Амані: «перлина» Усамбарських гір

Ліс Амані в Танзанії входить до 12 найважливіших місць планети за рівнем біорізноманіття. Із кінця 19 століття він приваблює науковців і знавців природи з усього світу. Це найдетальніше досліджений ліс у давніх горах Східної дуги, що сформувалися 100 млн років тому. Але в чому його особливість?

У цій статті розповідаємо про:

• розташування та значення лісу Амані;
• чому натуралісти й бердвотчери їдуть саме сюди;
• діяльність відомого науковця Роберта Коха в Амані;
• чому Амані не став найбільшим ботанічним садом світу;
• традиційні культури, які вирощують в Усамбарських горах;
• походження красивої африканської фіалки;
• що чекає на мандрівників в Амані сьогодні.

Усамбарські гори: розташування та факти

На північному сході Танзанії, приблизно за 30 км від узбережжя Індійського океану, лежить гірський масив Усамбара. Він простягається вглиб материка на 90 км і добре відомий серед поціновувачів природи в усьому світі. Усамбарські гори особливо цікаві тим, хто захоплюється рослинами, метеликами, хамелеонами та спостереженням за птахами.

Причина – у багатстві унікальних рослин і численних ендемічних тварин, зокрема птахів, що мешкають у місцевих лісах. Ендемічні види трапляються лише тут і більше ніде на планеті. Різноманіття рослин настільки велике, що ця територія входить до світового переліку найцінніших місць за рівнем біорізноманіття – таких у світі лише 34.

Наприклад, без урахування мохів тут описано близько 3 450 видів рослин, із яких приблизно 900 є ендеміками або майже ендеміками. Тваринний світ представлений ендемічними павуками, жуками, метеликами та іншими комахами. Серед фауни Усамбарських гір є ендемічні багатоніжки, молюски, жаби, хамелеони, ящірки й змії.

Лише у Східній Усамбарі – Усамбару зазвичай поділяють на Східну та Західну – близько 3% рослин є суворими ендеміками, а ще 22% належать до майже ендемічних видів. Крім того, ендеміками є 85% місцевих багатоніжок, 45% молюсків і 40% метеликів.

Серед найвідоміших ендемічних птахів, відкритих в Усамбарських горах, – довгодзьоба лісова очеретянка, аманійська нектарка, смугаста зелена нектарка, усамбарський пугач, усамбарський акалат, плямистогорлий птах, усамбарський ткачик, усамбарський дрізд, усамбарський бюльбюль та інші. Частина з них є ендеміками лише цього регіону, інші представлені підвидами, що трапляються тільки тут. Багато птахів уперше відкрили й описали саме в усамбарських лісах. Більше про світ птахів цих гір читайте в нашому докладному матеріалі про бердвотчинг в Усамбарських горах і горах Паре.

До ссавців, яких можна вважати напівендеміками Усамбарських гір, належать східний деревний даман, чагарникова білка Свіннертона, мала хом'якова пацюкова миша, сококський собачий мангуст і дуїкер Ебботта. Багатьох із цих тварин можна побачити в лісі Амані та в інших фрагментованих лісах Усамбарських гір, а також у гірських масивах, історично пов'язаних із ними, – Улугуру й Удзунгва.

Чим особливі Усамбарські гори

Тропічний ліс, що нині вкриває Усамбарські гори, сформувався близько 30 млн років тому. Тоді він займав територію сучасної Східної Африки – не лише гори, а весь регіон. Приблизно 10 млн років тому клімат почав помітно змінюватися: повітря ставало сухішим і прохолоднішим, екосистема висихала, а ліси поступово перетворювалися на савани.

Тож ліси збереглися лише ізольованими ділянками на височинах, де й надалі випадала значна кількість опадів. Саме ця ізоляція спричинила високий рівень біорізноманіття та ендемізму: з одного боку, він унікальний для популяцій окремих гір, а з іншого – спільний для всієї системи гір Східної дуги. Гори Східної дуги – давня гірська система вздовж Східно-Африканського рифту. Геологічно до неї належать пагорби Таїта в Кенії, а також танзанійські гори Паре, Усамбара, Нгуу, Нгуру, Улугуру, Укагуру, Рубехо, Малундве, Удзунгва й Махенге. Усі вони вкриті залишками давніх дощових лісів і мають високий рівень ендемізму. Часто окремий вид тварин населяє більшість цих гір.

У давнину, коли сучасні континенти були об'єднані в суперконтинент Гондвана, Давній суперконтинент Гондвана сформувався близько 600 млн років тому внаслідок злиття кількох окремих фрагментів попереднього суперконтиненту Родинія. Приблизно 180 млн років тому Гондвана почала розпадатися на сучасні Південну Америку, Африку, Антарктиду, Австралію, Зеландію, Аравію, Мадагаскар та Індійський субконтинент. Цей процес завершився приблизно 20 млн років тому, коли Антарктида відокремилася від Австралії. Свідчення колись єдиного ландшафту помітні й сьогодні, зокрема у спільних біологічних і зоологічних елементах цих регіонів. величезні дощові ліси мільйони років зберігали напрочуд стабільний клімат. Вони легко переживали найхолодніші й найсухіші періоди льодовикових епох. Тепле вологе повітря з Індійського океану проникало в цей район, а вітри постійно приносили значні опади. Навіть сьогодні ліси гір Східної дуги набагато вологіші за навколишні низовини. Наприклад, на східних схилах гір Улугуру щороку випадає до 3 000 мм дощу. Разом зі східними схилами Рунгве їх вважають найвологішими місцями Танзанії.

Усамбарські гори – один із фрагментів гір Східної дуги. Близькість до океану й екватора, висота та рясні опади вплинули на рослинність, що розвивалася у відносній ізоляції на великих висотах. Зазвичай тривале природне відокремлення від більшої екосистеми веде до появи унікальних організмів. Подібне часто трапляється на віддалених островах і в місцях, обмежених природними бар'єрами – морями, великими озерами чи гірськими системами.

В Усамбарських горах відбулося щось подібне. Біологи порівнюють місцевий ендемізм із Галапагоськими островами, які в 19 столітті досліджував молодий натураліст Чарльз Дарвін і де сформувалася його ідея еволюційного походження видів. Деякі сучасні дослідники називають гори Східної дуги «Галапагосами Африки».

Найвідоміший лісовий резерват Усамбарських гір – Амані. Таку репутацію йому принесли унікальне біорізноманіття та цікава історія.

Історія Амані

Коли йдеться про Усамбарські гори, природний резерват Амані майже завжди згадують окремо. Його вважають зразковим лісом за рівнем біорізноманіття. Тут розташований один із найбільших ботанічних садів Африки, а мандрівники найчастіше приїжджають сюди побачити місцеву флору й фауну. Але чому саме Амані?

Цей лісовий резерват досліджений найкраще. Вивчення лісу почалося понад 100 років тому.

Вплив Німеччини

У 1880-х роках Німецька імперія почала посилювати вплив на ці території. Спершу німецькі представники підписали протекторатні угоди з кількома місцевими вождями на узбережжі Танганьїки, материкової частини сучасної Танзанії. Згодом, користуючись військовою перевагою, Німеччина змусила острівний султанат Занзібару відмовитися від претензій на ці землі.

Зрештою було досягнуто угоди з Великою Британією про поділ сфер впливу на великих територіях Східної Африки. У результаті вся Танганьїка разом із Бурунді та Руандою, а також частиною Мозамбіку отримала назву Німецька Східна Африка. У деяких прибережних поселеннях спалахнули повстання під проводом арабських торговців. Німці придушили опір силою – прибережні міста Багамойо, Дар-ес-Салам і Кілва заполонили німецькі морські піхотинці.

Військові цілі Німеччини суттєво вплинули на вивчення Усамбарських гір і, зокрема, лісу Амані.

У 1890-х роках нові повстання спалахнули в глибині Танганьїки – у регіоні Ірінга. Повстанці під проводом вождя Мквави розбили німецький батальйон і вбили німецького комісара. Щоб придушити повстання, Німеччині довелося збільшити військову присутність в африканській колонії. У 1900-х роках біля портового міста Кілва відбулося повстання Маджі-Маджі, для придушення якого знадобилося ще більше військ.

Насильницьке підкорення місцевого населення відкрило шлях до масштабних аграрних проєктів на родючих землях Танганьїки. До регіону потягнулися сотні підприємливих німців, щоб займатися сільським господарством. За кілька років тут сформувалася плантаційна система. Аграрний сектор був організований так, що місцеві жителі мусили працювати на фермах і плантаціях, аби сплачувати обов'язкові податки.

Німці активно вирощували каучуконосні дерева й бавовну. Було висаджено приблизно 2 млн кавових дерев. Проте головною культурою регіону Усамбара став сизаль, із якого виготовляли мотузки, щітки, губки, сітки тощо. Навіть сьогодні, подорожуючи вздовж довгого пасма Усамбарських гір, можна побачити безкраї поля сизалю.

Ідея вирощувати сизаль у промислових масштабах належала німецькому агроному Ріхарду Гіндорфу, який прибув до Німецької Східної Африки для вивчення тропічних культур. Він завіз цю рослину з американського штату Флорида й заклав перші плантації сизалю в регіоні Танга, де розташовані Усамбарські гори. Проєкт виявився настільки успішним, що перетворив Танганьїку на одного з провідних експортерів сизалю у світі. Це підприємство збагатило країну й помітно вплинуло на її економіку, навіть у постколоніальний період.

Ріхард Гіндорф запропонував створити експериментальну аграрну станцію для вивчення місцевих культур, що росли в Усамбарі. Дослідна станція Квай швидко стала найпередовішою в німецькій колонії й приваблювала не лише агрономів, а й зоологів. Зокрема, тут працював відомий мікробіолог Роберт Кох, прагнучи взяти під контроль малярію, поширену серед військових. На той час уже було відомо, що кора хінного дерева допомагає боротися з хворобою, і саме вона стала головним об'єктом уваги епідеміолога. Пізніше він повернувся, щоб досліджувати сонну хворобу та так звану чорноводну гарячку. Саме тут Кох створив свою першу ферму мух цеце для вивчення небезпечних паразитів, яких вони переносять.

На основі станції Квай і з розумінням великого потенціалу флори Східної Африки у 1903 році заснували Дослідницький інститут Амані. Хоча інститут був ботанічним, він приділяв увагу не лише флорі, а й фауні усамбарської екосистеми. Підприємливий Ріхард Гіндорф не тільки комерційно вирощував каву, сизаль, евкаліпт, хінні та камфорні дерева, а й проводив широкі дослідження флори й фауни лісу Амані, заклавши основу для подальших наукових робіт. Він першим зрозумів, що цей регіон вирізняється винятковим біорізноманіттям.

Його нотатки й перші висновки допомогли інституту отримати фінансування та увагу інших учених. Німецький ботанік Альбрехт Циммерман відвідав Амані, а згодом очолив інститут. Його прізвище й сьогодні трапляється в багатьох наукових назвах рослин, що ростуть у Танзанії. У лісі Амані науковці створили ботанічний сад, висадивши сотні видів тропічних рослин, зокрема завезених з інших країн. І досі Усамбарський ботанічний сад залишається одним із найбільших в Африці.

Інститут Амані разом із ботанічним садом швидко став найсучаснішим на континенті, конкуруючи з Богорським ботанічним садом в Індонезії та Інститутом Пуса в Індії. Були плани перетворити ботанічний сад на найбільший дендрарій світу. Інститут мав найсучасніше для свого часу лабораторне обладнання. Під керівництвом Альбрехта Циммермана він швидко здобув міжнародне визнання. Тут досліджували добрива, токсичні й лікарські рослини, методи боротьби зі шкідниками та інші напрями.

Паралельно тривали дослідження місцевої флори. Тут працював відомий німецький ботанік Адольф Енглер, один із провідних фахівців свого часу з класифікації рослин. Його амбітною метою було систематично описати всі рослини Землі – від мохів до квіткових видів. Розпочата ним робота триває й нині. Він також створив гербарій, де збирали зразки рослин для визначення. До його великої колекції долучилися численні ботаніки. Частина гербарію збереглася до сьогодні в сусідньому місті Лушото.

За німецького колоніального періоду Лушото називався Вільгельмсталь. Військові й адміністративні посадовці німецької колонії високо цінували клімат Усамбарських гір, тим більше що на таких висотах не було переносників малярії. Вільгельмсталь став головним літнім курортом для офіцерів, розміщених у прибережних містах, і водночас вважався столицею регіону Танга. Прохолодний клімат Усамбари зробив цей високогірний курорт популярним місцем відпочинку.

На той час командиром округу Усамбара в Німецькій Східній Африці був барон Вальтер фон Сен-Поль. Він захоплювався ботанікою, значною мірою під впливом батька, який також був пристрасним шанувальником дерев і ботаніком. Під час прогулянки в горах барон знайшов красиву квітку, схожу на фіалку. Насіння, надіслане до Європи, дало змогу описати новий вид рослини, названий на честь першовідкривача. Сьогодні цей рід яскраво квітучих рослин відомий як сенполія, або африканська чи усамбарська фіалка. 7 видів цього роду є ендеміками Усамбари.

Історію усамбарської фіалки часто романтизують, розповідаючи, що її тріумфальний шлях європейськими підвіконнями почався з горщикових рослин у Гамбурзі та Берліні. І донині усамбарські фіалки популярні як кімнатні рослини далеко за межами Європи, залишаючись символічною рослиною Усамбарських гір.

У цей же час німці будували Усамбарську залізницю, яка зрештою з'єднала прибережне місто Танга з містом Моші біля підніжжя Кіліманджаро, глибоко в материковій частині Танганьїки. Це залізничне сполучення дозволило регіону Кіліманджаро отримувати сільськогосподарську продукцію з Усамбари й полегшило перевезення кавових дерев до підніжжя Кіліманджаро, де каву також успішно вирощували. Сьогодні кава Кіліманджаро відома в усьому світі як якісний продукт.

Інститут Амані також мав велику бібліотеку з тисячами книжок і сотнями журналів. Сьогодні будівля бібліотеки стоїть на своєму первісному місці й разом з іншими колоніальними спорудами може вважатися архітектурною перлиною місцевого села. На жаль, більшість книжок та інших матеріалів не збереглася. Після Першої світової війни їх перевезли до Берліна, але під час Другої світової війни бомба влучила в Берлінський гербарій і знищила матеріали.

Під час Першої світової війни значення інституту зросло: він виробляв ліки та різні хімічні продукти для потреб німецького військового контингенту й німецьких поселенців, що займалися землеробством у Німецькій Східній Африці. На той час, окрім уже згаданих культур, в Усамбарі вирощували багато інших рослин: чай, різні лікарські рослини, прянощі, сосну як будівельний матеріал, хінні дерева для виробництва хініну та багато іншого.

Невдовзі після завершення війни німцям довелося залишити Усамбарські гори та всі створені там установи, зокрема Інститут Амані. Такої масштабної дослідницької діяльності, як на початку 20 століття, тут більше не було. Гербарій занепав, ботанічний сад не відновлювали, а значну частину наукових матеріалів або вивезли, або залишили без використання. Плани створити найбільший у світі дендрарій в Усамбарських горах так і залишилися планами.

Під британським контролем

У 1919 році, після підсумків Першої світової війни, територія Танганьїки перейшла під контроль Великої Британії, і почалася нова епоха. Британська колоніальна адміністрація через призначених губернаторів послідовно проводила політику місцевого управління. Місцеві вожді й танганьїкські політики дедалі більше впливали на урядові рішення. Серед них у 1950-х роках був Джуліус Ньєрере, який згодом став президентом Танганьїки, а після здобуття незалежності – Танзанії.

Британський уряд Танганьїки продовжував фінансувати Інститут Амані та підтримувати його дослідницьку діяльність. Серед відомих робіт були дослідження жуків-шкідників на кавових плантаціях. Активно вивчали рослини роду Passiflora, які могли допомогти з вірусними хворобами, що залишалися проблемою у Східній Африці. Також досліджували віск, який виробляють місцеві рослини. Тривало вивчення властивостей різних видів агави, щоб отримувати з неї якісніше волокно.

У 1920–1930-х роках британські ботаніки оновили списки рослин, що росли в Амані, адже дані були втрачені після від'їзду німецьких учених. Інвентаризація тривала 5 років. Перевірку проводили за великими довідковими матеріалами Королівських ботанічних садів К'ю та Імперського інституту лісівництва в Оксфорді. Роботою керував ботанік Персі Джеймс Грінвей. До 1948 року гербарій Ботанічного саду Амані налічував понад 60 000 зразків. Згодом колекцію перевезли до Найробі, у сусідню Кенію.

У 1949 році інститут переформатували, зосередивши його виключно на дослідженні малярії. Пізніше він перетворився на медичний центр, що вивчав трансмісивні хвороби загалом.

Амані сьогодні

У 1961 році Танганьїка мирно здобула незалежність від Великої Британії. У 1964 році, після об'єднання з островом Занзібар, вона стала Республікою Танзанія – повністю незалежною державою. Інститут Амані продовжує працювати як аграрна й частково біологічна установа, але вже лише на національному рівні. Через брак фінансування міжнародні дослідницькі проєкти тут давно не реалізовують. Місія інституту – розробляти сучасні методи ведення сільського господарства та підтримувати місцевих фермерів.

Крім того, на території ботанічного саду розташована філія Національного інституту медичних досліджень. Частини саду заросли, багато інтродукованих видів були витіснені місцевими. Частина гербарію залишається в Лушото, а бібліотечна спадщина переважно передана Університету Дар-ес-Салама.

Плантації хінних дерев були знищені в 1960-х роках. Нині великі площі займають чайні плантації.

У 1997 році частина лісу Амані стала лісовим резерватом, тобто охоронюваною територією. Це сталося через століття після того, як люди усвідомили унікальність і надзвичайну біологічну цінність лісів Усамбарських гір. На жаль, щонайменше 70% первісного лісового покриву Усамбари втрачено через активне землеробство в регіоні та діяльність місцевого населення.

Щільність населення в цьому регіоні Танзанії зростає винятково швидко, села розширюються, залишаючись економічно вразливими. Мешканці змушені використовувати ліси як єдиний ресурс: дерева активно рубають для будівництва й дров, збирають лікарські рослини, більшість людей займається натуральним господарством і розширює свої ділянки за рахунок лісу. У лісі збирають мед, плоди й рослини; диких тварин добувають заради м'яса, а птахів і рептилій виловлюють для подальшого продажу на міжнародних ринках.

Ліси Усамбарських гір почали зазнавати шкоди ще під час розширення німецьких плантацій. Пізніше, за британського колоніального управління та за участю фінських фахівців, у регіоні активно вирубували ліс. Із 1950-х років дефорестація стала масштабнішою. Лише в 1990-х, коли компанії усвідомили розмір завданої шкоди, роботи скоротили, а Фінляндія почала фінансувати проєкти зі збереження усамбарських лісів. Однак місцева екосистема деградувала настільки, що її відновлення стало величезним викликом.

На щастя, сьогодні в Усамбарі триває кілька проєктів, спрямованих на збереження лісів і підтримку місцевих популяцій тварин. Окрім Амані, в Усамбарських горах є й інші лісові резервати, але вони сильно фрагментовані та ізольовані один від одного. Це проблема для тварин, ареал яких обмежений невеликою частиною конкретного лісу. Tanzania Forest Conservation Group створює лісові коридори між окремими лісами, щоб тварини могли переміщатися між ними. Місцеві жителі активно долучаються до висаджування дерев.

Ми також беремо участь у проєкті зі збереження популяції ендемічних птахів. Він передбачає співпрацю з організацією Nature Tanzania, яка працює над відновленням популяції довгодзьобого кравчика: в Амані їх залишилося менше ніж 250. В Altezza Travel ми спрямовуємо кошти на моніторинг середовища існування довгодзьобого кравчика, підтримку волонтерських ініціатив і навчання студентів, залучених до проєкту. Більше про цей незвичний підхід до збереження ендемічного виду, що перебуває під загрозою, читайте в нашій статті про нашу роль у збереженні природної спадщини Танзанії.

У 2000 році UNESCO надала Амані разом з іншими охоронюваними територіями Східної Усамбари статус біосферного резервату. Це дало змогу започаткувати нові проєкти з відновлення лісів і відповідального розвитку місцевих громад. Екотуризм у цьому районі також стає дедалі популярнішим.

Сучасна площа резервату Амані становить майже 84 км². До неї входить територія ботанічного саду площею близько 3 км² і майже 11 км² чайних плантацій. Сюди приїжджають на лісові екскурсії, щоб спостерігати за метеликами й хамелеонами. Амані популярний серед бердвотчерів. Тут також є природні та історичні пам'ятки.

Що подивитися в Амані

Відвідування найвідомішого резервату Усамбарських гір варто почати з того, чим пишалися біологи, які працювали в Амані, – ботанічного саду. Сьогодні тут росте понад 1 000 видів рослин, зібраних із різних куточків світу. Сад є практичним навчальним майданчиком для студентів профільних танзанійських закладів освіти, а науковці часто приїжджають сюди на екскурсії.

Варто пройтися лісом, щоб побачити місцевих рептилій і амфібій: чверть із них трапляється лише тут і більше ніде у світі. Лісові екскурсії для спостереження за хамелеонами, ящірками, жабами та зміями проводять уночі. На місці гіди швидко знаходять цих тварин у підліску.

Побачити африканську фіалку, або сенполію, у її природному середовищі – особлива рідкість. Шукайте її біля річок і водоспадів, де часто піднімається імла або утворюється водяний серпанок. На жаль, деякі види усамбарської фіалки та більшість хамелеонів класифікуються як такі, що перебувають під загрозою зникнення або втрачають середовище існування. Причина – вирубування лісів та інша діяльність людини.

Бердвотчинг – ще один популярний вид активності в лісі Амані та його околицях. Для лісового резервату як хотспоту на ebird.org зареєстровано близько 350 видів птахів.

Великих тварин тут не побачити. Колись у лісах Усамбари траплялися слони й леопарди, але через заселення регіону людьми та їхню активну діяльність ці тварини давно зникли. У лісі можна зустріти антилоп дуїкерів, галаго, медоїдів, кущових свиней, білок і чорно-білих колобусів. Оскільки лісові антилопи дуже полохливі, розраховувати на видовищне піше сафарі в Амані не варто. Натомість цікаво спостерігати за колобусами з їхніми розкішними хвостами, що звисають униз, коли тварини сидять високо на деревах. Тут також можна побачити великих птахів, зокрема птахів-носорогів, грифів і орлів.

Цікаво побачити старі німецькі будівлі просто в селі: нині в них розміщені бібліотека, медичний центр, лабораторії та житлові приміщення. Кам'яні будинки колоніальної доби добре збереглися, тож тут проводять культурні екскурсії німецькими поселеннями.

Через Амані протікають 3 річки – Сігі, Додве й Квамкую, тому в резерваті є 3 водоспади: Зігі, Чемка та Ндола. Кожен із них має власну красу, а за бажання в них можна скупатися – у спекотний день це особливо приємно.

Максимальна температура тут становить близько 25°C. Найспекотнішими місяцями вважаються січень і лютий. Із липня до вересня найпрохолодніше: температура не перевищує 16°C. Водночас опади розподілені протягом року досить рівномірно, і в Амані в середньому випадає до 100 мм дощу або більше щомісяця.

Основна висота, на якій ви проводитимете більшість часу, – близько 900 м над рівнем моря: саме тут розташоване плато. Загалом перепади висот в Амані становлять від 300 до 1 128 м над рівнем моря.

До речі, море, а точніше Індійський океан, зовсім поруч: лише за 40 км розташоване прибережне місто Танга. У ньому також є цікаві історичні споруди, наприклад будівля готелю Kaiserhof, який певний час був першим і єдиним готелем у всій Східній Африці.

Якщо ви хочете відвідати Амані або інші лісові резервати Усамбарських гір, напишіть нашим менеджерам – ми порадимо оптимальний формат подорожі й підготуємо маршрут відвідування цієї чи інших природних пам'яток Танзанії. Також звертайтеся, якщо вас цікавить бердвотчинг у Танзанії: ми порекомендуємо багато інших цікавих хотспотів і організуємо для вас змістовний тур для спостереження за птахами. До зустрічі в Танзанії!

Хочете дізнатися більше про подорожі Танзанією?

Зв'яжіться з нашою командою. Ми добре знаємо всі головні напрямки Танзанії. Наші консультанти з подорожей, що працюють біля Кіліманджаро, поділяться практичними порадами й допоможуть спланувати вашу подорож.

Більше цікавих статей