Колобуси. Дивовижні тварини Африки.

Ми живемо в Африці й із особливою цікавістю спостерігаємо за найрізноманітнішими тваринами. Багато з них вражають красою, поведінкою й рисами, що не одразу впадають в око. У цій статті розповідаємо:

• хто такі колобуси й чим вони відрізняються від інших мавп;
• чому їх називають "colobus" – словом, що означає "скалічений";
• навіщо їм довге хутро й чи всі колобуси чорно-білі;
• хто такі відомі червоні колобуси й чи справді вони червоні;
• які загрози існують у їхньому середовищі існування;
• де і як можна побачити колобусів у дикій природі.

5 цікавих фактів про колобусів

В Африці мешкають надзвичайно красиві мавпи з довгим чорно-білим хутром, пухнастими хвостами й виразними мордочками з широкими виступними носами – через це вони іноді здаються здивованими або засмученими. Одна риса різко відрізняє їх від усіх інших приматів: у колобусів немає повністю розвиненого великого пальця, лише невеликий відросток. Саме ця особливість дала їм назву «colobus», адже грецьке слово «kolobos» (κολοβός) означає «скалічений» або «усічений». Дещо іронічно, якщо зважати на виняткову красу цих мавп.

Погляньмо ближче на життя колобусів: як вони дають собі раду з повсякденними завданнями завдяки незвичній будові пальців, яку роль відіграє їхнє довге хутро, що особливого в їхньому раціоні, які види існують і де вони мешкають, а також де найкраще спостерігати за ними в дикій природі.

Зменшений великий палець: вада чи перевага?

Побачивши колобусів у природному середовищі, ви навряд чи відразу помітите щось незвичне в їхніх кистях. Ці спритні мешканці дерев стрибають із гілки на гілку на значні відстані й легко не відстають від інших приматів. Ще цікавіше те, що їх вважають одними з найбільш деревних серед усіх приматів: майже все життя вони проводять у кронах і спускаються на землю лише у виняткових випадках, коли інакше пройти крізь верхівки неможливо.

Зменшений великий палець – не вада, а перевага. Його розмір свідчить про еволюційне пристосування до життя на деревах. Подібні зміни можна спостерігати й у павукоподібних мавп Північної та Південної Америки.

Оскільки колобуси пересуваються найвищими гілками й живляться виключно листям, плодами та квітами, спеціальні «інструменти» для добування їжі їм не потрібні. Кінцівки слугують насамперед для стрибків між гілками та збирання рослинності. За таких умов протиставлений великий палець, звичний для більшості приматів, просто втрачає необхідність.

Колобуси люблять сидіти або напівлежати на гілках, але не висять на них. Під час годування вони залишаються зверху на гілці й руками зривають листя. Отже, і тут великий палець не має особливої ролі. Усе пов'язано між собою: форма кисті, середовище існування, спосіб руху й раціон.

Незвичний раціон і міцний шлунок

Чому колобуси так рідко спускаються на землю й проводять стільки часу на деревах? У періоди активного поширення різних тварин Африкою їм доводилося конкурувати за простір і обмежені ресурси. Роди й види мавп ставали численнішими, одні групи витісняли інші. Колобуси піднімалися дедалі вище в крони, де конкуренція була меншою, і водночас шукали їжу, на яку інші примати майже не претендували, – отруйні рослини. Так вони пристосувалися до наявних умов.

У колобусів складна й незвична травна система: їжа починає перероблятися в передньому відділі шлунково-кишкового тракту ще до того, як потрапить у дальші відділи кишківника. Їхній шлунок багатокамерний. Жорстке й отруйне листя, потрапляючи в передній відділ, переробляється бактеріями та проходить детоксикацію. Далі воно рухається вже знешкодженим і надходить у кишківник без токсинів.

Колобуси – єдині примати, здатні їсти отруйні рослини без шкоди для себе. Подібні пристосування є в шлунках лінивців, кенгуру та деяких жуйних тварин. Наприклад, південноамериканський гоацин відомий як «птах-смердюк» через характерний запах, пов'язаний із ферментацією в волі. Колобуси ж завдяки внутрішньому травленню не мають жодного незвичного запаху.

Складний багатокамерний шлунок дає їм і кілька інших переваг: клітковина засвоюється ефективніше, ніж у інших мавп, а з їжі вони отримують більше білка. Тож ці красиві пухнасті тварини можуть споживати більше листя й здобувати з нього більше енергії.

Розкішне хутро

Таких красивих створінь нелегко знайти: довге хутро, великі пухнасті хвости й виразний чорно-білий малюнок. А як граційно вони сидять на верхівках дерев. Справжні володарі верхнього ярусу африканських лісів.

Існує 3 роди цих мавп: чорно-білі колобуси (рід Colobus), червоні колобуси (рід Piliocolobus) та оливкові колобуси (рід Procolobus). У роді Colobus налічують 6 видів, а можливо й більше, якщо деякі підвиди визнавати окремими видами. Усіх їх об'єднує основний колір хутра – чорний. Мабуть, 2 найпомітніші представники чорно-білих колобусів – гвереца чорно-біла (Colobus guereza) та ангольський колобус (Colobus angolensis).

Біле хутро обрамляє мордочки цих видів і спускається від плечей, утворюючи мантію з боків. Хвости також білі: в ангольського колобуса вони можуть бути чорними або білими, але кінчик завжди білий, тоді як у гвереци вся пухнаста нижня частина хвоста сніжно-біла. Особливо вражає, коли ці довгі пишні хвости звисають із високих гілок, а самі мавпи спокійно оглядають довколишній ліс під час годування.

Довжина хутра відрізняється залежно від виду й середовища існування. Загалом колобуси віддають перевагу так званим галерейним лісам тропічної Африки та мангровим заростям. Їх також можна побачити на луках із деревами, зокрема на бамбукових і евкаліптових ділянках. Вони живуть і в гірських лісах на висоті приблизно до 3 300 м. Що вище над рівнем моря мешкають колобуси, то довше в них хутро: на висоті температура нижча, і їм потрібен захист від холоду.

Від кінця XIX століття тривають дискусії щодо існування окремої популяції чорно-білих колобусів у лісах гори Кіліманджаро, гори Меру та прилеглих територій. Дослідники, які класифікують їх як окремий вид, називають його гверецою Кіліманджаро (Colobus caudatus). Імовірно, саме ці мавпи мають найдовше хутро й найрозкішніші хвости.

У 2020 році Міжнародний союз охорони природи нарешті визнав їх окремим видом. Серед причин – особлива будова черепа, відмінна від інших видів, ізоляція ареалу від місць проживання інших підвидів гвереци чорно-білої та скорочення чисельності популяції, через що виду надали статус вразливого. У Танзанії налічують понад 10 000 особин гвереци Кіліманджаро, а в кількох невеликих лісових резерватах сусідньої Кенії – лише близько 200.

Такої вражаючої довжини й забарвлення хутро колобуси набувають із віком. Новонароджені мавпенята повністю білі, і лише мордочки в них рожеві. До 3 місяців хутро чорніє й набуває інших відтінків, характерних для відповідного виду.

Як часто трапляється з яскравими тваринами, чиє хутро, шкіра або пір'я приваблюють людей, колобуси постраждали від надмірної уваги. Їхнє хутро використовували для оздоблення пальт, накидок, капелюхів і танцювальних костюмів. Мавп вистежували в лісах і вбивали, а їхні шкури щороку відправляли сотнями тисячНаприклад, у 1892 році з Африки експортували 170 000 шкур чорно-білих колобусів. Того ж року на світових ринках продали 175 000 шкур цих тварин.. На початку XX століття кілька підвидів чорно-білих колобусів було винищено. На щастя, мода на мавпяче хутро згасла приблизно 100 років тому, і масовий відлов колобусів припинився. Проте й сьогодні на них полюють в африканських лісах заради красивого хутра, яке продають на чорному ринку.

Не всі колобуси чорно-білі

В Африці трапляються не лише чорно-білі колобуси, а й мавпи з рудуватим, червоно-коричневим і навіть оливково-зеленим відтінком хутра. «Колобус» – це назва для багатьох типів мавп. Окрім власне роду Colobus, до триби мавп Старого Світу Colobini входять ще 2 роди: Piliocolobus і Procolobus.

Як ми згадували вище, усіх колобусів поділяють на 3 роди:

• чорно-білі колобуси;
• червоні колобуси;
• оливкові колобуси – у цьому роді лише 1 вид.

Загалом існує понад 20 видів, і серед науковців тривають дискусії щодо класифікації окремих мавп. У першому роді налічують 5 або 6 видів, в останньому – лише 1, оливкового колобуса, а червоних колобусів відомо близько 20 видів.

Хутро оливкового колобуса має зелено-оливковий або бурий колір. Більшість так званих чорно-білих колобусів справді відповідають цій назві, хоча білі мантії та хвости мають лише 2 або 3 види. В інших білі відмітини є тільки на окремих частинах тіла, часто навколо мордочки та на кінчику хвоста. Лише чорний колобус (Colobus satanas) не має білих відмітин на тілі й залишається повністю чорним, із трохи світлішим хутром навколо мордочки.

Види червоних колобусів можуть бути триколірними: окрім чорного й білого, в їхньому хутрі є різні відтінки бурого, помаранчевого або рудого, а часто й сірого. Наприклад, занзібарський червоний колобус (Piliocolobus kirkii) має червону або рудувату спину. Вид названо на честь шотландського натураліста Джона Кірка, який досліджував тварин і рослини Східної Африки, зокрема острова Унгуджа (Занзібар).

Занзібарський червоний колобус мешкає в єдиному лісі, що залишився на Занзібарі. Нині його популяція становить менш ніж 6 000 особин, а вид класифікують як такий, що перебуває під загрозою зникнення. Мавп намагалися переселити на сусідній острів Пемба, але чисельність не зросла через конфлікти з людьми. Забобонні фермери вбивали тварин, вважаючи, що ті приносять нещастя.

Загалом, хоча кількість колобусів, убитих людьми, зменшилася порівняно з XIX і XX століттями, втрата середовища існування залишається серйозною загрозою. Люди активно вирубують ліси – давні й звичні прихистки цих мавп.

Хто полює на колобусів?

Хто ще загрожує колобусам, окрім їхнього головного ворога – людини? У дикій природі на цих мавп полюють леопарди, шимпанзе та великі хижі птахи. Наприклад, помічено, що гвереца чорно-біла часто стає здобиччю вінценосних орлів і орлів Верро.

Влаштовуючись на ніч на гілках у середньому й верхньому ярусах лісу, чорно-білі колобуси сплять доволі насторожено й не підпускають хижаків надто близько. У яскраві місячні ночі їхній сон міцніший, а в темряві вони напруженіші й подають тривожні сигнали іншим членам групи, якщо поруч є небезпека.

Колобусів легко впізнати за голосом: у лісі вони часто видають характерний рев. Уранці або вночі він розноситься над деревами на відстань до 1,5 км. Самці зазвичай так повідомляють членам групи про своє місце перебування, а також попереджають інші групи, щоб території годування не перетиналися. У разі небезпеки колобуси фиркають або верещать, а якщо самиці й молоді особини хвилюються за дитинча групи, лунають пронизливі гучні крики.

Коли хижак починає атакувати, альфа-самець стрибає й гарчить, привертаючи увагу до себе та даючи решті групи змогу швидко сховатися в безпечному напрямку. За потреби колобуси долають у стрибку значні відстані в кілька метрів, перелітаючи з гілки на гілку.

Де побачити колобусів у дикій природі?

Колобуси мають широкий ареал: вони живуть у тропічному поясі Африки від Сенегалу на заході до Ефіопії на сході, поширюються на південь до Анголи й Замбії та трапляються в окремих регіонах Танзанії.

Наприклад, ангольські колобуси живуть не лише в Анголі, а й на більшій частині Демократичної Республіки Конго, у Руанді й Бурунді, невеликими популяціями в Кенії та Замбії, а також широкою смугою в Танзанії.

Гвереци чорно-білі мешкають у Нігерії та Камеруні, у кількох країнах Центральної Африки, широко представлені в Ефіопії й Кенії, а також на півночі Танзанії.

Якщо розглядати колобуса Кіліманджаро як окремий вид, варто зазначити, що він живе лише на певній території північної Танзанії та у 2 невеликих популяціях у Кенії. Головний ареал, як підказує назва, розташований біля гори Кіліманджаро, а також у лісах сусідньої гори Меру.

Ми виокремили ареали найкрасивіших колобусів – із довгим хутром і виразним чорно-білим забарвленням. Ці види можна побачити в Танзанії під час сафарі у Східній Африці, зокрема відвідавши національні парки Кіліманджаро та Аруша.

Є добра новина для тих, хто любить тварин і сафарі: якщо ви запланували подорож до Серенгеті та Нгоронгоро, найпопулярніших заповідних територій Танзанії, не обов'язково виділяти час на менш відомі національні парки, щоб побачити чорно-білих колобусів. Вони живуть на деревах у деяких зелених зонах навколо міст Аруша та Моші.

Якщо ви хочете побачити колобусів під час сафарі з Altezza Travel, повідомте про це наших менеджерів. Після прибуття до Танзанії ми розмістимо вас у готелях, де за цими мавпами можна спостерігати просто дорогою від котеджу до ресторану.

Ми й самі бачимо їх щоразу, коли зупиняємося в готелях у районі Usa River біля Аруші, і не перестаємо милуватися красою чорно-білих колобусів, що стрибають по деревах просто над нашими головами.

Хочете дізнатися більше про подорожі Танзанією?

Зв'яжіться з нашою командою. Ми добре знаємо всі головні напрямки Танзанії. Наші консультанти з подорожей, що працюють біля Кіліманджаро, поділяться практичними порадами й допоможуть спланувати вашу подорож.

Більше цікавих статей