Спостереження за птахами в Серенгеті, Нгоронгоро, на озері Натрон і Північних озерах

Танзанія відома надзвичайним різноманіттям птахів. За різними джерелами, у світі налічується майже 11 000 видів, і близько 1 100 з них трапляються саме в Танзанії. Це 10% світового різноманіття птахів, тож країну справедливо вважають одним із найкращих напрямків для бьордвотчингу.

Знайомство з Танзанією варто починати з найпопулярніших національних парків у її північній частині, неподалік міста Аруша, туристичної столиці країни. Тут найкраща інфраструктура й маршрути подорожей, найкомфортніші готелі та найбільша кількість зафіксованих спостережень – зокрема завдяки значному потоку мандрівників, серед яких багато любителів птахів. Навіть якщо переглянути 10 найкращих місць для спостереження за птахами в Танзанії, виявиться, що більшість із них – це національні парки й заповідники на півночі країни, де в кожному зафіксовано по 500–600 видів.

Національний парк Серенгеті

Серенгеті – серце природоохоронних територій Східної Африки. Парк простягається широкими рівнинами центрального плато між найбільшим озером Африки, Вікторією, та Великою рифтовою долиною. Із заходу на схід рівнини перетинають великі річки: Мбалагеті, розгалужена Груметі, а на крайній півночі – Мара. Саме тут відбувається легендарна Велика міграція – круговий рух мільйонів антилоп і зебр, захопливий і винятково мальовничий водночас.

Уважний спостерігач знайде тут 600–700 видів птахів. Такої кількості видів в одному місці не зустріти більше ніде в Танзанії чи сусідній Кенії. В Африці із Серенгеті може конкурувати хіба Національний парк королеви Єлизавети в Уганді. Перевага Серенгеті в тому, що його оточують інші території з багатим біорізноманіттям, де відкривається ще більше можливостей для спостереження за птахами.

Тут можна побачити кілька десятків хижих птахів, зокрема африканських орланів-крикунів (Haliaeetus vocifer). Вони полюють на рибу, ібісів, лелек, фламінго та інших водоплавних птахів, а також на молодих варанів і крокодилів. Трапляються й бойові орли (Polemaetus bellicosus), здобиччю яких стають зайці, дамани, мавпи, шакали, молоді або дрібні антилопи – загалом понад 90 видів ссавців. Крім того, у Серенгеті мешкають страуси, турако, птахи-гоуеї, чаплі й дрімлюги, папуги та нерозлучники, волоклюї, нектарки й багато інших птахів. На жаль, чимало видів уже мають природоохоронний статус загрожених.

Приблизно чверть усіх видів є мігруючими й прилітає сюди з інших частин світу. Тому бьордвотчери нерідко зустрічають своїх давніх знайомців. Серед звичних для Європи видів, які часто трапляються в Серенгеті, – малий побережник (Calidris minuta) і білий лелека (Ciconia ciconia). Вони прилітають до Африки на місяці, які в Європі вважаються холодними.

Можливо, саме довгий міграційний шлях красивих білих лелек породив фольклорні сюжети про те, що лелеки приносять дітей звідкись здалеку. За часів поширеного рабства дітям африканських рабів розповідали, що білих дітей приносять лелеки, а темношкірі немовлята з'являються з яєць канюків. На жаль, людські упередження мають давню історію. Водночас такі легенди свідчать: люди знали, що птахи загалом мігрують між континентами. Саме лелеки допомогли це усвідомити. У 1822 році в Німеччині знайшли лелеку, в горлі якого застрягла 75-сантиметрова африканська стріла. У німецькій мові для таких лелек навіть є окреме слово – pfeilstorch. Загалом у Європі задокументовано близько 25 випадків, коли лелек знаходили простромленими стрілами.

Серед інших добре відомих і частих мігрантів у Серенгеті – сиворакша (Coracias garrulus), що прилітає з Європи та Південно-Західної Азії, а також сільська ластівка (Hirundo rustica) і чорний серпокрилець (Apus apus), які спускаються сюди з Євразії. Багатьом, безперечно, цікаві й мешканці Африки: буйволовий шпак (Creatophora cinerea), цесарка звичайна (Numida meleagris), лелека марабу (Leptoptilos crumenifer), малий фламінго (Phoeniconaias minor), африканський роззяв (Anastomus lamelligerus) та багато інших птахів, рідних для цих родючих земель.

Локальних ендеміків у Серенгеті немає, однак тут можна побачити види, які вважаються ендемічними для Танзанії. Серед них – сіроволий франколін, або сіровола куріпка (Pternistis rufopictus), танзанійський червонодзьобий токо (Tockus ruahae), білохвоста цистикола (Cisticola anderseni)Цей вид, як і Cisticola bakerorum, науковці описали лише у 2021 році, хоча зразки знаходили ще в 1960-х у заплаві річки Кіломберо в Танзанії. Музейні екземпляри зберігалися в колекціях, але їх не намагалися класифікувати через особливе забарвлення оперення. Ці птахи воліють селитися в затоплених очеретяних заростях, а їхнім ендемічним ареалом вважаються болота Кіломберо в регіоні Морогоро, центральна Танзанія. Водночас у Серенгеті є запис, який підтверджує виявлення цього виду на півночі Танзанії. Ми радимо ставитися до цієї інформації обережно й під час відвідування Серенгеті особливо уважно ідентифікувати численні види цистикол. Підтвердження розширення ареалу білохвостої цистиколи стало б важливою інформацією для орнітології., кіліманджарська білоочка (Zosterops eurycricotus), рудохвостий ткачик (Histurgops ruficaudus), танзанійський масковий ткачик (Ploceus reichardi) і жовтошийний нерозлучник (Agapornis personatus). Представників деяких із цих видів час від часу спостерігають у сусідніх країнах поблизу кордонів, але з орнітологічного погляду вони залишаються ендеміками Танзанії.

На захід від Серенгеті лежить найбільше озеро Африки – Вікторія, яке також приваблює птахів з інших частин континенту. Особливо цікаво досліджувати західний берег озера, зокрема лісовий заповідник Мінзіро. Для бьордвотчингу добре підходять і локації на південному узбережжі Вікторії, а також острови Рубондо, Саанане та інші. Є й місця, безпосередньо пов'язані із Серенгеті в орнітологічному сенсі. Серед них щонайменше 3 затоки на східному березі озера Вікторія. Ці райони варто відвідати заради водоплавних птахів. Очеретяні зарості й велика вода, яких бракує на рівнинах Серенгеті, для них особливо важливі, а на берегах озера таких середовищ удосталь.

Природоохоронна зона Нгоронгоро

До Серенгеті зі сходу прилягає особлива природоохоронна територія – заповідна зона Нгоронгоро. Тут 8 вулканів сформували кратерне плато. На його території височіють 4 вершини понад 3 000 метрів, а також є заболочені ділянки, що приваблюють птахів і різних тварин. Найвідоміша водойма тут – кратерне озеро Магаді (Макаті) на висоті 1 700 метрів. На озері мешкають фламінго. Дно кратера Нгоронгоро надзвичайно багате на тваринний світ: вважається, що тут одна з найвищих в Африці щільностей хижих ссавців, а місцева популяція левів особливо численна й вражаюча.

У Нгоронгоро можна побачити понад 500 видів птахів. На озерах і болотах заповідника селяться водоплавні птахи, передусім малі фламінго. Озера також приваблюють капських чирянок (Anas capensis) і синьодзьобих савок (Oxyura maccoa), які в Східній Африці трапляються дедалі рідше. Це стосується кратерного озера, Емпакаї, а також озер Ндуту (Lagaja) і Масек. Тут можна побачити кілька видів чапель, а також доволі незвичних для регіону африканських погоничів (Rallus caerulescens) і білощоких крячок (Chlidonias hybrida).

У великій кількості тут спостерігають єгипетських чапель (Bubulcus ibis). Вважається, що ці птахи знімають кліщів із худоби та відганяють мух, допомагаючи стримувати хвороби в стадах травоїдних. За це єгипетських чапель цінують на всіх 5 заселених континентах. Цікаво, що танзанійські масаї сприймають цих птахів як знак, що настав час залишати осіле місце й переходити на нове. Щойно вони бачать велике скупчення чапель, то вважають це передвісником посухи, а отже, час розбирати житла й вести худобу на родючіші землі.

Низькотравні рівнини Нгоронгоро вважають важливим середовищем для всіх 7 видів грифів, що мешкають у Східній Африці. Це африканський гриф (Gyps africanus), каптурний гриф (Necrosyrtes monachus), вухатий, або нубійський, гриф (Torgos tracheliotos), білоголовий гриф (Trigonoceps occipitalis), стерв'ятник, також відомий як фараонова курка (Neophron percnopterus), бородач (Gypaetus barbatus) і пальмовий гриф (Gypohierax angolensis). На жаль, усі вони, крім 2 останніх, мають статус загрожених видів, а деякі перебувають у критичному стані. Крім грифів, у цій багатій на тварин території живе багато інших хижих птахів.

Дехто вважає найцікавішими видами цієї місцевості капську ворону (Corvus capensis) і буроспинного дятла (Dendropicos obsoletus crateri). Популяції обох видів вважаються унікальними для Танзанії й зосереджені саме на кратерному нагір'ї.

Група ендемічних для Танзанії видів у Нгоронгоро перетинається з ендеміками сусіднього Серенгеті. Це сіроволий франколін (Pternistis rufopictus), танзанійський червонодзьобий токо (Tockus ruahae), кіліманджарська білоочка (Zosterops eurycricotus), жовтошийний нерозлучник (Agapornis personatus) і рудохвостий ткачик (Histurgops ruficaudus). Усі ці види трапляються просто в кратері Нгоронгоро.

Незвичним для Нгоронгоро видом є сірочубий шоломник (Prionops poliolophus), однак записи про нього з'являються рідко й давно не оновлювалися. Наукова спільнота припускає, що шоломники, мешканці Танзанії та Кенії, могли переміститися до сусідньої території – заповідника Масва. Він прилягає до Серенгеті й Нгоронгоро та є частиною ширшої екосистеми, але не має актуальної власної бази даних про птахів, тому тут ми його оминемо.

Озеро Натрон

На північ від Нгоронгоро лежить відоме озеро Натрон, знамените рожевими або червонуватими водами на зйомках згори. Такий колір пояснюється тим, що у воді живуть мільярди рачків Artemia salina завдовжки лише кілька міліметрів. Вони добре почуваються в солоних водах, а Натрон – солоне лужне озеро. Поруч розташований Ol Doinyo Lengai – єдиний у світі вулкан, що вивергає натрокарбонатитову лаву, складену переважно з карбонату натрію, який розчиняється в озері.

Хоча довжина озера Натрон сягає 52 км, а в період високої води воно навіть виходить далеко за межі Танзанії до сусідньої Кенії, це не глибоке озеро. Його максимальна глибина – 2–3 метри. У світі любителів птахів це танзанійське озеро відоме найбільшою кількістю малих фламінго: тут розмножується найбільша популяція цих птахів у світі. За деякими оцінками, понад 80% малих фламінго нашої планети народжуються саме на Натроні. Як ви, можливо, знаєте, рожевуватий відтінок оперення фламінго зумовлений їжею з високим вмістом каротиноїдів. Їх багато в мікроскопічних водоростях, які поїдають рачки артемії, а ті, своєю чергою, стають основою раціону фламінго.

Можливо, ви бачили захопливу історію про фламінго у фільмі «Багряне крило: Таємниця фламінго», випущеному Disneynature і знятому саме тут, на озері Натрон. Він має високі рейтингиНа IMDB його оцінка становить 7,3, а критики на Rotten Tomatoes дають йому 75%. і добрі відгуки. Радимо переглянути його всім, хто цікавиться птахами, переймається охороною природи або любить красиві документальні фільми про дику природу. На жаль, малий фламінго (Phoeniconaias minor) класифікується як вид, близький до загрозливого стану. Тим важливіше знати про ризики для цієї екосистеми, відвідувати озеро Натрон, спостерігати за птахами й привертати до нього якомога більше уваги, особливо на тлі чуток про плани будівництва содового заводу на озері.

Окрім фламінго, на озері мешкають водоплавні птахи: малий побережник (Calidris minuta), каштановосмугий пісочник (Charadrius pallidus), який також віддає перевагу солоним і лужним водам, і блискучий ібіс (Plegadis falcinellus). Цікаво, що в минулі роки тут були десятки тисяч лелек Абдіма (Ciconia abdimii) , корінних для Африки. Для них типовіше мігрувати на самий південь Танзанії й значно далі на південь, де вони проводять більшу частину року, повертаючись у райони на північ від екватора для розмноження.

Ще один невеликий і красивий птах, сомалійська вівсянка (Emberiza poliopleura), також з'являється на озері Натрон, хоча її типовий ареал лежить далі на схід. Такі відхилення від стандартних орнітологічних даних особливо цікаво підтверджувати власними спостереженнями. Один із найпоширеніших тут птахів – білокрила крячка (Chlidonias leucopterus), яка прилітає з Європи та Азії зимувати в Африці. Загалом на озері Натрон і навколо нього можна спостерігати понад 200 видів, насамперед у басейні Енгарука, хоча точних підрахунків для цієї локації не проводили.

Озеро Еясі

На південь від Нгоронгоро розташоване ще одне мілке солоне озеро – Еясі. У сухі періоди воно може повністю пересихати, і місцеві жителі переходять його пішки. Навіть у найщедріші на опади періоди глибина озера не перевищує 1 метра, хоча в окремі роки води в Еясі достатньо, щоб привабити бегемотів із сусіднього Серенгеті. Довжина озера сягає 80 км. Проте, як правило, води тут усе ж вистачає для водоплавних птахів.

Під час міграції фламінго охоче тримаються на водах озера. Тут живуть і інші водоплавні птахи. Серед них – жовтодзьобий лелека (Mycteria ibis), який зовні нагадує ібіса: спершу його помилково віднесли до ібісів і навіть так назвали, хоча він належить до лелек. Тут також можна зустріти звичайного баранця (Gallinago gallinago), побережника Теммінка (Calidris temminckii) та африканську косарицю (Platalea alba), яка, як підказує назва, має ложкоподібний дзьоб. Птах занурює його у воду й, водячи з боку в бік, ловить дрібну рибу, молюсків, ракоподібних і личинок.

Щодо танзанійських ендеміків, на східному березі озера Еясі фіксували нерозлучників Фішера (Agapornis fischeri). Це дуже красиві птахи з насиченим забарвленням оперення. Через яскравий вигляд їх часто утримують у неволі як хатніх улюбленців. Утім, це невдала ідея: цим вільним птахам потрібно багато простору для стрімких польотів. У клітках і тісних приміщеннях дикі птахи страждають і починають хворіти.

Строго кажучи, ці ендеміки Танзанії в посушливі роки можуть тимчасово переміщуватися до сусідніх Руанди й Бурунді. І все ж ці барвисті папуги, названі на честь німецького дослідника Африки – Густава ФішераГустав Адольф Фішер був дослідником Африки, мандрівником і військовим лікарем із Німецької імперії. Починаючи з 1878 року, він подорожував Східною Африкою в експедиціях братів Денгардт на території сучасної Кенії. Згодом жив на Занзібарі (нині Танзанія), працюючи лікарем. У 1882 році він здійснив самостійну подорож від гирла материкової річки Пангані до озера Найваша, перетнувши великі землі масаїв. Під час цієї експедиції він спостерігав красивих папуг, яких назвали на його честь – нерозлучниками Фішера. Він також відомий невдалою спробою знайти інших дослідників Африки, серед них німця Еміна-пашу та російсько-німецького мандрівника Вільгельма Юнкера, але повернувся на Занзібар без успіху. Невдовзі він захворів на тропічну лихоманку, яка забрала його життя. На його честь названо й інший вид птахів – зелений бюльбюль Фішера (Phyllastrephus fischeri)., залишаються в переліку ендемічних видів Танзанії.

Ще один ендемічний птах, помічений на берегах Еясі, – попелястий шпак (Lamprotornis unicolor). З його класифікацією є плутанина: спершу британський орнітолог Джордж Ернест Шеллі, який описав багато африканських видів, присвоїв назву Cosmopsarus unicolor екземпляру, надісланому зі Східної Африки. Пізніше вид перенесли до роду Lamprotornis, оскільки, як і інші представники цього роду, він має блискучу верхню частину тіла завдяки особливому розташуванню меланіну в пір'ї.

Сучасна назва цього птаха містить слово "lamprotornis", утворене від грецького "lamprotēs" – «сяйний, яскравий, променистий». Воно справді описує мерехтіння пір'я цього шпака на сонці й повністю виправдовує його латинську назву.

Біля озера також бачили карамоджійську апалісу (Apalis karamojae), типову мешканку Східної Африки. Втім, загальна кількість видів, виявлених на Еясі, точно не відома. Тим цікавіше досліджувати цю місцевість, особливо в періоди високої води.

Яїда-Чіні

На південь від озера Еясі лежить долина Яеда (долина Яїда). Це зона так званих сезонних боліт: у роки рясних дощів пасовища затоплює, і долина перетворюється на заболочену місцевість. У заростях живуть водоплавні птахи, а інші види трапляються на нагір'ї Мбулу та поблизу нього, де ростуть акації й баобаби.

У цьому районі живе ізольована група людей – хадза, які значною мірою зберігають традиційний спосіб життя мисливців-збирачів. Вони полюють на великих тварин регіону, а щодо птахів – активно збирають їхні яйця. Відомо також, що хадза вбивають самих птахів, зокрема пташенят, і вважають їхнє м'ясо делікатесом. Хадза – один із найбільш утискуваних народів Танзанії, який втратив великі території. З одного боку, це сталося через тиск активніших сусідніх племен, а з іншого – через обмеження, запроваджені державою щодо мисливців-збирачів в інтересах створення заповідників і мисливських угідь.

У хадза та деяких птахів склалися дуже цікаві взаємовигідні стосунки. Йдеться про таких птахів, як великий медовказ (Indicator indicator). Це один із небагатьох птахів, здатних перетравлювати бджолиний віск. Свою назву медовказ отримав завдяки здатності буквально вказувати людям на вулики диких бджіл. Цим користуються багато народів, зокрема хадза, у раціоні яких мед цінується за калорійність. Люди навчилися імітувати звуки цих птахів, щоб кликати їх до дерев. Медовкази прилітають і показують місце розташування вулика. Збирачі обкурюють бджіл димом, розкривають вулик і забирають мед, залишаючи медовказам ласі шматочки воску.

Так люди й птахи стають корисними одне одному. Подальша взаємодія не менш цікава. У міфології деяких народів існує вірування: птахові, який показав вулик, обов'язково треба дати трохи воску, інакше наступного разу він, мстячись, приведе людину до небезпечного хижака. Проте хадза часто забирають мед і навмисно ховають або закопують віск на місці, щоб птахам нічого не дісталося. Тоді медовкази залишаються голодними, а отже, знову швидко готові показати нове місце з бджолами. У Кенії відомі випадки, коли після такого «зрадництва» птахи переставали показувати людям вулики.

У болотистих травах долини можна знайти й інших «провідників»: єгипетських чапель (Bubulcus ibis), які попереджають масайських пастухів про наближення посухи. Щойно масаї бачать багато чапель, вони сприймають це як певну ознаку посухи й переходять на нове місце. Тут також трапляються блискучий ібіс (Plegadis falcinellus) і чорношийна пірникоза (Podiceps nigricollis). Цікаво, що хоча чорношийна пірникоза зазвичай уникає польотів, під час міграції вона долає повітрям до 6 000 км. У Яїда-Чіні мешкає й багато інших видів птахів: гребенедзьоба качка (Sarkidiornis melanotos), руда свистачка (Dendrocygna bicolor), великі грицики (Limosa limosa) і турухтани (Calidris pugnax). У період розмноження самці турухтанів набувають ефектного шлюбного вбрання з яскравим забарвленням, пучками пір'я на голові та пишним коміром на шиї. Власне, англійська назва ruff означає перебільшений комір, модний із середини XVI до середини XVII століття.

Степ Вембере

У центральній Танзанії є великі території, які вважаються важливими орнітологічними й біорізноманітними зонами (IBA). Це заплава річки Вембере, що несе свої води на північ і впадає в озеро Еясі. Річка формує заболочені ділянки, цікаві для птахів, але ці території також активно використовують як пасовища. Степ Вембере потребує подальшого дослідження, а перелік місцевих видів птахів ще належить уточнити. Наразі тут зафіксовано менш ніж 200 видів. Значна частина даних не оновлювалася з 1960-х років.

Із новіших відомостей відомо, що в заплаві річки Вембере мешкають чорнолиций рябок (Pterocles decoratus), жовтошиїй франколін (Pternistis leucoscepus) і незвичний на вигляд токо фон дер Декена (Tockus deckeni). 

Серед інших барвистих птахів тут живе й красивий усамбійський бородастик (Trachyphonus usambiro). У деяких джерелах його можна знайти під науковою назвою Trachyphonus darnaudii, оскільки раніше бородастика вважали його підвидом. Нерозлучник Фішера (Agapornis fischeri) вирізняється привабливим виглядом, і його легко помітити. Шпак Гільдебрандта (Lamprotornis hildebrandti), названий на честь німецького ботаніка й дослідника африканської природи Йоганна Марії Гільдебрандта, вражає барвистим оперенням. Цей птах є ендеміком Східної Африки й живе лише у 2 країнах – Танзанії та сусідній Кенії. Що довше дивишся на його різнобарвне пір'я з металевим полиском, то більше здається, ніби перед вами міфічний «райдужний птах».

Східна фіолетовоспинна нектарка (Anthreptes orientalis) – ще одна красива мешканка східноафриканських саван. Цікаво спостерігати за білоголовим буйволовим ткачиком (Dinemellia dinemelli), який отримав свою англійську назву через звичку триматися біля буйволів і полювати на комах, приваблених великими тваринами. Це добра підказка, де шукати цих птахів. Будь-який бьордвотчер зрадіє зустрічі з синьоголовим астрильдом (Uraeginthus cyanocephalus). Це дуже красивий птах із приємним блакитним відтінком оперення.

Добрий знімок сталево-блакитної вдовиці (Vidua hypocherina) і солом'янохвостої вдовиці (Vidua fischeri) можна вважати гідним трофеєм. Їхні довгі 30-сантиметрові хвости справляють дивовижне враження. Ці птахи люблять проводити час на колючих кущах.

Серед хижих птахів у цій місцевості відомий східний блідий співочий яструб (Melierax poliopterus) , який видає мелодійні крики, особливо в період гніздування. У заплаві річки Вембере також мають бути водоплавні птахи, але про сучасний стан їхніх популяцій нічого не відомо.

Поблизу степу Вембере є кілька невеликих озер: Кітангірі, Сінгіда, Кіндай і Балангіда-Леху. Вони лежать на південь від великого озера Еясі. Усі ці озера дуже важливі для птахів, і на їхніх берегах гніздяться зграї багатьох різних видів. Частина видового складу перетинається з птахами озера Еясі та мешканцями степу. Тут спостерігають багато водоплавних птахів, а на кожному з озер відзначено присутність обох видів фламінго. Точних даних про популяції на озерах немає, оскільки орнітологи нечасто відвідують ці місця. Ми не описуватимемо ці локації докладно, але допитливому бьордвотчеру не варто втрачати нагоду поспостерігати за пташиним життям на цих водоймах.

Окрім Серенгеті, Нгоронгоро та згаданих вище озер, до північних локацій для спостереження за птахами належать Національний парк Тарангіре й озеро Маньяра, гірсько-лісові національні парки Аруша та Кіліманджаро, а також Національний парк Мкомазі. Щоб дізнатися більше про інші регіони Танзанії та цікаві місця для бьордвотчерів, читайте нашу статтю «Танзанія. 10 найкращих локацій для спостереження за птахами»!

Хочете дізнатися більше про подорожі Танзанією?

Зв'яжіться з нашою командою. Ми добре знаємо всі головні напрямки Танзанії. Наші консультанти з подорожей, що працюють біля Кіліманджаро, поділяться практичними порадами й допоможуть спланувати вашу подорож.

Більше цікавих статей