Камʼяні стовпи Ісіміли

Одне з найнезвичніших природних явищ на планеті – багатометрові природні стовпи коронго в долині Ісіміла на півдні Танзанії, у Східній Африці. Коли йдеш під ними, мимоволі замислюєшся, як природа змогла створити такі дивовижні форми. Окрім вражаючої краси, це місце відоме цінними археологічними знахідками. Час вирушати в нову подорож разом з Altezza Travel!

Загадкові камʼяні стовпи Ісіміли

Коли ви опиняєтеся в каньйоні, а над вами здіймаються жовто-бурі стовпи з пісковику, неможливо не захопитися красою й винахідливістю природних сил, що створили ці химерні форми. А потім раптом ловите себе на думці: невже це справді Африка? Коли ми думаємо про Африку, найчастіше уявляємо безкраї савани з акаціями, тропічні річкові басейни й камʼяні виступи, з яких леви оглядають свої володіння. До цього списку асоціацій додаються просторі пустелі й, звісно, легендарна Кіліманджаро з білими льодовиками. Але каньйон на місці висохлого озера? Такого тут, імовірно, не очікуєш.

Можливо, слово «каньйон» звучить занадто гучно. Одразу згадується Гранд-Каньйон в Аризоні, США, прорізаний річкою Колорадо. Або найглибший каньйон світу Котауасі в Перу, глибина якого перевищує 3 300 м. Масштаб Ісіміли скромніший – стовпи сягають до 30 м заввишки. За аналогією радше можна згадати Пхае Муанг Пхі в Таїланді чи сербське «Диявольське місто». Мабуть, точніше було б назвати це місце яром. Утім, геологічне утворення все одно залишається надзвичайним. Найточніше слово для нього – коронго, тобто яр, сформований ерозією.

Що таке Ісіміла й де вона розташована? Це долина в південній частині Танзанії, між 2 національними парками – горами Удзунгва та Руаха, у регіоні з красивою назвою Іринга. Вона лежить за 20 км від однойменного міста Іринга, поблизу села Угвачанья. Найпомітніша частина долини – глибокі яри в пісковику. Цими утвореннями можна пройти пішки, роздивляючись над собою природні стовпи химерних форм. Вони виникли внаслідок дуже тривалого процесу ерозії. Колись на цьому місці було озеро, згодом воно висохло, а вітри продовжили руйнувати породу.

Сьогодні можна стояти на дні каньйону й дивитися на величні колони з пісковику заввишки 20–30 м. Здається, ніби ви опинилися в музеї, де виставлені роботи вправних велетнів-майстрів давніх часів. Довгий коридор русла веде на прогулянку, а дорогою видно стрімкі стіни пісковику; у деяких з них високо вгорі ховаються невеликі, майже недосяжні печери. Інколи здається, що попереду глухий кут і далі шляху немає, але за прихованим поворотом відкривається прохід до наступної галереї.

Цікаво, що стовпи на дні давнього річища – не єдина памʼятка Ісіміли. Неподалік було виявлено стоянку давніх гомінідів Гомініди – родина ряду приматів, що обʼєднує рід людей та їхніх вимерлих предків, а також 3 роди сучасних людиноподібних мавп: орангутанів, горил і шимпанзе. . Вони були або прямими предками сучасної людини, або її найближчими родичами. Археологи визнають Ісімілу памʼяткою міжнародного значення, і головні відкриття, вочевидь, ще попереду. Наразі місце відоме захопливими знахідками скамʼянілих решток вимерлих тварин і одними з найдавніших ручних знарядь пралюдей – гранованими камʼяними сокирами з граніту й кварциту.

Сьогодні про перших гомінідів, що жили за межами Великої рифтової долини. Велика рифтова долина, або Східноафриканський рифт, – велике геологічне утворення, знайоме нам за горами Східної Африки, зокрема вулканами Ol Doinyo Lengai, Кіліманджаро та плато Нгоронгоро. Тектонічні плити й далі повільно рухаються, а порожнини між ними вже сьогодні заповнюються водою: Червоне море, озера Вікторія, Танганьїка та інші. Зрештою цей процес перетворить Східну Африку на острів в Індійському океані. відомо небагато.

Ущелина Олдувай на півночі Танзанії стала широко відомою завдяки важливим археологічним знахідкам 1960-х років – передусім черепам перших гомінідів у лінії сучасної людини. В Ісімілі ж науковці лише наближаються до значних майбутніх відкриттів. Розкопки й дослідження тривають і нині, але поки не в такому масштабі, щоб принести прорив у розумінні того, як наші предки зі Східноафриканського рифту розселялися континентом.

Можливо, відсутність масштабних розкопок нині навіть на користь мандрівникам: поки що вони мають вільний доступ до системи каньйонів Ісіміли, де можна зблизька побачити величні природні стовпи й зробити виразні фотографії.

Хто був першими дослідниками Ісіміли?

У 1951 році 2 мандрівники – пан Макленнан, учитель із Йоганнесбурга, та його приятель пан Ліллі – їхали на південь Великою північною дорогою. Великою північною дорогою називали шлях від Кейптауна до Каїра, який британська влада планувала прокласти через свої африканські колоніальні території. Асфальтована магістраль і телеграфна лінія мали перетнути всю Африку з півночі на південь.
Ідею дороги вперше запропонували в 1874 році. Перша спроба пройти цей маршрут завершилася невдачею в 1914 році: дорогою капітана Келсі вбив леопард. У 1924 році відбулася перша успішна експедиція – 2 легкі вантажівки їхали ґрунтовими дорогами 1 рік, 4 місяці й 1 день. Після цього почалося будівництво асфальтованих доріг через території сучасних Єгипту, Судану, Ефіопії, Кенії, Танзанії, Замбії, Зімбабве, Ботсвани та Південної Африки. Середина маршруту проходила через місто Аруша в Танзанії. До середини 1950-х будівництво перервалося через падіння колоніального режиму.
Сьогодні давню ідею поступово втілюють уже ООН, Африканський Союз та Африканський банк розвитку. У мережі Трансафриканських автомагістралей, що будується, цей маршрут із незначними змінами входить як Трансафриканська автомагістраль 4 (шосе Каїр – Кейптаун) і має довжину 10 228 км! На південь від Іринги, біля невеликого міста Танганьїки, Танганьїкою називалася східноафриканська територія під британським управлінням у 1919–1961 роках. Згодом вона стала материковою частиною Танзанії. заснованого німцями, вони помітили яр незвичної форми. Побачене їх вразило, і відкриття швидко привернуло увагу науковців. Так одна з найцікавіших археологічних памʼяток планети стала відомою сучасному світу.

У другій половині 1950-х тут працювали науковці, досліджуючи геологію та геоморфологію регіону. Тоді було знайдено сотні камʼяних знарядь так званої ашельської культури: ручні сокири, скребла, ножі, диски, чопери й інші інструменти для розбирання туш, а також знаряддя повсякденної праці часів, коли предки людства відкривали для себе працю. Спершу припустили, що знахідкам близько 260 000 років. Нині дослідники за виглядом артефактів оцінюють їхній вік у 75 000–300 000 років. Та навіть ці датування залишаються дуже приблизними.

У наші дні проводяться нові дослідження, щоб уточнити датування давніх знарядь, знайдених на цій памʼятці. Науковці беруть зразки різних відкладів у місцевості й застосовують сучасні методи аналізу, щоб зрозуміти, де ранні люди добували матеріал для своїх сокир і ножів. Після цього вік знарядь можна буде визначити точніше.

Окрім артефактів ашельської культури, в Ісімілі виявлено скамʼянілості давніх тварин, наприклад нині вимерлого виду бегемота горгопса. Серед інших знахідок – рештки вимерлих видів свині та жирафа, у якого шия була коротшою, ніж у сучасних тварин.

Головними дослідниками цієї памʼятки були геолог Френсіс Кларк Гауелл, який у 1962 році написав докладний звіт, і відомий археолог Луїс Лікі, що вивчав скамʼянілості давніх тварин. Проте глибоких досліджень, а тим більше справжніх масштабних розкопок, на місці цього давнього поселення ніколи не проводили. Саме тому памʼятка камʼяної доби Ісіміла й досі становить великий інтерес для археологів, а питань про життя давніх людей, що мешкали тут, у науковців більше, ніж відповідей.

Як сформувалися колони Ісіміли?

Формування стовпів добре вивчене й зрозуміле фахівцям. 300 000–400 000 років тому на території нинішнього каньйону було озеро з потоками, що його живили. Але клімат у цій частині Африки змінювався й ставав сухішим. Озеро поступово висихало, а вода повільно розмивала породу. Мʼякші шари руйнувалися, залишаючи стовпи з твердішого геологічного матеріалу. Паралельно відбувалися 2 процеси: ерозія та перенесення матеріалу з подальшим його відкладанням в іншому місці. Так формувалися промоїни, яри й долини.

Коли озеро повністю висохло, коронго почав вивітрювати вітер, сточуючи раніше сформовані гребені й арки з пісковику. Багато їхніх частин поступово обвалилися. Так виникли окремі стовпи, навколо яких порода була розмита, обсипалася й вивітрилася. Процес, звісно, триває й сьогодні, але він досить повільний, тож ці незвичні природні скульптури спостерігатимуть ще наступні покоління.

Сьогодні територією коронго в Ісімілі управляє Адміністрація національних парків Танзанії. Сюди приїжджають мандрівники, щоб на власні очі побачити це природне диво – величні колони з пісковику на дні давнього озера, що висохло тисячоліття тому.

Прогулянка Ісімілою камʼяної доби: як проходить екскурсія?

Після 15-хвилинної поїздки на південь від Іринги мандрівники звертають за вказівником до памʼятки камʼяної доби Ісіміла та природних стовпів. Пряма дорога вздовж полів веде просто до однойменного музею. Тут експонуються кілька зразків давніх камʼяних і залізних знарядь, а також сучасні вироби місцевого кошикарства – одного з відомих культурних ремесел народу хехе, що живе в цьому регіоні.

У музеї є фотографії, що показують життя й ремесла хехе. Частина експозиції присвячена партизанській війні хехе проти німецьких колоністів у 1890-х роках. Німці жорстоко придушували повстання непокірних південних народів тодішньої Німецької Східної Африки. Німецькою Східною Африкою називалася німецька колонія в Африці, до якої входили території сучасних Танзанії, Мозамбіку, Бурунді та Руанди. Вона існувала з 1885 до 1918 року, після чого Німеччина, зазнавши поразки в Першій світовій війні, вийшла з регіону, передавши колоніальні території під протекторат Британії, яка діяла гнучкіше у взаємодії з місцевим населенням. У відповідь народ хехе здійснював успішні напади й одного разу навіть захопив фортецю зі зброєю, убивши кілька сотень німців. Партизанську війну очолював вождь Мквава, якого в Танзанії вважають національним героєм. Цікаво, що саме місто Іринга поблизу Ісіміли заснувала німецька армія з метою придушення хехе.

У музеї памʼятки камʼяної доби Ісіміла також є кілька стендів про історію геологічних досліджень Ісіміли у 2000-х роках і матеріали про еволюцію людини в камʼяну добу. Саме в цей період сформувався Homo sapiens – сучасний вид людини, тому науковцям так важливо зрозуміти еволюційні процеси, що відбувалися тут.

У музеї відвідувачі беруть гіда й разом із ним вирушають до камʼяних веж у басейні висохлого озера – самостійно знайти шлях і не заблукати непросто.

Гід проведе вас від музею до каньйону й покаже велику колекцію камʼяних знарядь, знайдених у давньому поселенні; вони виставлені під окремою невеликою спорудою. Далі екскурсія продовжиться до початку стежки, що веде дном коронго. Дорога від музею до стартової точки маршруту займає 15–20 хвилин.

Стежка починається зі спуску в каньйон під лініями електропередачі. Уже тут стовпи з пісковику справляють сильне враження. Їхні форми химерні, а в породі видно окремі шари, за якими геологи простежують історію формування цих утворень. Деякі стовпи схожі на самотні стіни, інші мають наскрізні отвори, що наочно показують роботу ерозійних сил.

Стежка дном коронго має форму петлі, тож, зробивши коло, відвідувачі виходять приблизно там само, звідки починали маршрут. Навіть сьогодні дном каньйону тече вода. Ширина й глибина потоку залежать від пори року: у дощові місяці води більше, а подекуди струмки доводиться переходити по камінню.

Дорогою гід розповідає про історію формування цього місця та про знахідки, зроблені тут. Яри з високими стінами були зручною природною пасткою, куди можна було заганяти й оточувати дичину. Це могло бути однією з причин, чому давні люди обрали це місце для поселення. Найімовірніше, майбутні розкопки відкриють тут ще багато цікавого.

Уся прогулянка займає від 1 до 3 годин залежно від темпу. Найкращий час для відвідування коронго в Ісімілі – ранкові години, коли сонце ще не піднялося високо й погода не надто спекотна. Хоча в каньйоні ростуть кущі й навіть невеликі дерева, густої тіні вони майже не дають.

До речі, у центрі Іринги є цікавий музей – Iringa Boma. Це красива будівля з каменю й цегли з черепичним дахом, зведена в 1914 році. Тут варто провести трохи часу, розглядаючи зразки й експонати, що розповідають про історію міста та регіону. Поціновувачів історії зацікавлять численні стенди з матеріалами, фотографіями й мапами про життя народу хехе. Сам музей займає 3 невеликі кімнати, але за мірками провінційної Танзанії він дуже інформативний і цікавий.

В Iringa Boma ви побачите стару німецьку зброю, зокрема гармату біля входу до музею, а також побутові речі: традиційні рушники, деревʼяні ступи з товкачами для ручного помелу борошна, кухонне начиння і, звісно, калебас – традиційну посудину з висушеного гарбуза. Тут також є камʼяні знаряддя з сусіднього давнього поселення й навіть стовпи Ісіміли в мініатюрі. Музей розповідає і про Національний парк Руаха та околиці Іринги.

Саме місто дуже гарне, і йому варто присвятити принаймні 1 день. Історичний центр зберігає памʼять про німецьку спадщину: тут можна відвідати старий німецький ринок, військову станцію та охайний військовий цвинтар. Є й автентичні танзанійські обʼєкти архітектури та культури: головна вулиця з годинниковою вежею, традиційною для танзанійських міст, памʼятники Другій світовій війні та повстанню Маджі-Маджі, Повстання Маджі-Маджі 1905–1907 років було виступом місцевих племен проти німецьких колонізаторів, які проводили політику жорстокої експлуатації та утисків корінного населення Східної Африки. Слово «maji» мовою суахілі означає «вода»: за словами популярного місцевого медіума, магія маджі-маджі – вода з рициновою олією та насінням проса – мала перетворювати німецькі кулі на воду. Магія не спрацювала, повстання жорстоко придушила німецька армія, а місцеве населення згодом було виснажене голодом, від якого, за деякими оцінками, загинуло до 300 000 людей. а також дуже важливий місцевий меморіал Kitanzini – місце з деревом, де німці вішали найбільш непокірних воїнів хехе, щоб залякати інших місцевих жителів. Та навіть без військових обʼєктів Іринга сповнена цікавих місць і гарних краєвидів: місто розташоване на пагорбах, і дивитися на дахи будинків та вулиці, що розбігаються в різні боки, – справжня приємність.

Довкола міста розсипано ще багато природних і культурних памʼяток, до яких вас зорієнтує мапа в музеї Iringa Boma. Відвідування каньйону Ісіміла можна поєднати із зупинкою в Іринзі. Так подорож стане значно змістовнішою, а камʼяні стовпи на дні давно висохлої водойми запамʼятаються як виразне доповнення до мандрівки півднем Танзанії – у самому серці Східної Африки, де людський рід колись почав свою історію.

Хочете дізнатися більше про подорожі Танзанією?

Зв'яжіться з нашою командою. Ми добре знаємо всі головні напрямки Танзанії. Наші консультанти з подорожей, що працюють біля Кіліманджаро, поділяться практичними порадами й допоможуть спланувати вашу подорож.

Більше цікавих статей