Рай для бердвотчерів: озеро Вікторія та прилеглі національні парки

Найпопулярніші туристичні маршрути проходять через північні та південні національні парки країни – одні з найкраще досліджених осередків різноманіття птахів у Танзанії. Серед них відомі Серенгеті та Нгоронгоро, озеро Маньяра, відоме ще з часів Гемінґвея, національний парк, до якого входить гора Кіліманджаро, а також південні Мікумі, Селоус і Ньєрере разом із неосяжними природними просторами Національного парку Руаха. Водночас у Танзанії є й менш досліджені місця, куди мандрівники заїжджають рідко. Це зовсім не означає, що тим, хто планує бердвотчинг-тури Танзанією, там нічого робити.

На північному заході країни зосереджено чимало багатих біотопів, що приваблюють тисячі птахів різних видів. Тут багато води: від озер Кагери з болотами до місцевих річок, що живлять озеро Вікторія, і самого величезного озера з папірусними заростями та островами, вкритими густим лісом. Кілька років тому уряд Танзанії створив тут кілька нових національних парків, для яких досі немає повних списків видів. Ці природоохоронні території потребують уважних бердвотчерів, готових вирушати в орнітологічні подорожі Танзанією та допомагати досліджувати дивовижну місцеву орнітофауну.

Національний парк Бурігі-Чато

Поруч з озером Вікторія, найбільшим озером Африки, лежить Національний парк Бурігі-Чато. Він охоплює значні території та за площею посідає 6 місце серед національних парків Танзанії. Парк простягається від берегів озера до сусідньої Руанди. Для цієї місцевості характерний горбистий рельєф, укритий лісами. Є тут і річки, і вражаюче довге озеро Бурігі. Його точну довжину визначити непросто – вона коливається від 18 до 30 км. Для цієї частини Африки це звичне явище: багато водойм то наповнюються водою, то частково пересихають. Озеро, річки із заплавами та постійні болота роблять цю територію особливо привабливою для птахів.

Тут помічали кілька особин китоголова (Balaeniceps rex), і припускають, що вони можуть гніздитися на цих територіях. Цей одиночний птах надає перевагу важкодоступним заболоченим місцям. Даних про його популяцію в Танзанії немає, тож кожна локація, де китоголова бодай колись бачили, викликає великий інтерес у бердвотчерів. Національний парк Бурігі-Чато – одне з небагатьох придатних місць, де цей рідкісний птах може гніздитися.

Є повідомлення про спостереження червонолицього бородастика (Lybius rubrifacies). Ареал цих птахів обмежений цією частиною Танзанії та сусідніми країнами. Їх можна побачити в лісах або на трав'янистих ділянках з поодинокими деревами. Червонолиці бородастики часто тримаються парами або невеликими сімейними групами. Про них відомо небагато, тож спостереження за їхньою поведінкою може бути справді захопливим. У національному парку також помічали міомбового кам'яного дрозда (Monticola angolensis) і чекана Арнота (Myrmecocichla arnotti), які зазвичай трапляються значно південніше.

Ці просторі території є добрим середовищем для деркача (Crex crex) і дупеля (Gallinago media). Принаймні ці перелітні птахи використовують територію національного парку як місце відпочинку під час далеких міграцій. Дупель відомий своїми надзвичайними міграційними можливостями, долаючи величезні відстані без зупинок. Його міграційний шлях сягає 4 000–7 000 км, і в середньому птах проходить його за 3 дні. Він не лише часто пролітає кілька тисяч кілометрів без перепочинку – швидкість його польоту також вражає. Дупелів вважають одними з найшвидших перелітних птахів: вони розвивають швидкість до 97 км/год. Крім того, цей вид може претендувати на рекорд висоти: одного його представника помітили на 8 700 м над рівнем моря. Важко не дивуватися, що такий маленький птах здатний на такі переходи.

У чеклістах цієї території згадують чорновуздечкових тимелій (Turdoides sharpei) – галасливих птахів, що тримаються зграями в кущах і високій траві, а також кільчастошийних франколінів (Scleroptila streptophora), які надають перевагу трав'янистим кам'янистим пагорбам. Як і всі франколіни, вони швидко тікають, щойно відчують небезпеку, але саме ці птахи особливо полохливі. Вважається, що найлегше помітити їх рано-вранці.

До недавнього часу Національний парк Бурігі-Чато складався з мисливських резерватів Бурігі, Біхарамуло та Кімісі. У багатьох джерелах цю територію й досі описують за старою класифікацією. Дивує, що для цієї частини Танзанії немає повних списків птахів, а сама місцевість досліджена слабко. Задокументовано лише кілька десятків видів, хоча така різноманітність біотопів мала б підтримувати значно більшу кількість птахів. Імовірно, тут мешкає близько 400 видів. Хочеться вірити, що найближчими роками ці малодосліджені місця привернуть більше уваги мандрівників, зокрема захоплених бердвотчерів. Так ми краще зрозуміємо пташине життя північно-західної Танзанії.

Водно-болотні угіддя річки Кагера

На північному заході Танзанії, вздовж кордону з Руандою, тече одна з найдовших річок країни – Кагера. Її вважають найвіддаленішим витоком річкової системи Нілу. Річка дала назву танзанійському регіону та національному парку Акагера в сусідній Руанді. Майже вздовж усього русла Кагера формує широку заболочену заплаву із загальною площею водозбору 60 000 км². Зрештою, саме Кагера є найбільшою притокою озера Вікторія. На цих землях також є кілька озер. І, звісно, таке багатство водних біотопів приваблює численні види птахів.

У 2019 році біля річки Кагера створили 3 національні парки: Бурігі-Чато, Руманіка-Карагве та Ібанда-К'єрва. На їхніх територіях тривають дослідження тваринного й рослинного світу, розробляються сафарі-маршрути та планується туристична інфраструктура. Іншими словами, ґрунтовне вивчення цього регіону, зокрема орнітологічне, ще попереду. Це рідкісна нагода бути серед перших дослідників пташиного життя західної Танзанії, на захід від озера Вікторія. Натхненним прикладом може бути руандійський Національний парк Акагера: він існує майже століття, вважається одним із найбільших уздовж системи Нілу й буквально всіяний цікавими локаціями для бердвотчерів. Без сумніву, танзанійська частина заплави Кагери найближчими роками також отримає свою частку уваги. Нині орнітофауна цих місць досліджена слабко й описана лише загально – як важлива орнітологічна зона в болотах річки Кагера.

У цій місцевості задокументовано папірусову жовту очеретянку (Calamonastides gracilirostris). У Східній Африці цей птах трапляється порівняно рідко й живе виключно в заростях папірусу та очерету, що підказує сама назва. Інша очеретянка – велика болотяна очеретянка (Acrocephalus rufescens) – має дещо подібну назву, але значно помітніша й поширена набагато ширше. Папірусова жовта очеретянка може нагадувати деяких інших птахів, однак її вирізняють окремі ознаки: зеленіший верх тіла, ширший дзьоб, тонкі ноги й хвіст. Важливо й те, що її спів відрізняється від співу схожих видів, а це часто допомагає з ідентифікацією. Тому під час спостереження за подібними видами потрібна особлива уважність.

Китоголова (Balaeniceps rex) тут також спостерігали, хоча рідко й у невеликій кількості. Припускають, що в цих місцях їх може бути більше. Тут зафіксовано й бекаса (Gallinago media), але також нечасто. Натомість папірусовий гонолек (Laniarius mufumbiri) трапляється майже вздовж усього русла Кагери. Це красивий птах із жовтою «шапочкою» на голові; його груди й черево описують як яскраво рожево-помаранчеві. Галаслива поведінка, зокрема свист і скрипучі звуки, допомагає знайти його в папірусних заростях.

Відомо, що болота Кагери є домом для білокрилої болотяної очеретянки (Bradypterus carpalis) з родини кобилочкових і папірусового канарника (Crithagra koliensis) з родини в'юркових. Останній будує гнізда просто на стеблах папірусу, використовуючи листя цієї рослини. Як видно з назв, багато птахів регіону тісно залежать від типу рослинності, що переважає вздовж річки Кагера.

Лісовий резерват Мінзіро

Північніше, поблизу кордону з Угандою, на височині розташований важливий лісовий резерват. Тут зафіксовано понад 200 видів птахів, причому кілька десятків із них більш характерні для лісів Уганди, ніж для Танзанії. Це одна з локацій із справді унікальними біотопами.

Тут можна спостерігати мурахоїда Вудгауса (Parmoptila woodhousei), який зазвичай мешкає на іншому кінці континенту й належить до біому Західної та Центральної Африки. У місцевих лісах також помічали африканського мухолова-сорокопуда (Megabyas flammulatus). Крім того, цікаво побачити тут темну довгохвосту зозулю (Cercococcyx mechowi). Західне узбережжя озера Вікторія – єдине місце в Танзанії, де її можна спостерігати.

Одна з найкращих знахідок для бердвотчера – великий блакитний турако (Corythaeola cristata). Неймовірну красу цього птаха важко передати словами: його хочеться побачити на власні очі. До речі, спостерігати за великим блакитним турако легше, ніж за іншими видами турако, адже він обмежений у польоті й часто перестрибує з гілки на гілку. На жаль, відомо, що в сільських районах Демократичної Республіки Конго місцеві жителі вживають м'ясо цих птахів у їжу.

Ще однією вдалою зустріччю в цьому лісовому резерваті може стати розкішна нектарка (Cinnyris superbus). Окрім неї, тут трапляються ще 5 видів нектарок. Інший барвистий птах цієї місцевості – білочеревий альціон (Corythornis leucogaster). А чорно-білий шоломодзьобий калао (Bycanistes subcylindricus) напевно зацікавить навіть досвідчених любителів птахів. Цей величний лісовий калао особливо тяжіє до плодових дерев, насамперед інжиру.

Важливо дивитися не лише на гілки, а й під ноги. У Мінзіро є цікаві птахи, яких приваблюють черви, молюски та п'явки. Наприклад, білоплямистий погонич (Sarothrura pulchra) нишпорить у підліску в пошуках їжі, а франколін Летема (Peliperdix lathami) тримається потай і досить полохливий.

У лісі Мінзіро можна зустріти багато інших красивих і незвичайних видів. На жаль, у цьому короткому огляді неможливо згадати їх усі, тож назвемо лише кілька птахів, що мешкають у цій місцевості: червоноголового малімба (Malimbus rubricollis), жовтого довгодзьоба (Macrosphenus flavicans), червоночереву райську мухоловку (Terpsiphone rufiventer) і навіть найкращого звукового імітатора серед птахів – сірого папугу (Psittacus erithacus). Останній відомий здатністю не лише відтворювати складні звуки, а й пов'язувати їх з об'єктами та навіть поняттями на кшталт кольорів і чисел, що свідчить про його високий інтелект.

Досліджуючи цю північно-західну частину Танзанії, варто пам'ятати: тут можна побачити багатьох птахів, традиційно характерних для Центральної й навіть Західної Африки. Саме це робить регіон справді особливим і захопливим для бердвотчингу.

Національний парк острова Рубондо

Озером Вікторія розсипано багато островів, зокрема острів Рубондо на північ від затоки Емін-Паша. Разом із десятком інших невеликих островів і навколишніми водами він утворює Національний парк острова Рубондо. Острів відомий густими лісами. Тут ніколи не було постійного поселення, а різноманіття птахів і метеликів значною мірою залишилося поза впливом цивілізації. Вважається, що в національному парку мешкає понад 400 видів птахів.

Окрім дощового лісу на головному острові завдовжки 26 км, тут є важливі для птахів ділянки: папірусні болота, оточені фініковими пальмами, луки й навіть піщані пляжі. Водночас до 90% території національного парку вкрито лісом. Річок на острові немає, а ґрунт має вулканічне походження, оскільки сам острів фактично складається з 4 вулканічних пагорбів.

Тут можна спостерігати чапель-голіафів (Ardea goliath), названих так тому, що це найбільші представники чапель. Птах сягає вражаючої висоти 152 см. На головному острові також мешкає велика колонія орланів-крикунів (Haliaeetus vocifer). Відвідувачі парку кажуть, що їхні хижі крики майже постійно чути над лісом. Вважається, що на острові Рубондо зосереджена найщільніша популяція цих величних орланів у світі.

У межах національного парку можна побачити численних священних ібісів (Threskiornis aethiopicus) – птахів, що мали особливе релігійне значення в Давньому Єгипті, але, на жаль, постраждали від масового винищення, через що їхня чисельність суттєво скоротилася. Цих птахів вважали священними й приносили в жертву богові Тоту. За історичними оцінками, у той період було вбито до 8 млн ібісів. Сьогодні вид відновився, а його світова популяція становить від 200 000 до 450 000 особин і вже не перебуває під безпосередньою загрозою.

Серед інших водоплавних птахів острова можна спостерігати африканських малих бакланів (Microcarbo africanus). Ці баклани відомі вражаючими здібностями до пірнання, що дозволяє їм занурюватися на значну глибину в пошуках здобичі. Водночас саме ця особливість робить їх прямими конкурентами рибалок, які часто ставляться до них неприхильно. У цій місцевості також трапляються великі баклани (Phalacrocorax carbo), що доповнюють різноманітну пташину спільноту острова.

У Національному парку острова Рубондо можна помітити різних хижих птахів у польоті, зокрема орланів-крикунів і західних смугастих змієїдів (Circaetus cinerascens). Тут також трапляються водоплавні птахи, наприклад диморфні чепури (Egretta dimorpha). У парку мешкають північні бурогорлі ткачики (Ploceus castanops) і кілька інших видів ткачиків.

Один із найкрасивіших птахів тут – червоногруда нектарка (Cinnyris erythrocercus), яку вперше описав німецький зоолог Ґустав Гартлауб, відомий своїми працями про екзотичні види птахів. Його внесок в орнітологію охоплює опис сотень нових видів і співзаснування Journal of Ornithology у 1853 році. Сьогодні деякі види птахів названі на його честь.

На острові також трапляється сірий папуга (Psittacus erithacus). Загалом для Рубондо це інтродукований вид, як і більшість великих тварин, що тут живуть. Тварин почали завозити на острів ще в середині 1960-х років. Одним із перших це зробив зоолог і справжній захисник тварин Бернард Гржимек, автор книжки «Серенгеті не має померти». Історія із сірими папугами сталася у 2000 році, коли 34 птахів цього виду врятували від браконьєрів і випустили на простори острова.

На сайті ebird.org для цієї локації наведено менше ніж 100 видів. Водночас наразі подано лише 9 чеклістів, і ми вважаємо, що в цьому чудовому острівному національному парку з багатим видовим різноманіттям можна відкрити значно більше птахів.

Озеро Вікторія: затока Мванза

Серед важливих для птахів територій на озері Вікторія, окрім груп островів, є кілька заток і прилеглих ділянок. Зазвичай усі вони слабко досліджені, а повних списків птахів для них немає. До таких місць належать затока Бунда, що майже межує із Серенгеті, північніша затока Мара та затока Мванза з великим однойменним містом.

У цих локаціях багато видів птахів, особливо водоплавних. Через нестачу даних ми не описуватимемо ці затоки чи острови Бумбіре докладно. Натомість коротко зупинимося на затоці Мванза, щоб звернути увагу на регіон загалом і на окремі локації озера Вікторія.

Важлива орнітологічна зона охоплює частину затоки, прибережні ділянки, зарослі папірусом, а також невеликі острови в озері, зокрема найбільший – Джума. Найпомітніші популяції тут мають великі баклани (Phalacrocorax carbo) та африканські малі баклани (Microcarbo africanus) – їх налічують сотнями або навіть тисячами. Також є записи про кілька тисяч малих чепур (Crinifer zonurus).

До місцевої важливої орнітологічної зони входить і крихітний острів Саанане, який разом із 2 сусідніми острівцями утворює найменший національний парк Танзанії – Національний парк острова Саанане. Його площа становить трохи більше ніж 2 км². Його зручність у тому, що він розташований у межах міста Мванза. У парку мешкає понад 100 видів птахів.

Серед найцікавіших видів тут можна згадати східного бананоїда (Crinifer zonurus). Він не має такого барвистого оперення, як турако, але все одно вирізняється оригінальною красою, яскраво-жовтим дзьобом і виразною поведінкою. Зозуля Клааса (Chrysococcyx klaas) також вражає бронзовими й блискучо-зеленими відтінками. Вона відкладає яйця в гнізда інших видів, часто нектарок. До речі, Клаас, на честь якого назвали вид, був не вченим і не заможним спонсором експедиції, а простим помічником, койкоїном, Койкоїни – кочовий корінний народ південно-західної Африки. Їхня мова давніша за мови банту. який знайшов типовий зразок. Орнітолог Франсуа Левальян Франсуа Левальян був французьким орнітологом і дослідником Африки, який у XVIII столітті вирушив у тривалу подорож південною частиною континенту. Він був допитливим ученим, шанувальником краси й завзятим мисливцем. Мандруючи півднем Африки, Левальян закохався в молоду жінку з народу койкоїнів і описав їхній флірт у своїх нотатках. Ці записи вплинули на ранні південноафриканські романи, присвячені стосункам між європейцями та африканськими жінками. Француз назвав її Наріна, що мовою койкоїнів означає «квітка». Згодом він описав новий вид птахів і назвав його на честь коханої: Apaloderma narina, також відомий як трогон Наріна. Франсуа Левальяна вважають піонером жанру тревелогу та новатором у стилі подорожей, відомому як сафарі, хоча сам термін «сафарі» він не вигадав. Це слово походить із мови суахілі й з'явилося пізніше. вважав його своїм другом і хотів залишити його ім'я в історії.

Серед місцевих нектарок можна згадати мінливу нектарку (Cinnyris venustus) і червоногруду нектарку (Chalcomitra senegalensis). Окрім нектару, до їхнього раціону входять різні комахи, павуки, сарана й гусінь. Та природа найкраще пристосувала їх саме до добування нектару: мала вага допомагає легко перелітати з квітки на квітку й зависати перед обраними, довгі вигнуті дзьоби з гострими кінчиками дають змогу діставатися до нектару, за потреби проколюючи пелюстки, а довгі трубчасті язики цих крихітних птахів спеціально пристосовані для зручного всмоктування. Це характерно для всіх нектарок. На острові також мешкає ще кілька видів.

Паразитичний ткачик, або зозуляча вівсянка (Anomalospiza imberbis), – ще один цікавий птах, якого можна зустріти тут. Він трапляється в багатьох частинах Африки, але вперше був відкритий і описаний саме в Танзанії, на узбережжі навпроти Занзібару. Паразитичним ткачиком його називають тому, що, подібно до зозуль, він відкладає яйця в гнізда інших птахів. Його жертвами часто стають принії – невеликі птахи з родини цистиколових. Чи роблять ці жертви щось у відповідь? Їхні власні яйця почали швидко еволюціонувати, змінюючи забарвлення так, щоб батьки могли відрізнити їх від яєць гніздового паразита. Цікаво, що яйця зозулячих вівсянок теж почали пристосовуватися: паразитичні птахи тепер відкладають яйця, схожі на змінені кольори яєць господаря. Це своєрідні захопливі еволюційні перегони, які спостерігають останніми десятиліттями.

На островах Національного парку острова Саанане, як і вздовж усього танзанійського берега озера Вікторія, можна знайти багато інших цікавих птахів. Добрий приклад – локація, що входить до 15 найкращих хотспотів Танзанії за версією ebird.org і має 400 зафіксованих видів птахів: один із лоджів поблизу затоки Спік. До речі, затоку назвали на честь Джона Спіка, Джон Спік був відомим англійським дослідником і невтомним мандрівником Африкою. У середині XIX століття він здійснив 3 експедиції незвіданим континентом у пошуках витоку Нілу. Саме завдяки його зусиллям європейці дізналися про 3 Великі озера Африки та відкрили справжнє джерело Нілу – озеро Вікторія разом із річкою Кагера, що його живить. європейського дослідника, який визначив озеро Вікторія як витік Нілу.

Щодо інших, менш досліджених локацій для бердвотчингу в Танзанії, описаних у цій статті, радимо сприймати нестачу даних як запрошення вирушити в ці захопливі місця з багатим пташиним життям і стати серед їхніх перших дослідників.

Тим, хто хоче дослідити найцікавіші місця для спостереження за птахами в інших частинах країни, радимо прочитати наш огляд «Танзанія: 10 найкращих локацій для бердвотчингу».

Хочете дізнатися більше про подорожі Танзанією?

Зв'яжіться з нашою командою. Ми добре знаємо всі головні напрямки Танзанії. Наші консультанти з подорожей, що працюють біля Кіліманджаро, поділяться практичними порадами й допоможуть спланувати вашу подорож.

Більше цікавих статей