Спостереження за птахами в Руаха, Усангу, на плато Кітуло та в сусідніх регіонах

Північ Танзанії добре відома серед спостерігачів за птахами з усього світу. Раніше ми розповідали про різноманітні види птахів Серенгеті та Нгоронгоро, Національні парки озера Маньяра й Тарангіре, а також про вражаючу орнітофауну Національних парків Аруша та Кіліманджаро поблизу міста Аруша. У цій статті зосередимося на південних локаціях, що приваблюють і професійних орнітологів, і захоплених бердвотчерів, які вирушають у Танзанію саме заради птахів.

Південна Танзанія вирізняється широкими посушливими рівнинами й річковими заплавами, а також кількома згаслими вулканами та відносно невисокими гірськими хребтами, що спускаються до озера Ньяса, відомого також як озеро Малаві. Цікаво, що тут поруч розташовані один із найсухіших регіонів країни й місце з найбільшою кількістю опадів у Танзанії. Перша зона охоплює широкі околиці Великої Руахи, друга – південно-східні схили гірського масиву навколо гори Рунгве. Крім того, в регіоні є велике водосховище, що приваблює численних водоплавних птахів. Ці місця відкривають багато цікавого для дослідження: під час орнітологічної подорожі Танзанією тут можна спостерігати сотні видів птахів.

Національний парк Руаха

Національний парк Руаха – другий за площею національний парк Танзанії після Національного парку Ньєрере. Він охоплює великий посушливий простір у найпівденнішій частині масайського степу. Парк лежить на західному березі Великої Руахи – річки, що рідко пересихає, попри незначну кількість опадів. Завдяки цьому Руаха вважається однією з найсухіших природоохоронних територій країни. Ландшафт парку складається з рівнин, а на півдні й заході переходить у ділянки лісу.

У парку мешкає приблизно від 400 до 500 видів птахів. Точну кількість назвати складно: основні туристичні зони вивчені добре, тоді як великі території далеко від лоджів і гостьових кемпів досі досліджені порівняно мало. Саме тому Руаха має значний потенціал як одна з найцікавіших локацій для спостереження за птахами.

У Руаха трапляються танзанійські ендеміки, зокрема попелястий шпак (Lamprotornis unicolor) і масковий нерозлучник (Agapornis personatus). Серед інших ендеміків Танзанії, яких можна побачити в парку, – танзанійський червонодзьобий токо (Tockus ruahae) і танзанійський ткачик (Ploceus reichardi).

Водночас є дані, що танзанійський ткачик трапляється також у Замбії, а попелястий шпак – у Кенії. Дискусії точаться і навколо танзанійського червонодзьобого токо, наукова назва якого відсилає до Руаха. Не всі орнітологи визнають його окремим видом: у деяких класифікаціях його зазначають як підвид північного червонодзьобого токо (Tockus erythrorhynchus). До речі, саме цей птах став прототипом відомого Зазу з діснеївського мультфільму «Король Лев». Маскового нерозлучника, своєю чергою, було інтродуковано в сусідні Бурунді та Кенію. Тож питання ендемічності цих видів залишається відкритим. Утім, це не применшує краси самих птахів, які й далі захоплюють бердвотчерів.

Окрім цих видів, Руаха приваблює великі зграї лелек Абдіма (Ciconia abdimii) і білих лелек (Ciconia ciconia). Ще один цікавий птах тут – білоголовий чайковик (Vanellus albiceps) із жовтими сережками на обличчі. Він відомий умінням голосно й успішно захищати гніздо та малих пташенят від будь-яких порушників, зокрема й від таких великих непроханих гостей, як бегемоти.

Серед красивих шабледзьобів Національного парку Руаха – абісинський шабледзьоб (Rhinopomastus minor). Його фіолетово-синє оперення переливається на сонці, а вигнутий помаранчевий дзьоб помітний здалеку. У чагарникових саванах добре вирізняється й усамбійський бородастик (Trachyphonus darnaudii), наукова назва якого пов'язана з дослідником Африки Жозефом Понсом д'Арно. Будь-якому бердвотчеру буде цікаво побачити білоголового буйволового ткачика (Dinemellia dinemelli) і чорноголового громадського ткачика (Pseudonigrita cabanisi), уперше описаного дослідником Африки Густавом Фішером.

До найкрасивіших птахів Руаха належать фіолетовий гранатник (Granatina ianthinogaster), білочеревий турако (Crinifer leucogaster), сиворакша (Coracias garrulus) і мала бджолоїдка (Merops pusillus). Останню так назвали через невеликі розміри: це найменший представник африканських бджолоїдок, довжина тіла якого сягає максимум 17 сантиметрів. Варто згадати й сіроголового сріблодзьоба (Spermestes griseicapilla) – його слід шукати біля води.

Чорнолиця рябка (Pterocles decoratus), за якою цікаво стежити серед колючих чагарників, майже зливається із землею савани. Самець сталево-синьої вдовички (Vidua hypocherina) – надзвичайно ефектний птах. У шлюбний сезон у нього виростає довгий хвіст, і загальна довжина тіла сягає 31 сантиметра. Тут також спостерігають щонайменше 6 інших видів вдовичок, відомих винятково довгими хвостами. Серед них можна згадати, наприклад, широкохвосту райську вдовичку (Vidua obtusa): разом із хвостом її довжина часто становить повні 36 сантиметрів.

Один із найцікавіших хижих птахів Руаха – сокіл Елеонори (Falco eleonorae). Назву він отримав на честь Елеонори д'Арбореа, видатної європейської правительки 14 століття, відомої для свого часу винятковим гуманізмом, зокрема законом про захист хижих птахів на острові Сардинія. Сокіл Елеонори гніздиться в Середземномор'ї, а на зиму летить переважно на Мадагаскар і сусідні острови. Під час цієї подорожі птахи зупиняються в Танзанії, зокрема в посушливих південних регіонах.

Міграційні маршрути цих соколів багато років були предметом дискусій, починаючи з 1950-х. Згодом дослідники суттєво просунулися в розумінні їхніх шляхів, зокрема відмінностей між маршрутами самців і самиць, молодих і дорослих птахів. І все ж спостерігати, як європейські птахи вирушають у далеку зимівлю на Мадагаскар і знаходять перепочинок у сухих ландшафтах південної Танзанії, особливо цікаво.

Водосховище Мтера

На північний схід від Національного парку Руаха лежить велике водосховище площею до 660 квадратних кілометрів. Його створили в 1975 році, перегородивши річку Руаха греблею. На дні водосховища залишилося багато мертвих дерев; за деякими оцінками, їх понад 1 мільйон. Ці місця приваблюють численних водоплавних птахів, яким зручно гніздитися на сухих стовбурах.

Серед птахів, що гніздяться на водосховищі, – великі баклани (Phalacrocorax carbo), яких часто видно на сонці з розпростертими для сушіння крилами, а також африканські змієшийки (Anhinga rufa), відомі як птахи-змії. Як і в бакланів, у цих змієшийок немає жирового захисту, що оберігав би пір'я від намокання, тож їх також можна побачити біля води, коли вони сушать крила на вітрі.

Серед водоплавних птахів Мтери особливо вирізняється сіра чапля (Ardea cinerea) – невтомний хижак, що ковтає будь-яку здобич, яку може схопити. Вона виманює її з води різними способами: відкидає тінь широко розпростертими крилами, збурює воду біля берега, швидко перебирає ногами, а іноді краде здобич в інших птахів. Водночас самі чаплі нерідко стають мішенню для інших хижаків, наприклад африканських орланів-крикунів (Haliaeetus vocifer). Ці сильні орлани становлять загрозу для багатьох водних тварин, дрібніших птахів, плазунів і деяких ссавців. Зафіксовано, як вони нападали на черепах, варанів і навіть малих крокодилів, а також на зайців, мавп і антилоп дікдік.

На водосховищі мешкають сотні тисяч сільських ластівок (Hirundo rustica). Тут також можна побачити африканських косарів (Platalea alba) з виразними довгими дзьобами у формі лопатки: вони рухають ними з боку в бік у воді, виловлюючи молюсків, ракоподібних, комах, личинок і дрібну рибу.

Поблизу водосховища є велика заболочена ділянка, куди також варто зазирнути в пошуках білолицього свистача (Dendrocygna viduata) і рудого свистача (Dendrocygna bicolor). Їхня назва пов'язана зі свистячими звуками, які вони видають. Ці качки можуть гніздитися і на землі, і на деревах.

У цьому регіоні часто трапляються африканські якани (Actophilornis africanus) з надзвичайно великими лапами й кігтями. Саме вони допомагають яканам вправно пересуватися поверхнею водних рослин. Каштановий відтінок оперення робить цих птахів дуже помітними на воді. Ще один вид, пов'язаний із водоймами, – шпорокрилий гусак (Plectropterus gambensis). Особлива риса цих гусей полягає в тому, що вони можуть бути отруйними: вживання приготованого м'яса іноді смертельно небезпечне для людини. Причина – у раціоні птахів, до якого входять наривники; їхні зовнішні покриви містять органічний токсин кантаридин.

Звичні види в цих водах – гребінчасті качки (Sarkidiornis melanotos), червонодзьобі чирянки (Anas erythrorhyncha) та африканські карликові качки (Nettapus auritus) з металево-зеленими спинами. Останніх передусім цікавить насіння латаття. Наявність цих рослин – добра підказка, де шукати карликових качок.

Рівнини Усангу

На південь від Національного парку Руаха лежить заплава з періодичними підтопленнями в багатьох місцях, кількома постійними болотами та рисовими полями. Велика кількість води притягує сюди різноманітних птахів, тож територію визнано важливою орнітологічною зоною. У цьому регіоні трапляються групи акацій, ліси міомбо й навіть баобаби. Водночас тут багато відкритих збіднених трав'янистих пасовищ.

Список птахів цієї місцевості налічує понад 400 видів. Рисові плантації особливо приваблюють водоплавних птахів. Серед помітних прикладів – рудий свистач (Dendrocygna bicolor), сірий вінценосний журавель (Balearica regulorum), що перебуває під загрозою, і шпорокрилий гусак (Plectropterus gambensis).

На цих рівнинах можна зустріти білоголового чайковика (Vanellus albiceps), каспійського пісочника (Charadrius asiaticus), чорнокрилого ходулочника (Himantopus himantopus), коровайку (Plegadis falcinellus), африканського роззяводзьоба (Anastomus lamelligerus), жовтодзьобого лелеку (Mycteria ibis), рудочереву чаплю (Ardeola rufiventris), чаплю-ралоїда (Ardeola ralloides) – помітного нічного мисливця, малу білу чаплю (Egretta garzetta), а також інших мешканців низинних лук і заболочених територій.

Рівнини Усангу – єдине відоме місце у Східній Африці, де мешкає велика колонія чорнокрилих дерихвісток (Glareola nordmanni). Походять вони зі степів Східної Європи, Казахстану та Росії, а на зиму мігрують до Африки. На жаль, їхня чисельність скорочується, і нині вид класифікують як близький до вразливого стану. Сережчастий журавель (Grus carunculata), який часто відвідує рисові поля, також має статус уразливого. Крім того, дупель (Gallinago media), відомий своїми вражаючими безперервними перельотами на великі відстані, обирає ці рівнини для зимівлі після шляху з Північної Європи.

Вважається, що Усангу – єдине місце в Танзанії, де живуть 4 види шпоркових зозуль: міднохвоста (Centropus cupreicaudus), чорна (Centropus grillii), сенегальська (Centropus senegalensis) і білоброва (Centropus superciliosus). Остання відома тим, що виходить на полювання під час пожеж у траві, ловлячи комах, які рятуються від вогню.

Тут трапляються щонайменше 2 види, ендемічні для Танзанії: попелястий шпак (Lamprotornis unicolor) і масковий нерозлучник (Agapornis personatus).

Дрофа Денгема (Neotis denhami) може прилітати сюди із сусіднього плато Кітуло. Помічено, що її приваблюють випалені пасовища. Ці дрофи полюють на змій, гризунів і комах, час від часу поїдають пташенят інших птахів, а також рослини. Іноді вони ходять за копитними, зацікавлені в посліді, який ті залишають. Річ у тім, що дрофи Денгема охоче їдять гнойових жуків.

Плато Кітуло

Плато Кітуло, розташоване на півдні Танзанії, лежить на висотах від 1 800 до 2 961 метра над рівнем моря. Його основу становлять гірські луки з надзвичайним розмаїттям барв. У 2005 році тут створили однойменний національний парк – перший тропічний парк Африки, присвячений збереженню рослинного світу. Особливо він відомий 45 видами орхідей і загалом 350 видами квіткових рослин.

Плато охоплює 3 лісові заповідники та молочну ферму, а точна кількість видів птахів тут досі невідома й потребує подальших досліджень. На жаль, національний парк на плато відвідують порівняно рідко через невелику кількість великих тварин у його межах. Проте бердвотчерам не варто оминати цю місцевість: вона має власну, дуже виразну привабливість.

Серед пташиних мешканців плато – дрофа Денгема (Neotis denhami), рідкісний птах саван. Узимку в цьому регіоні знаходять прихисток степовий лунь (Circus macrourus) і степовий боривітер (Falco naumanni). Крім того, Кітуло є домівкою для рудошийного жайворонка (Mirafra africana) – птаха, відомого тим, що спокійно підпускає спостерігачів доволі близько.

На плато також спостерігали короткохвостого щеврика (Anthus brachyurus), франколіна Шеллі (Scleroptila shelleyi) і перепілку звичайну (Coturnix coturnix).

На плато мешкає ангольська ластівка (Hirundo angolensis) – гарний птах із пір'ям сталево-синього відтінку. Серед великих хижих птахів цієї місцевості варто відзначити канюка-авгура (Buteo augur) і сокола ланера (Falco biarmicus). Канюк-авгур полює на щурів і ящірок, а сокіл ланер ловить інших птахів просто в польоті.

Інші цікаві види тут – цистикола нджомбе (Cisticola njombe), гірська вдовичка (Euplectes psammacromius) і кіпенгерський канарик, відомий також як танзанійський канарик (Crithagra melanochroa), що вважається ендеміком країни.

Гора Рунгве

Поруч із плато Кітуло здіймається гора Рунгве, вкрита тропічними лісами. Цей згаслий вулкан сягає майже 3 000 метрів. Завдяки рясним опадам, середня річна кількість яких доходить до 3 метрів, південно-східні схили гірського комплексу є найвологішим регіоном усієї Танзанії. Важлива орнітологічна зона навколо нього охоплює 3 значні лісові масиви та кілька менших лісових резерватів.

На схилах Рунгве мешкає кілька цікавих видів птахів, зокрема темна горлиця (Streptopelia lugens), гірський дрімлюга (Caprimulgus poliocephalus), гірський канюк (Buteo oreophilus), вусатий бородастик (Pogoniulus leucomystax) і смугастохвостий трогон (Apaloderma vittatum).

У гірських лісах Рунгве можна побачити багато птахів, зокрема апаліса Чапіна (Apalis chapini) і гірську жовту очеретянку (Iduna similis). Як підказує назва, ця очеретянка добре почувається в субтропічних і тропічних гірських лісах, а живиться переважно комахами, особливо мухами.

Тонкодзьобий шпак (Onychognathus tenuirostris) привертає увагу елегантним загостреним хвостом і виразним синьо-чорним оперенням самців, що яскраво блищить на сонці. Ще один мешканець цієї місцевості – шпак Кенрика (Poeoptera kenricki). Основний ареал виду лежить у центральній Танзанії, але його також можна зустріти в різних місцях Кенії.

На цих територіях мешкає ще кілька помітних видів птахів, зокрема помаранчевий земляний дрізд (Geokichla gurneyi), гірська вдовичка (Euplectes psammacromius), баглафехтський ткачик (Ploceus baglafecht), червонолиций астрильд (Cryptospiza reichenovii) та іволговий в'юрок (Linurgus olivaceus). Зазвичай ці види трапляються в лісистих місцевостях. Серед особливих мешканців Рунгве – лісова двокомірцева нектарка (Cinnyris fuelleborni) і бронзова нектарка (Nectarinia kilimensis). Вони живляться квітковим нектаром, комахами та павуками. Варто зазначити, що нектарок часто порівнюють із південноамериканськими колібрі та австралійськими медолюбами як їхній африканський відповідник.

Гори Умаліла

На захід і південь від згаслого вулкана Рунгве лежить кілька лісових резерватів. На жаль, вони суттєво постраждали через інтенсивне освоєння земель. Попри це, регіон залишається прихистком для численних видів птахів, хоча повний масштаб місцевого різноманіття ще належить дослідити.

Для цієї місцевості характерні круті пагорби, вкриті фрагментованими ділянками лісу. Серед мешканців – оливкобокий земляний дрізд (Cossypha anomala) і африканська гірська тимелія (Sylvia abyssinica); присутність останньої часто можна впізнати за мелодійними трелями в густій рослинності. Місцеві ліси дають прихисток бюльбюлю Шеллі (Arizelocichla masukuensis) і помаранчевому земляному дрозду (Geokichla gurneyi). Примітно, що в лісах Умаліла спостерігали оливкового дрозда (Turdus olivaceus), хоча типовішим для нього вважається ареал у південній Африці. Цікава риса оливкового дрозда – здатність наслідувати спів інших птахів.

Серед спостережень у горах Умаліла особливо цінні відносно рідкісні для Танзанії види птахів з огляду на їхню чисельність у країні. Повідомлення про такі зустрічі мають велику наукову вагу. До таких знахідок належать південний бурогорлий ткачик (Ploceus xanthopterus) і бурий амарант (Lagonosticta nitidula). Обидва птахи вирізняються тонкою красою й гідні місця в фотоколекції захопленого бердвотчера.

У цій місцевості зафіксовано спостереження зеленого бородастика (Stactolaema olivacea). Ці товариські птахи трапляються зграями до 8 особин, тож за ними цікаво стежити саме в групі. Біля струмків у високогір'ї можна натрапити на ткачика Бертрама (Ploceus bertrandi). Чорні пилкокрилі ластівки (Psalidoprocne pristoptera) зазвичай тримаються біля водойм, часто парами або більшими групами. Вони переважно мовчазні й часто літають просто над кронами дерев, тому роздивитися їх зблизька або зробити добрий знімок буває непросто.

У холодний сезон у південній Африці, якщо пощастить, тут можна зустріти перловогруду ластівку (Hirundo dimidiata). Ці ластівки мігрують із південних частин континенту до гір Умаліла, які є найпівнічнішою межею їхнього ареалу.

Якщо поглянути на схід від гір Умаліла, відкривається гірська система Удзунгва, відома унікальними ендемічними видами тварин і рослин. Окрема стаття присвячена місцевим птахам Удзунгва, а також видам, що трапляються в Селоусі. На захід від Руаха й рівнин Усангу розташовані не менш цікаві напрямки, зокрема озеро Руква та Національний парк Катаві, які варто розглянути шанувальникам спостереження за птахами. Повний огляд найкращих орнітологічних локацій країни зібрано в нашому путівнику «Танзанія: 10 найкращих місць для спостереження за птахами».

Хочете дізнатися більше про подорожі Танзанією?

Зв'яжіться з нашою командою. Ми добре знаємо всі головні напрямки Танзанії. Наші консультанти з подорожей, що працюють біля Кіліманджаро, поділяться практичними порадами й допоможуть спланувати вашу подорож.

Більше цікавих статей