Бердвотчинг в Аруші, Кіліманджаро, Лонгідо та Північному Паре

Ми почали знайомство з найцікавішими регіонами Танзанії для бердвотчингу з популярних північних парків: Серенгеті та Нгоронгоро, Тарангіре й озера Маньяра. Ці назви відомі в усьому світі. Разом із Селоусом і Руахою ці національні парки належать до найстаріших природоохоронних територій Східної Африки й приваблюють багатьох мандрівників, зацікавлених у бердвотчинг-турах до Танзанії.

Продовжуючи огляд важливих орнітологічних територій на півночі країни, придивімося до місць навколо 2 великих вулканів північної Танзанії: Меру та Кіліманджаро. Навколо кожного з них створено національні парки, у центрі яких здіймаються 2 найвищі гори Танзанії. Крім того, у сусідніх регіонах Аруші, Кіліманджаро та Маньяри є кілька окремих локацій, де орнітофауна пов'язана з горою Меру й Кіліманджаро. У цій статті йдеться про найцікавіших птахів, яких можна побачити під час бердвотчинг-туру Танзанією в національних парках Аруша й Кіліманджаро, Лонгідо та Північному Паре. 

Національний парк Аруша

Національний парк Аруша розташований на північний схід від озера Маньяра й охоплює вулкан Меру та частину територій на схід від нього. Більшість парку вкрита гірськими лісами, тут також є озера, ставки й болота. До важливої орнітологічної зони належать і ліси, що межують із парком. Головні водойми цієї території – група лужних озер Момелла, які приваблюють водоплавних птахів, насамперед рожевих фламінго (Phoenicopterus roseus) і малих фламінго (Phoeniconaias minor).

У Національному парку Аруша мешкає ендемічна кіліманджарська білоочка (Zosterops eurycricotus). Серед інших помітних видів у парку трапляються майже ендемічні шпак Еббота (Poeoptera femoralis), шпак Кенрика (Poeoptera kenricki), гірський бюльбюль (Arizelocichla nigriceps), сентинельський жайворонок (Corypha athi), східна двокомірцева нектарка (Cinnyris mediocris) і червоноголовий ткачик-вдовичка (Euplectes laticauda).

Загалом у національному парку мешкає близько 600 видів птахів. Вважається, що це єдина природоохоронна територія в Танзанії, яку савка макоа (Oxyura maccoa) обирає і для зимівлі, і для розмноження. Досвідчені бердери люблять це місце: в Аруші лісових птахів легше помітити, ніж будь-де на півночі Танзанії. Особлива знахідка для поціновувачів птахів – трогон наріна (Apaloderma narina). Його близький родич, смугастохвостий трогон (Apaloderma vittatum), теж надзвичайно цікавий для спостереження.

Червонолобі папуги (Poicephalus gulielmi) не поступаються трогонам яскравістю вигляду. Загалом існує 3 підвиди, і в цій частині Африки можна побачити Poicephalus gulielmi massaicus, який вважається ендеміком північної Танзанії та південної Кенії. Ще один яскравий і цікавий птах регіону – іволговий в'юрок (Linurgus olivaceus): самців вирізняють жовте тіло й насичено жовто-помаранчевий дзьоб. Усі ці види належать до птахів гірських лісів.

Гірські струмки приваблюють багатьох качок – близько 10 видів, зокрема африканську чорну качку (Anas sparsa). Це дуже полохливий птах, тому спостерігати за ним і зробити вдалий кадр – справжній виклик для будь-якого бердера. Є тут і інші птахи, яких непросто зняти на камеру, наприклад серпокрильці: у парку мешкає щонайменше 10 їхніх видів. Один із них – ньянзький серпокрилець (Apus niansae), який з'являється в сезон дощів. Його раціон переважно складається з дрібних летючих комах, яких птахи ловлять дзьобом просто в польоті. У Національному парку Аруша їхні зграї найчастіше оселяються на високих скелях.

Окрім серпокрильців, місцеві річкові береги заселяють білолобі бджолоїдки (Merops bullockoides) – птахи не лише гарні зовні, а й цікаві своєю складною соціальною структурою. Вони облаштовують гнізда в м'якому ґрунті, зазвичай на берегах річок. Ці бджолоїдки живуть великими колоніями з сотень особин, поділених на сімейні групи, де молоді птахи допомагають парам, що розмножуються. Вважається, що до половини молодих птахів, які ще не гніздяться, стають помічниками й підтримують дорослих у вирощуванні пташенят. А якщо піднятися вище й дослідити вулканічний кратер Нгурдото, у водах його боліт можна побачити величних сідлодзьобих лелек (Ephippiorhynchus senegalensis) – дуже граційних птахів і найбільших представників лелек. На дні кратера вони почуваються безпечно й спокійно влаштовують гнізда.

До речі, на вулкан Меру можна піднятися окремою пішою експедицією – у супроводі рейнджера національного парку та з ночівлями в лоджах уздовж маршруту. Те саме стосується сусіднього Кіліманджаро: можна обрати один із кількох маршрутів через дощовий ліс і афро-альпійську зону, де також мешкає чимало цікавих видів птахів.

Національний парк Кіліманджаро

Як найвища точка Африки, гора Кіліманджаро приваблює багатьох мандрівників, які хочуть піднятися на її головну вершину. Щодня люди вирушають до піку Ухуру, розташованого на висоті 5 895 м над рівнем моря. Протягом багатоденної експедиції альпіністи можуть спостерігати різних птахів. І хоча вважається, що вище 5 000 м немає постійних оселищ диких тварин, птахи трапляються на всіх висотних поясах цієї знаменитої африканської гори.

Відомо, що білошийні круки (Corvus albicollis) гніздяться на Кіліманджаро на висотах до 5 800 м. Їх часто видно над горою: вони ширяють високо над хмарами. Піднімаючись у вищі пояси, круки виглядають здобич або просто шукають їжу, залишену людьми в таборах.

Білошийний крук всеїдний. До його раціону входять комахи, ящірки, дрібні птахи та їхні яйця. На скелях тут нерідко видно уламки розбитих черепашачих панцирів. Крук може схопити черепаху, підняти її високо в повітря й скинути вниз: після падіння з висоти панцир розбивається, відкриваючи доступ до м'яса. Також відомо, що ці круки патрулюють автомобільні дороги, чекаючи, коли невдала тварина вибіжить на шлях і потрапить під колеса. Білошийний крук – падальник, тож з'являється майже одразу після такої події.

Окрім круків, Кіліманджаро часто пов'язують із такими птахами, як кіліманджарська білоочка (Zosterops eurycricotus), у назві якої відображена її домівка – найвища гора Танзанії, та абісинський дрізд (Turdus abyssinicus), що мешкає у високогірних лісах на схилах. Обидва види присутні на Кіліманджаро й належать до помітних представників його орнітофауни. 

Вінценосний орел (Stephanoaetus coronatus) і бородань (Gypaetus barbatus) – одні з найцікавіших хижих птахів регіону. Обидва види мають статус близьких до загрозливого.

Орли полюють на мавп, даманів, білок і великих птахів, але їхній раціон цим не обмежується. Найбільша зафіксована здобич вінценосного орла – доволі велика антилопа бушбок вагою близько 30 кг. Щоб убити здобич, орел покладається на потужні кігті й дзьоб.

Бородані, навпаки, здебільшого є падальниками. Основу їхнього раціону становлять кістки тварин, які вони скидають із великої висоти, щоб розбити на дрібніші фрагменти. Ці птахи дуже наполегливі: вони готові підніматися в повітря 30 або навіть 40 разів, аби скинути кістку й розламати її на достатньо малі частини. Їхній шлунковий сік має високу кислотність і здатен перетравлювати кістки. Іноді вони ковтають уламки завдовжки до 18 см завдяки незвично широкому розрізу рота. Після трапези інших хижаків кістки часто залишаються недоторканими, тож бородані просто патрулюють місцевість у пошуках решток чужого бенкету.

Бороданів спостерігали на неймовірних висотах: наприклад, у Гімалаях їх бачили до 7 800 м. Тож, вирушаючи на сходження на Кіліманджаро, не забувайте дивитися вгору.

Серед найцікавіших видів, що мешкають на Кіліманджаро, варто згадати найменшого з усіх шпаків, який також має статус виду під загрозою зникнення, – шпака Еббота (Arizelopsar femoralis/Poeoptera femoralis), а також вересового чекана (Pinarochroa sordida) і червоночубу нектарку (Nectarinia johnstoni). Шпака можна побачити в лісах на південних і західних схилах Кіліманджаро, а 2 останні види мешкають в альпійській зоні на висотах понад 3 000 м. Тут ростуть і дивовижні рослини – Erica excelsa, Lobelia deckenii та Dendrosenecio kilimanjari, ендеміки Кіліманджаро.

Щодо нектарок, на Кіліманджаро їх аж 13 видів. Нектарки дещо нагадують знаменитих колібрі Західної півкулі. Вони дуже схожі зовні, за способом життя й багатьма рисами поведінки, за винятком того, що нектарки трохи більші за колібрі. Вони також живляться нектаром, для чого мають довгий, загнутий донизу дзьоб. Птахи швидко пурхають і можуть довго зависати перед квітами, харчуючись у польоті. В африканських екосистемах ці яскраві птахи з металевим відблиском оперення відіграють важливу роль запилювачів. Загалом існує 146 видів нектарок. Цікаво, що в Танзанії мешкає 51 вид, 5 із них – ендеміки країни. Водночас східну двокомірцеву нектарку (Cinnyris mediocris) не можна вважати повним ендеміком Кіліманджаро, попри те що в деяких мовах, зокрема французькій, іспанській і російській, її назва містить слово «Кіліманджаро». Річ у тім, що вона також живе в сусідній Кенії.

Загалом на Кіліманджаро та в його околицях можна спостерігати від 130 до 300 видів птахів – дані в різних джерелах різняться. До того ж бердери часто обмежуються територією однойменного національного парку або навіть лише офіційними маршрутами сходження на Кіліманджаро. Птахи значно вільніші у своїх переміщеннях, а навколишні локації природно пов'язані з територією парку. Орнітологи зазвичай досліджують ширші райони.

Лонгідо

На схід від Кіліманджаро й на північ від Меру простягається велика суха територія – переважно рівнинна, з поодинокими пагорбами. Це одна з небагатьох важливих орнітологічних зон Танзанії, заселених людьми. Більшість цих земель використовують як пасовища для худоби масаїв або як сільськогосподарські угіддя. Тут можна знайти близько 400–500 видів птахів.

Ця зона є важливим міграційним коридором для птахів. Раніше через Лонгідо проходили великі тварини, рухаючись із кенійського Амбоселі до національних парків Кіліманджаро й Аруша в Танзанії, але нині їх спостерігають дедалі рідше. Натомість між горою Меру та Кіліманджаро через цю територію активно мігрує багато видів птахів, особливо лелеки та хижі птахи.

Тут у значній кількості трапляються степовий лунь (Circus macrourus), степова боривітра (Falco naumanni), орел-карлик (Hieraaetus pennatus), степовий орел (Aquila nipalensis), малий підорлик (Clanga pomarina) і звичайний канюк (Buteo buteo). Більшість із них – палеарктичні мігранти, які постійно живуть у Європі та Азії на північ від Гімалаїв, іноді також у північній Африці, а на зимівлю мігрують у регіони на південь від Сахари.

Акацієві ліси південно-західного Лонгідо є домівкою для великого різноманіття птахів, багато з яких вважаються незвичними для Танзанії. Серед них, наприклад, білоголовий мишак (Colius leucocephalus), буроспинний медовказчик (Prodotiscus regulus), мишаста синиця-ремез (Anthoscopus musculus), північний кромбек (Sylvietta brachyura) і бушвельдський щеврик (Anthus caffer). Найупізнаваніший серед них, звісно, мишак, якого легко визначити за білим чубчиком на голові. Він полюбляє селитися в заростях колючих кущів. Його улюбленими ласощами, схоже, є квітуча акація: саме її квіти й бутони птах віддає перевагу всім іншим поживам.

Тут також бачили білогорлу іранію (Irania gutturalis), дрохву корі (Ardeotis kori) і птаха-секретаря (Sagittarius serpentarius). Попри відомість і, здавалося б, популярність, птах-секретар є видом під загрозою зникнення. Такий статус вид отримав у 2020 році через швидке скорочення ареалу. Якщо подивитися на карту поширення птаха-секретаря, можна побачити величезні території, що тягнуться майже через увесь континент на південь від Сахари, за винятком дельти Конго та західного узбережжя Африки. Насправді ж концентрація цих птахів у межах усього ареалу дуже низька.

Головні причини – поступова урбанізація та активне освоєння земель. Птахи-секретарі люблять великі відкриті простори, але навіть у національних парках високої рослинності стає більше, що сприяє скороченню ареалу виду. Їхні оселища також страждають від надмірного випасу, випалювання пасовищ і розширення комерційної забудови. Нині чисельність птахів-секретарів оцінюють лише у 6 700–67 000 особин, і популяція продовжує зменшуватися.
Жайворонок Бізлі (Chersomanes beesleyi), якого раніше класифікували як підвид шпорцевого жайворонка, перебуває на межі зникнення: за оцінками, у районі Лонгідо залишилося лише близько 150 особин. Лонгідо – одне з небагатьох місць, де цих птахів ще можна спостерігати. Серед інших видів регіону – велика боривітра (Falco rupicoloides), сомалійський короткопалий жайворонок (Alaudala somalica) і короткохвостий жайворонок (Spizocorys fremantlii).

Північні гори Паре

За 35 км на південний схід від Кіліманджаро розташовані гори Паре, а саме їхня північна частина. Вони належать до так званих Східних Дуг – давньої гірської системи, яка протягом мільйонів років була вкрита лісами, подібними до лісів Західної Африки. За останні 100 років люди вирубали понад 70% лісів у горах Східних Дуг, що суттєво й негативно позначилося на місцевому біорізноманітті. Гори Паре не стали винятком.

Орнітофауну північних гір Паре вважають небагатою. Дерев залишилося надто мало, натомість ферм – надто багато; лісові ділянки невеликі й ізольовані одна від одної. Окрім антропогенного впливу, на фауну могли вплинути й виверження сусіднього вулкана Кіліманджаро. Тому цю локацію розглянемо лише коротко. Тут спостерігали трохи більше ніж 50 видів птахів.

Серед цікавих видів птахів у північному Паре трапляються овамбійський яструб (Accipiter ovampensis), євразійська сплюшка (Otus scops) і блідий медовказчик (Indicator meliphilus). Усі ці види доволі рідкісні, тож знайти їх у гірських лісах особливо цікаво.

Допитливий бердер, якщо матиме змогу, неодмінно захоче вирушити далі на південь – до південних гір Паре та гір Усамбара. Адже Східні Усамбара належать до тих місць на планеті, де природа створила багато унікальних рослин і тварин, яких не знайти більше ніде. Природний заповідник Amani – чудовий приклад території, яку варто відвідати.

Хочете дізнатися більше про подорожі Танзанією?

Зв'яжіться з нашою командою. Ми добре знаємо всі головні напрямки Танзанії. Наші консультанти з подорожей, що працюють біля Кіліманджаро, поділяться практичними порадами й допоможуть спланувати вашу подорож.

Більше цікавих статей