10 найвищих гір Європи

Європа має одні з найвеличніших гір світу – з вражаючими краєвидами та маршрутами, що вимагають серйозної підготовки. Від засніжених Альп до високих вершин Кавказу – знайомимо вас із 10 найвищими горами Європи. 

Пройдіть слідами Леонардо да Вінчі, почніть сходження із середньовічного села у Сванетії, заночуйте у футуристичній альпійській хатині в Альпах і відвідайте «Місто мертвих», що датується першим тисячоліттям. Усе це – лише невелика частина віртуального маршруту Altezza Travel до найвищих вершин Європи. Починаємо.

10. Монте-Роза

• Розташування: Швейцарські Альпи, Швейцарія
• Висота: 4 634 м
• Складність: клас 3

Одна з найцікавіших гір у нашому списку – і з погляду сходжень, і з погляду історії. Та почнімо з невеликого уточнення: Монте-Роза – це гірський масив у східній частині Пеннінських Альп, на кордоні Італії та Швейцарії. Залежно від способу підрахунку, до нього входять від 10 до 19 вершин, і до кожної веде кілька маршрутів. Вони різняться за складністю, але найпопулярніші найчастіше відносять до класу 3.

Щоб піднятися на одну з вершин, потрібен досвід походів на висотах щонайменше 4 000 м, відмінна фізична форма, упевнене володіння альпіністським спорядженням, а також базові навички скельного й льодового лазіння. На альпіністів чекають довгі щоденні переходи по 8–9 годин, круті засніжені схили та льодовики.

Найвища вершина масиву – Дюфуршпітце, 4 634 м. Перше сходження відбулося 1 серпня 1855 року: групу альпіністів очолював англієць Чарльз Гадсон. До речі, того самого року він першим піднявся на Монблан без гіда, а в 1865-му увійшов до команди, яка вперше зійшла на не менш відомий Маттергорн. Під час спуску Гадсон став одним із 4 альпіністів, що загинули.

Сьогодні схили цього масиву дуже популярні серед альпіністів. Але навіть короткий опис усіх наявних маршрутів перетворив би статтю на книжку. Тому зосередимося на 2 варіантах: сходженні на Дюфуршпітце та турі Spaghetti Tour.

Основний маршрут на Дюфуршпітце починається в Церматті. Звідти альпіністи вирушають мальовничою залізницею Горнерграт до станції Ротенбоден на висоті 2 815 м. Далі стежка веде через льодовики Горнер і Гренц просто до Monte Rosa Hut (2 883 м). Ця футуристична будівля у формі кристала має комфортне розміщення, смачну їжу й захопливі краєвиди Альп. Вона також виконує роль базового табору: шлях від хатини до вершини й назад займає близько 10–12 годин. Найскладніша ділянка – на західному гребені біля вершини. Це скельний відрізок, вкритий льодом і снігом, де потрібні технічні альпіністські навички. Важливо врахувати, що спуск часто припадає на полудень, коли лід, яким ви піднімалися, може почати танути. Увесь маршрут займає приблизно 2–3 дні.

Spaghetti Tour, навпаки, використовує перевагу Монте-Рози як цілого масиву. Він не включає сходження на Дюфуршпітце, зате дає змогу за 4–8 днів піднятися на кілька нижчих вершин. Класичний маршрут стартує в Червінії, гірськолижному курорті з італійського боку Маттергорна, проходить через кілька чотиритисячників, зокрема Pyramid Vincent, Balmenhorn, Ludwigshöhe та Zumsteinspitze, і завершується на курорті Грессоней у долині Аоста. Цей тур вирізняється не лише насиченою альпіністською програмою, а й комфортом: мандрівники ночують у затишних гірських хатинах із чудовою італійською кухнею.

Де розташовані 10 найвищих гір Європи?

Більшість цих гір розташована на Кавказі, уздовж кордону між Росією та Грузією. Винятки – Монблан і Монте-Роза: вони лежать в Альпах, відповідно у Франції та Швейцарії.

9. Гора Ушба

• Розташування: Кавказькі гори, Грузія
• Висота: 4 710 м
• Складність: класи 4 і 6

Небезпечна й грізна Ушба – виклик для альпіністів найвищого рівня, готових прийняти екстремальний ризик заради вершини. Гора розташована в історичному регіоні Грузії – Сванетії, а її назва з місцевої мови перекладається як «Гора скорботи».

Її характерна риса – подвійна вершина з майже вертикальними гранітними стінами. Північна вершина, 4 690 м, була вперше підкорена у 1888 році. Найоптимальніший маршрут проходить північно-східним гребенем і має складність класу 4. На шляху – перехід через Ушбинський перевал, льодопади з численними тріщинами та круті скельні ділянки.

До найвищої Південної вершини, 4 710 м, найкраще підніматися південною стіною. Цей маршрут значно складніший, але серед шляхів на цю вершину вважається найлегшим. Альпіністам слід бути готовими до складності класу 5. Головне випробування – сумнозвісне «Дзеркало Ушби», гладкий прямовисний скельний обрив завдовжки понад 1 км. Його вперше пройшли лише у 1964 році, і відтоді повторити успіх вдавалося небагатьом. Сходження обома маршрутами займає близько 7–9 днів.

Ще одна особливість цієї гори – непередбачуваний мікроклімат. Навіть коли в долині внизу панує сонячна погода, обидві вершини Ушби можуть бути затягнуті туманом або хмарами, а між ними майже завжди вітряно.

8. Гора Джимара

• Розташування: Кавказькі гори, Росія
• Висота: 4 780 м
• Складність: класи 3 і 4

Джимара – друга за висотою вершина Північної Осетії після гори Казбек. Хоча від Казбека її відділяють лише 9 км, серед альпіністів вона значно менш популярна.

Вершина гори вкрита фірновими полями – ущільненим багаторічним снігом. З її схилів спускаються 4 льодовики: Мідаґрабін, Колка, Західний і Центральний Суатісі. Першим на вершину у 1891 році піднявся німецький альпініст і географ Готфрід Мерцбахер. Його маршрут актуальний і сьогодні та класифікується як складність 3 категорії.

Подібний за складністю шлях проходить Північним гребенем. Ще 2 маршрути належать до 4 категорії: вони передбачають проходження серпантинів і льодовиків із відкритими тріщинами, а також підйом крутими скельними й льодовими стінами.

7. Монблан

• Розташування: Європейські Альпи, Франція/Італія
• Висота: 4 808 м
• Складність: класи 3 і 4

У професійних і аматорських колах Монблан не потребує представлення. Це найвища гора Альп, одного з головних гірських масивів Європи. Попри відносну доступність, Монблан також входить до переліку найнебезпечніших гір світу: щороку тут гине до 100 людей.

Багато маршрутів до вершини вважаються не надто складними й доступними для альпіністів-аматорів. Частково це правда, але саме такі описи приваблюють величезну кількість зачарованих новачків – одна з причин високої смертності. Навіть на найпростіших маршрутах потрібні бездоганна фізична форма, досвід сходжень на інші чотиритисячники та базові навички скельного й льодового лазіння.

Перше сходження на вершину здійснили Жак Бальма та Мішель Паккар у 1786 році – цю подію вважають народженням сучасного альпінізму. Сьогодні до вершини веде багато стежок. Класичний і найменш технічний варіант – маршрут Гуте, що проходить через хатину Tête Rousse, одну з найвищих гірських хатин в Альпах, і сумнозвісний Gouter Refuge, відомий каменепадами. Сходження цим маршрутом займає близько 3 днів.

Ще одна відома стежка – маршрут «Три Монблани». Він технічніший і фізично складніший. Стартує від верхньої станції канатної дороги Aiguille du Midi на висоті 3 842 м над рівнем моря й веде до вершини Монблану через Mont Blanc du Tacul і Mont Maudit. Завдяки легкому доступу від канатної дороги цей маршрут став другим за популярністю.

Окремо варто згадати Grand Mulets – історичний маршрут Бальма й Паккара, хоча сьогодні альпіністи часто його уникають. Цей мальовничий, але дуже довгий шлях переважно проходить небезпечною ділянкою, де можливі обвали сераків. Щоб не проводити там забагато часу, альпіністи обирають альтернативні стежки, а Grand Mulets використовують здебільшого для лижних спусків.

Чи є Монблан найвищою горою Європи?

Ні, Монблан не є найвищою горою Європи. Він розташований в Альпах на кордоні Франції та Італії, має висоту 4 808 м і є найвищою вершиною Західної Європи. Найвища гора Європи – Ельбрус у Кавказьких горах Росії, 5 642 м. Колись саме Монблан вважали найвищою європейською вершиною, доки Ельбрус не був віднесений до географічних меж Європи.

6. Гора Тетнульді

• Розташування: Кавказький хребет, Грузія
• Висота: 4 858 м
• Складність: класи 2 і 4

На планеті не так багато гір пірамідальної форми, і Тетнульді – одна з них.

Уперше на неї піднялася у 1887 році група англійських альпіністів під керівництвом Дугласа Фрешфілда: вони вийшли на вершину південно-західним гребенем. Їхній маршрут доступний і сьогодні та належить до 2 категорії складності. Технічно він не надто складний, але потребує досвіду роботи з кішками, льодорубом і мотузкою. Тому Тетнульді не варто обирати як першу гору для сходження.

Деякі джерела згадують кілька інших маршрутів, зокрема 4 категорії, особливо на західній стіні гори. Водночас надійних описів цих стежок і пропозицій від операторів щодо сходжень ними небагато.

5. Гора Казбек

• Розташування: Кавказький хребет, Грузія / Росія
• Висота: 5 054 м
• Складність: клас 2

Казбек – другий за популярністю пʼятитисячник у Росії, який часто стає наступною метою після сходження на Ельбрус. Геоморфологічно це стратовулкан із 2 вершинами, розташований на кордоні з Грузією. Починати сходження можна з будь-якого боку, за умови отримання дозволу на вʼїзд до прикордонної зони.

Найпопулярніший маршрут – південний, грузинський. Він стартує на висоті 1 750 м у селищі Степанцмінда, звідки можна здійснити акліматизаційні виходи до церкви Святої Трійці в Гергеті (2 170 м) і перевалу Арша (2 930 м). Далі йде підйом до табору біля старої метеостанції (3 700 м). Наступного ранку альпіністи роблять акліматизаційний вихід до перевалу Казбек (4 300 м), де проходять тренування з льодового лазіння. Ще за день група виходить на штурм вершини. Увесь шлях займає від 4 до 8 днів.

Північний, російський, маршрут дещо довший і складніший через слабшу інфраструктуру та потребу проходити небезпечні ділянки. Водночас багато хто вважає його цікавішим. Шлях до вершини проходить повз гарячі термальні джерела, льодовик Майлі та Даргавс – «Місто мертвих», аланський некрополь кінця першого тисячоліття. Найскладніша частина маршруту – підйом північно-західним контрфорсом піка ОЖД. Увесь шлях туди й назад займає близько 10 днів. Обидва маршрути класифікуються як 2 категорія технічної складності.

Окрім них, до вершини веде ще кілька стежок, зокрема 3 категорії. Раніше ними користувалися досвідченіші альпіністи, але з часом маршрути спорожніли. Танення льоду оголило скельний рельєф гори, що спричинило часті каменепади й зробило ці шляхи небезпечними.

4. Коштан-Тау

• Розташування: Кавказький хребет, Росія
• Висота: 5 151 м
• Складність: класи 4 і 6

Одна з найважкодоступніших гір Кавказького хребта, Коштан-Тау майже напевно входить до списку цілей тих, хто вже був на Ельбрусі, Казбеку й Тетнульді. Сходження на Коштан-Тау вважається серйозним альпіністським випробуванням, адже навіть найпростіший маршрут має 4 категорію складності.

Підйом проходить північним гребенем через льодовик Міжиргі, з виходом на 3 сходинку льодопаду. Далі маршрут веде небезпечними ділянками, схильними до каменепадів, і через вершину гори Думала-Тау, 4 681 м. І все це – лише невелика частина шляху тривалістю щонайменше 2 тижні. Сходження на найвищу вершину потребує ще більшої витривалості й зосередженості.

Для участі в експедиції потрібен досвід сходжень на інші пʼятитисячники маршрутами не нижче 3 або 4 категорії. Альпіністи мають уміти рухатися крутими стежками, осипними схилами й льодовиками у звʼязці, а також володіти базовими альпіністськими техніками, зокрема підйомом і спуском закріпленими мотузками.

3. Гора Шхара

• Розташування: Кавказький хребет, Грузія / Росія
• Висота: 5 193 м
• Складність: клас 5

Трійку найвищих відкриває Шхара, розташована на кордоні Грузії та Росії. Як і швейцарська Монте-Роза, це гірський масив із кількома вершинами, найвища з яких здіймається на 5 193 м над рівнем моря.

Масив входить до Безенгійської стіни – ділянки Кавказького хребта з його найвищими вершинами. Через складний рельєф зі скельними й льодовими відрізками цю стіну називають «Малими Гімалаями». Перше сходження на Шхару здійснили у 1888 році Джон Гарфорд Кокін і Ульріх Альмер. Радянські альпіністи піднялися на вершину лише у 1933 році.

До вершини Шхари ведуть 2 відносно популярні маршрути, обидва – найвищого рівня складності й доступні лише небагатьом, навіть серед професіоналів. Програма експедиції зазвичай включає підйом льодовиком Чалаат, лазіння скелями до Південного контрфорсу Південної Шхари, проходження складних скель і гребенів до основи каміна та подальший підйом скельним поясом вершини. І це лише кілька днів із 2-тижневого сходження. Замість довгого переліку вимог до досвіду й навичок скажемо коротко: альпініст, який береться за цю гору, має бути готовим майже до всього.

2. Дих-Тау

• Розташування: Кавказькі гори, Росія
• Висота: 5 204 м
• Складність: класи 4 і 5

Друга за висотою гора Європи, Дих-Тау, розташована в межах Кабардино-Балкарського високогірного заповідника, неподалік Безенгійської стіни. Це складний пірамідальний масив із 2 вершинами: Головною (5 204 м) і Східною (5 180 м).

Перше сходження у 1888 році здійснив легендарний британський альпініст Альберт Фредерік Маммері. Він відомий не лише сходженням на Дих-Тау, а й першою в історії спробою піднятися на восьмитисячник – сумнозвісну Нанга-Парбат. Із тієї експедиції Маммері не повернувся.

Сьогодні до Дих-Тау веде понад 10 маршрутів 4 і 5 категорії складності. Один із безпечніших варіантів – комбінований маршрут Північним гребенем, прокладений у 1888 році англійцем Джоном Кокіним. Шлях до вершини включає осипні й льодові ділянки через Безенгійську ущелину, західний гребінь піка Міссес-Тау та численні круті схили зі скелі й льоду.

Від альпіністів вимагається досвід сходжень на гори вище 5 000 м маршрутами 2 і 3 категорії складності. Основні небезпеки на Дих-Тау – каменепади, лавини та раптові зміни погоди, зокрема грози.

1. Гора Ельбрус

• Розташування: Кавказькі гори, Росія
• Висота: 5 642 м
• Складність: класи 1–5

Найвища гора Європи, найвищий стратовулкан Євразійського континенту й одна з «7 вершин» – величний Ельбрус. Він має 2 вершини: Східну (5 621 м) і Західну (5 642 м).

Перше сходження на Східну вершину здійснив Кілар Хаширов у 1829 році. Він був провідником наукової експедиції, але єдиним вийшов на вершину. На Західну вершину вперше піднялися у 1874 році учасники британської експедиції під керівництвом альпініста й письменника Ф. Кроуфорда Грова.

На перший погляд здається, що 2 вершини розташовані близько одна до одної. Насправді між ними понад 1,5 км. Якщо ви замислюєтеся, чи можливо зійти на обидві вершини цієї видатної гори за одне сходження, відповідь – так. Але розберімо все послідовно.

Сьогодні на Ельбрусі прокладено близько 10 маршрутів. Найпростіший і, відповідно, найпопулярніший серед аматорів – Південний маршрут, що має 1 категорію складності. Він передбачає підйом пологим схилом із зупинками в комфортних хатинах аж до скель Пастухова (4 700 м). Звідти альпіністи піднімаються до сідловини між вершинами, звідки відкривається доступ до будь-якої з них. Уся експедиція займає близько 1 тижня.

Для тих, хто вже піднімався на значні висоти, існує кілька маршрутів 2 категорії. Серед них – підйом на обидві вершини за один вихід. У такому разі доведеться пройти складніші й крутіші ділянки, зокрема скелі Ленца, ущелину Ірікчат або льодовик перед східним гребенем гори.

Досвідчені альпіністи, готові до маршрутів 3 категорії, обирають комбіновані шляхи до Західної вершини північно-західним схилом. Ті, хто впевнений у своїх силах, можуть спробувати піднятися на Західне плече, або Купол, південною стіною – цей маршрут має 5 категорію складності.

Яка гора Європи має найбільшу відносну висоту?

До речі, Ельбрус – не єдина гора зі списку «7 вершин», доступна для новачків. Ще один добрий приклад – гора Кіліманджаро в Танзанії, найвища окремо розташована гора світу. Її найвища точка на 250 м вища, але сходження доступне для більшості людей. До вершини ведуть 8 маршрутів; більшість із них передбачає плавну акліматизаційну програму й підходить для першого сходження.

Хочете дізнатися більше про подорожі Танзанією?

Зв'яжіться з нашою командою. Ми добре знаємо всі головні напрямки Танзанії. Наші консультанти з подорожей, що працюють біля Кіліманджаро, поділяться практичними порадами й допоможуть спланувати вашу подорож.

Більше цікавих статей