Спостереження за птахами в Селоусі, Ньєрере, Мікумі, горах Удзунгва та інших локаціях

Якщо ви плануєте бердвотчинг-тур до Танзанії й хочете дістатися вглиб її вражаючої природи, подалі від найпопулярніших маршрутів, варто заздалегідь вивчити найперспективніші локації, де мешкають цікаві та рідкісні види птахів. У цій статті ми розповідаємо про кілька відомих заповідників і національних парків: Селоус, Ньєрере, Мікумі та гори Удзунгва. Також розглянемо сусідні території, зокрема частину Удзунгва, що не входить до національного парку, але становить інтерес для бердвотчерів і орнітологів. Окремо згадаємо сусідню долину Кіломберо, відому завдяки 2 цистиколам, яких лише нещодавно описали й виокремили як самостійні види.

Тим, кого цікавлять рівнини Усангу на заході, Національний парк Руаха, плато Кітуло та найпівденніші гірські утворення Великої рифтової долини, радимо прочитати нашу статтю про спостереження за птахами в цих регіонах. А для мандрівників, які планують бердвотчинг-тури до Танзанії на схід від Селоусу, ми підготували добірки найсхідніших локацій країни: околиць Дар-ес-Салама, зокрема острова Занзібар, а також південних лісових резерватів на материковому узбережжі та острові Мафія.

У цій статті ми розглянемо кілька важливих локацій для спостереження за птахами в Танзанії: заповідник Селоус, Національний парк Мікумі, долину Кіломберо, гори Удзунгва й однойменний національний парк, а також гори Рубехо.

Заповідник Селоус

На південний схід від Великої рифтової долини простягається великий регіон, де зосереджені найбільші природні об'єкти Танзанії: найбільший національний парк країни – Ньєрере, найбільший заповідник – Селоус, а також найдовша річка – Руфіджі. У її дельті розташований один із найбільших мангрових лісів світу. Така природна різноманітність, звісно, позначається й на світі птахів.

У багатьох джерелах Селоус описують як величезний мисливський резерват площею близько 50 000 км². У 2019 році з нього виокремили територію приблизно 30 000 км², що стала Національним парком Ньєрере, а решта залишилася охоронюваною зоною з контрольованими популяціями тварин. Коли ми вживаємо назву Селоус, ідеться про всю цю територію в її історичному розумінні. У чеклістах, зокрема на ebird.org, також трапляються позначки бердвотчинг-локацій у Північному секторі Селоусу.

У Селоусі можна побачити мадагаскарську ставкову чаплю (Ardeola idae), степового луня (Circus macrourus) і степового боривітра (Falco naumanni). Ці місця досі не вивчені детально, тому частина спостережень застаріла або представлена дуже малою кількістю записів. Через це складно підтвердити нинішню присутність окремих видів і точно оцінити їхні популяції в цій зоні. Наприклад, у Селоусі повідомляли про деркача (Crex crex) та представників такого зникаючого виду, як басрська очеретянка (Acrocephalus griseldis). Басрські очеретянки селяться в заростях на мілководді й надають перевагу очеретяним ділянкам. Через брак даних не виключено, що цих птахів тут більше, ніж наразі відомо.

Безперечно, особливий інтерес для бердвотчерів становить ендемік Танзанії – кіломберський ткачик (Ploceus burnieri). Його типовий біотоп – болота навколо річки Кіломберо, також відомої як Уланга. Це одна з приток Руфіджі. Птаха також спостерігали на сезонно затоплюваних луках поблизу міста Іфакара. Ткачик гніздиться колоніями до 30 гнізд, хоча трапляються й поодинокі особини. На жаль, цей ендемік має статус виду під загрозою зникнення.

Серед цікавих водоплавних і навколоводних птахів варто відзначити білоспинну нічну чаплю (Gorsachius leuconotus), сідлодзьобого лелеку (Ephippiorhynchus senegalensis), африканського водоріза (Rynchops flavirostris), що полюбляє рибалити вночі, а також рибну сову Пела (Scotopelia peli), яка полює на рибу й навіть малих крокодилів. Цих сов варто шукати біля річок: вони гніздяться на деревах на висоті від 3 до 12 м, зазвичай не далі ніж 50 м від води. Досить великі, заввишки 50–60 см, рибні сови Пела іноді обирають значну здобич – від жаб і крабів до риби вагою 2 кг та дитинчат нільського крокодила. Найактивніші вони вночі. Під час полювання їх можна побачити на пнях і гілках, що нависають над водою. Для бердвотчерів є й добра новина: інколи цих сов помічають на денному полюванні.

Серед інших видів, зафіксованих у Селоусі, – ангольська піта (Pitta angolensis), малий насіннєїд (Pyrenestes minor) і скельна дерихвістка (Glareola nuchalis). Останні 2 види спостерігають біля водоспаду Сігурі на річці Лухомберо. На жаль, повного списку видів для Селоусу немає. Адміністрація Національного парку Ньєрере зазначає, що в цьому найбільшому національному парку Танзанії мешкає щонайменше 450 видів птахів.

Національний парк Мікумі

Ще один національний парк, Мікумі, прилягає до Національного парку Ньєрере з північного заходу. Він розташований менш ніж за 300 км від Дар-ес-Салама, на дорозі, що веде від міста через Танзанію до Замбії. Завдяки зручному доступу парк приймає багато відвідувачів, і його часто порівнюють зі знаменитим Серенгеті на півночі. До Мікумі легко й швидко дістатися, а дорога проходить через середину парку. Тут зафіксовано стільки видів птахів, що Мікумі входить до 10 найкращих бердвотчинг-локацій Танзанії на ebird.org. Загалом тут можна побачити понад 500 видів птахів.

Якщо говорити про рідкісні й незвичні види, варто згадати червоногорлого крутиголова (Jynx ruficollis), що мешкає в лісах на межі парку, улугуруського нектарника (Anthreptes neglectus) та сміливого, доволі агресивного квадратнохвостого дронго (Dicrurus ludwigii).

У Мікумі також мешкають блідодзьобий ток (Lophoceros pallidirostris), африканський сірий ток (Lophoceros nasutus), боривітер Дікінсона (Falco dickinsoni) і сірий боривітер (Falco ardosiaceus). Обох боривітрів часто спостерігають у лісах із пальмами. Боривітри Дікінсона шукають сухі пальми або порожнисті баобаби для гніздування. Відомо, що вони з'являються під час трав'яних пожеж, полюючи на великих комах і гризунів, які тікають від вогню. Сірі боривітри люблять сидіти на стовпах, дротах і відкритих гілках; полюють на кажанів і птахів, але не відмовляються й від пальмових горіхів, що робить їх одними з небагатьох хижих птахів із потягом до рослинної їжі.

Окрім вод річки Мката, у Мікумі є постійні болота в її заплаві, що приваблюють мадагаскарську ставкову чаплю (Ardeola idae). Загалом ці болота стають прихистком для багатьох птахів, які мігрують на північ. У національному парку також помічали деркача (Crex crex) і степового боривітра (Falco naumanni).

Серед танзанійських ендеміків у Мікумі трапляються жовтошиїй нерозлучник (Agapornis personatus), білохвоста цистикола Цей вид разом із Cisticola bakerorum науковці описали лише у 2021 році, хоча зразки знаходили ще в 1960-х роках у заплаві річки Кіломберо в Танзанії. Музейні екземпляри зберігалися в колекціях, але через особливе забарвлення оперення їх ніхто не намагався класифікувати. Ці птахи селяться в затоплених очеретяних заростях; їхній ендемічний ареал – болота Кіломберо в регіоні Морогоро, центральна Танзанія. Водночас є запис із Серенгеті, що підтверджує знахідку цього виду на півночі Танзанії. Радимо ставитися до цієї інформації обережно, а під час відвідування Серенгеті особливо уважно визначати численні види цистикол. Підтвердження розширення ареалу білохвостої цистиколи було б важливою інформацією для орнітології. (Cisticola anderseni), кіломберський ткачик (Ploceus burnieri), танзанійський червонодзьобий ток (Tockus ruahae), а також улугуруський бюльбюль (Arizelocichla neumanni) і кіломберська цистикола (Cisticola bakerorum), названа на честь Еріка Бурньє, який першим розпізнав у ній новий вид, хоча формально її описали лише у 2021 році. Кіломберська цистикола належить до вразливих видів. Вона живе на болотах у заплаві річки Кіломберо й селиться в затоплених очеретяних заростях.

Долина Кіломберо

На північний захід від Селоусу лежить долина річки Кіломберо. Вона простягається до гір Удзунгва, а з півдня її обмежує гірський хребет Махенге. Обидві гірські системи належать до найпівденніших частин Великої рифтової долини, яка в Танзанії починається на півночі країни з гір Паре та Усамбара. Ширина річки залежить від сезону й кількості опадів у регіоні. У сухий сезон, із червня до листопада, поблизу міста Іфакара вона має лише близько 100 м завширшки. У сезон дощів, із грудня до травня, розливи сягають 6 км і затоплюють великі луки – саме це й приваблює сюди птахів. Окрім відкритих просторів, у долині є й ліси.

Насамперед ця територія цікава своїми локальними ендеміками. Це кіломберський ткачик (Ploceus burnieri), білохвоста цистикола (Cisticola anderseni) і кіломберська цистикола (Cisticola bakerorum). Разом із заповідником Селоус долина Кіломберо є важливим місцем існування мадагаскарської ставкової чаплі (Ardeola idae).

У місцевих лісах можна помітити дятла Штірлінга (Dendropicos stierlingi). Лісові резервати також прихищають багато гірських видів, які зимують тут у холодний сезон. Річка приваблює африканського водоріза (Rynchops flavirostris) та африканського лелеку-роззяву (Anastomus lamelligerus). У прибережних лісах мешкають напівкомірцевий рибалочка (Alcedo semitorquata), африканська лапчастонога пірникоза (Podica senegalensis), африканська чорна качка (Anas sparsa), білоспинна нічна чапля (Gorsachius leuconotus) і рибна сова Пела (Scotopelia peli). Загалом через близькість і відсутність природних бар'єрів видовий склад долини багато в чому перетинається із Селоусом.

В очеретяних заростях тут трапляється очеретянка-борсучок (Acrocephalus schoenobaenus). Вважається, що в долині Кіломберо живе єдина в усій Східній Африці популяція міднохвостого кукала (Centropus cupreicaudus). Тут також можна побачити африканського шпорокрила (Vanellus senegallus), якого легко впізнати за довгими жовтими ногами та жовтим дзьобом із великими шкірними виростами на обличчі. У повітрі часто спостерігають сірохвостих ластівок (Pseudhirundo griseopyga).

На бердвотчинг-сайті ebird.org хотспот Kilombero Swamp на південь від міста Іфакара налічує понад 250 видів птахів.

Гори Удзунгва

Під горами Удзунгва в цьому випадку мається на увазі група фрагментованих зон, що не входять до однойменного національного парку. Удзунгва – найпівденніша, точніше південно-західна, частина гірських хребтів давньої Великої рифтової долини. Колись ці гори були вкриті густими лісами, але нині значну частину лісового покриву вирубано й перетворено на пасовища та сільськогосподарські землі. Рештки лісу досі є домівкою для багатьох птахів, тому ці місця цікаві бердвотчерам. Насамперед ідеться про охоронювані лісові території Західний Кіломберо, Кісінга-Ругаро та Удзунгва-Скарп.

У лісах Удзунгва трапляється багато видів, зокрема ткачик Бертрама (Ploceus bertrandi), червоноголовий лісовий очеретник (Artisornis metopias), чорновуздечкова цистикола (Cisticola nigriloris), плямистогорлий модулатрикс (Modulatrix stictigula), оливковобокий наземний дрізд (Cossypha anomala), акалат Шарпа (Sheppardia sharpei), білогрудий алете (Chamaetylas fuelleborni), строкатогорлий арканатор (Arcanator orostruthus) і рідкісний серпокрилець (Schoutedenapus myoptilus). Цікаво, що в лісових резерватах Удзунгва популяції всіх цих видів незвично численні порівняно з типовою щільністю в подібних місцях. Отже, побачити їх тут легше, ніж деінде.

На жаль, повних списків видів немає ні для лісових ділянок цих гір, ні для національного парку. Водночас парк належить до найкращих місць для спостереження за птахами в Танзанії.

Національний парк гір Удзунгва

Національний парк охоплює гірські хребти, вкриті міомбовими рідколіссями, дощовими та гірськими лісами. Поруч із ними є й ділянки відкритого степу. Висоти в парку коливаються від 250 до 2 576 м над рівнем моря. Із кам'янистих гір спадає кілька водоспадів, утворюючи природні басейни на уступах. Тут дуже багато ендемічних видів рослин і тварин. Наприклад, близько чверті місцевих рослин – ендеміки. Вважається, що за біорізноманіттям Удзунгва є 2 національним парком Танзанії. У Національному парку Удзунгва зафіксовано понад 350 видів птахів.

Найбільший інтерес привертають місцеві ендеміки. Почати можна з удигунгванської лісової куріпки (Xenoperdix udzungwensis). Це представник родини Phasianidae з жовтими ногами та червоним дзьобом. Вид відкрили у 1991 році. За переказом, саме незвичні ноги й привернули увагу: у таборі варили суп, і з казана стирчали пташині лапи, які ніхто з присутніх не зміг упізнати. Це здалося дивним і викликало інтерес до птаха, що зрештою привело до відкриття виду. Вважається, що його найближчі родичі – гірські куріпки Азії. Є припущення, що ці види могли походити від спільного предка, представники якого розділилися, скориставшись давнім лісовим коридором між Африкою та Азією на Аравійському півострові.

Серед інших танзанійських ендеміків у національному парку трапляються танзанійський червонодзьобий ток (Tockus ruahae), темний батіс (Batis crypta), білохвоста цистикола (Cisticola anderseni), кіломберська цистикола (Cisticola bakerorum), жовтогорлий бюльбюль (Arizelocichla chlorigula), ірінгський акалат (Sheppardia lowei), смугастий зелений нектарник (Anthreptes rubritorques), нектарник Моро (Cinnyris moreaui) і рудокрилий нектарник (Cinnyris rufipennis), усамбарський ткачик (Ploceus nicolli) та кіпенгерський канарник (Crithagra melanochroa). На жаль, усі 3 види ендемічних нектарників, що мешкають в Удзунгва, перебувають під загрозою зникнення.

Південного смугастого змієїда (Circaetus fasciolatus) бачили в низькому лісі біля підніжжя гір, а дрозда Свіннертона (Swynnertonia swynnertoni) спостерігали глибше в лісі. Білокрила апаліс (Apalis chariessa) – рідкісна, але все ще можлива знахідка в лісі. У лісовому підліску мешкає очеретник Вініфред (Scepomycter winifredae), який, до речі, вважається ендеміком гірських лісів Танзанії. Частіше цих птахів спостерігають у горах Улугуру; є також популяція в Рубехо-Укагуру. Зустріти очеретника Вініфред у горах Удзунгва було б справжньою удачею.

У національному парку досить імовірна поява усамбарського пугача (Bubo vosseleri). Серед науковців триває дискусія, чи є він окремим видом, чи підвидом пугача Фрейзера (Ketupa poensis). Тому можливі різні класифікації цього таксона. Якщо його все ж вважати підвидом пугача Фрейзера, назва має бути Bubo poensis vosseleri.

Тріскотливу цистиколу (Cisticola njombe) і синю ластівку (Hirundo atrocaerulea) можна вважати цікавими видами, що трапляються тут рідко. Повертаючись до теми наукових дискусій та ендеміків, варто згадати, що в горах Удзунгва бердвотчери спостерігали попелястого шпака (Lamprotornis unicolor), якого не всі орнітологи зараховують до ендеміків Танзанії. Тут також може з'являтися жовтошиїй нерозлучник (Agapornis personatus).

Гори Рубехо

На північ від Удзунгва лежить гірський хребет Рубехо; їх розділяє річка Руаха. На сході ці гори пов'язані з Національним парком Мікумі – однією з найпомітніших локацій для спостереження за птахами завдяки великому різноманіттю видів, що мешкають у парку. Важливі бердвотчинг-території в горах Рубехо – 3 лісові резервати, розташовані на висотах до 2 500 м.

Цікаво, що територію тут ділять помаранчевий наземний дрізд (Geokichla gurneyi) і червоноголовий співочий дрізд (Cossypha natalensis), хоча перший вважається гірським видом, а другий зазвичай селиться на нижчих висотах.

Біля річки можна помітити африканську чорну качку (Anas sparsa), білоспинну нічну чаплю (Gorsachius leuconotus) та африканську лапчастоногу пірникозу (Podica senegalensis). У низинних лісах трапляється довгодзьоб Кречмера (Macrosphenus kretschmeri). Тут також мешкає ще один красивий птах – міомбовий кам'яний дрізд (Monticola angolensis).

У лісах Рубехо мешкають попеляста мухоловка (Muscicapa caerulescens), смугастохвостий трогон (Apaloderma vittatum), рідкісний серпокрилець (Schoutedenapus myoptilus) і плямистий пухівник (Sarothrura elegans). Із нектарників у горах Рубехо спостерігали східного двосмугого нектарника (Cinnyris mediocris) та нектарника Моро (Cinnyris moreaui).

Цікава історія пов'язана з іншим місцевим птахом – ухехеським сорокопудом (Lanius marwitzi). Під цією науковою назвою він відомий як ендемік Танзанії, що населяє кілька гірських районів на висоті понад 1 500 м над рівнем моря. Однак таксономія цього виду заплутана. Деякі орнітологи вважають його підвидом південного сорокопуда (Lanius collaris). У більшості класифікацій його можна знайти саме в межах цього виду. У природі цього птаха найпростіше помітити на кущах або гілках дерев на висоті 1–10 м над землею.

Це був короткий огляд локацій, що формують екосистему Селоусу, а також сусідніх гірських хребтів, центральним серед яких є масив Удзунгва. По інший бік гір простягаються території Національного парку Руаха та рівнини Усангу. Про інші визначні місця для спостереження за птахами в Танзанії читайте в нашій оглядовій статті «Танзанія. 10 найкращих локацій для спостереження за птахами»!

Хочете дізнатися більше про подорожі Танзанією?

Зв'яжіться з нашою командою. Ми добре знаємо всі головні напрямки Танзанії. Наші консультанти з подорожей, що працюють біля Кіліманджаро, поділяться практичними порадами й допоможуть спланувати вашу подорож.

Більше цікавих статей