Дуїкер: одна з найрізноманітніших африканських антилоп

В Африці живуть невеликі антилопи, що стрімко снують між заростями й здатні високо стрибати. Через малі розміри їм доводиться постійно ховатися в густій рослинності: це необхідність, адже чимало хижаків не проти вполювати таку здобич. За найменшої ознаки небезпеки ці антилопи буквально пірнають у найближчі кущі.

У цій статті розповідаємо про них докладно. Ви дізнаєтеся:

• Які бувають види дуїкерів?
• Де вони ховаються і чому їх називають «пірнальниками».
• Чим вони харчуються – чи справді це суто травоїдні тварини?
• Навіщо дуїкерам чорні смуги під очима.
• Як виходжувати дитинча дуїкера, навіть якщо ви робите це вперше.
• Де побачити цих чарівних антилоп у дикій природі.

Хто такі дуїкери?

Коли ми чуємо слово «антилопа», зазвичай уявляємо доволі велику тварину – приблизно заввишки до грудей дорослої людини. Найвідоміші антилопи, гну, за висотою майже не поступаються коровам. Як ми пам'ятаємо з мультфільму «Король Лев», вони здатні навіть затоптати дорослого лева.

Загалом до антилоп відносять усіх рогатих тварин, що не належать до великої рогатої худоби, кіз і овець. Це дуже різноманітна група, об'єднана радше умовно. Можливо, саме тому антилопи такі несхожі між собою. Ніхто навіть не може точно назвати кількість їхніх видів. Загалом їх близько 100, а різні зоологи пропонують різні системи класифікації. Більшість антилоп живе в Африці. Цікаво, що на цьому континенті мешкає і найбільша антилопа світу – канна, і найменша – дікдік.

Звичайна назва: гігантська канна

Наукова назва: Taurotragus derbianus

Клас: ссавці

Континенти: Африка

Тривалість життя: 20–25 років

Раціон: травоїдний

Висота: 128–181 см

Маса: 300–1 200 кг

Охоронний статус: VU, вразливий вид

Демографічна тенденція: популяція скорочується

Звичайна назва: дікдік Кірка

Наукова назва: Madoqua kirkii

Клас: ссавці

Континенти: Африка

Тривалість життя: 5–18 років

Раціон: травоїдний

Висота: 30–40 см

Маса: 3–6 кг

Охоронний статус: LC, найменший ризик

Демографічна тенденція: стабільна популяція

Антилопи, об'єднані під спільною назвою «дуїкер», більші за дікдіків. За розмірами тіла вони посідають друге місце знизу, хоча це певною мірою умовно. Дуїкери належать до різних видів, тож їхні розміри також різняться. Найменший серед них – блакитний дуїкер. Його висота в холці приблизно така сама, як у середнього дікдіка, близько 30–40 см. Маса обох антилоп теж подібна: дорослі особини важать від 3 кг.

Втім, існує й жовтоспинний дуїкер. Він сягає 80 см заввишки й важить до 80 кг. Це найбільший серед дуїкерів. Як бачимо, різниця між окремими видами може становити близько 50 см висоти в холці. Які види дуїкерів існують і що цікавого відомо про них та їхній спосіб життя?

Чому їх називають «дуїкерами»?

Якщо ви знаєте нідерландську або африкаанс, то в слові «duiker» помітите зв'язок із пірнанням. Нідерландське duiker англійською перекладається як «diver», тобто «пірнальник» або «водолаз». В африкаанс, що сформувалася з нідерландських діалектів у колоніальну добу, цей термін закріпився. Так пояснюється зв'язок між мовою мешканців Північної Європи й маленькою антилопою в Африці.

Як уже згадувалося, полохлива антилопа за найменшої небезпеки швидко стрибає в найближчі зарості, ніби пірнаючи в них. Таку поведінку помітили перші дослідники африканської фауни. Згодом назва закріпилася за цілою підродиною рогатих тварин.

У деяких мовах дуїкерів також називають «чубатими антилопами». У більшості видів на тімені є кумедний чубчик – пучок шерсті, що стирчить угору.

З наукового погляду дуїкери належать до підродини Cephalophinae. У деяких класифікаціях їх об'єднують у трибу Cephalophini. В обох випадках назви походять від «Cephalo-», що означає «голова». Сучасна класифікація дуїкерів складна й заплутана, тому багато первісних значень, закладених у їхніх назвах, уже втрачено.

Які існують види дуїкерів?

З огляду на досить умовне визначення слова «антилопа», плутанина з родами й видами дуїкерів не дивує. У різних системах фігурує різна кількість видів – від менш ніж 20 до понад 40. Класифікації змінюються: одних представників переносять до сусідніх родів, для інших створюють нові. Крім того, як це часто буває в сучасній зоології, деякі підвиди отримують статус окремих видів.

Погляньмо на представників кількох видів дуїкерів. Розглянемо їхні характерні риси й найцікавіші факти про них. Почнемо з найменших – блакитних дуїкерів.

Блакитний дуїкер

Звичайна назва: блакитний дуїкер

Наукова назва: Philantomba monticola

Клас: ссавці

Континенти: Африка

Тривалість життя: 10–12 років

Раціон: травоїдний

Розмір: 32–41 см

Маса: 3,5–9 кг

Охоронний статус: LC, найменший ризик

Демографічна тенденція: популяція скорочується

У лісі, якщо поводитися тихо й непомітно, можна побачити, як ці маленькі антилопи спритно перебігають від одного поваленого стовбура до іншого. На галявинах вони поїдають опале листя, плоди, квіти й шматочки кори. Та варто тріснути гілці – і антилопа, пригнувшись та стрибнувши, миттєво зникає.

Довжина цих невловимих тварин від короткого рухливого хвоста до кінчика носа становить лише 60–90 см. Висота в холці ніколи не перевищує 40 см, а часто блакитні дуїкери мають близько 30 см заввишки. У них маленька голова з короткими вухами, великі чорні очі й чорні смуги від очей до носа. Це пахучі залози, що виробляють ароматичні речовини. Дуїкери труться мордою об гілки, листя та колоди, залишаючи індивідуальний запах. Так вони повідомляють родичам, що ті зайшли на чужу територію.

Свою назву блакитні дуїкери отримали через шерсть, яка в лісовій тіні здається сірувато-бурою з синюватим відтінком. Існує понад 10 підвидів блакитного дуїкера. Вони різняться забарвленням: загалом від сірого до темно-бурого, а в окремих особин відтінок може наближатися майже до чорного.

Якщо вам здається, що ці створіння вагою зазвичай 4–6 кг зовсім беззахисні, зверніть увагу на їхні короткі роги. І самці, і багато самиць блакитного дуїкера мають гострі роги завдовжки до 5 см. У сутичках з іншими дуїкерами або дрібнішими хижаками антилопа може боляче вдарити ними. А якщо до удару додається сила задніх ніг, супернику точно не позаздриш.

Раціон блакитних дуїкерів

Як ці тварини знаходять поживу? Удень вони обстежують свою територію й знаходять не лише квіти, листя та насіння, а й гриби. Ще один спосіб дістатися улюблених ласощів – орієнтуватися на гучних птахів або галасливих мавп, що годуються високо на деревах. Земля під ними майже напевно буде вкрита опалими плодами, квітами й свіжим листям. У цьому блакитним дуїкерам найбільше допомагають капські папуги, бабуїни та білогорлі мавпи, адже їхній раціон частково збігається.

Середовище існування і тривалість життя блакитних дуїкерів

Де й скільки живуть блакитні дуїкери? У дикій природі ці антилопи зазвичай живуть 10–12 років. Це суто лісові антилопи, що відображено в їхній науковій назві – Philantomba monticola. Друге слово пов'язане з латинським montis, тобто «гора». Вони населяють різні типи лісів, зокрема дощові, а спостереження зафіксовані на висотах до 3 000 м над рівнем моря.

Основний ареал блакитних дуїкерів охоплює центральну й західну частини Африки на південь від Сахари. Значні популяції цих лісових дуїкерів є також у східній та південній Африці. Дивовижно, але найменші дуїкери поширені дуже широко й займають найбільші території. Натомість багато більших видів збереглися на невеликих ділянках і вважаються під загрозою через втрату середовища існування та інші чинники. За даними Міжнародного союзу охорони природи (IUCN), блакитним дуїкерам не загрожують серйозні ризики. Загалом одна з найнебезпечніших загроз для дуїкерів – діяльність людини, зокрема полювання. Однак ці антилопи такі маленькі й швидкі, що на них полюють нечасто.

Дослідники зафіксували ще одну цікаву взаємодію між блакитними дуїкерами й людьми. Ці антилопи нерідко підходять досить близько до людських осель. Через невеликі розміри вони іноді влаштовують нічні схованки в стосах дров. Та коли люди розбирають такий стос, тварина втрачає звичний нічний прихисток.

Серед природних ворогів блакитного дуїкера – леопарди, африканські золоті кішки, цивети, гієни, гієнові собаки, варани, крокодили, бабуїни, вінценосні орли та пітони. Цей перелік далеко не повний, тож полохливість недарма вважають однією з головних рис дуїкерів. Вони не можуть дозволити собі вільно блукати відкритими просторами, як деякі більші травоїдні.

Рудобокий дуїкер

Рудобокий дуїкер, один із найменших дуїкерів із середньою висотою близько 35 см, дуже схожий на блакитного дуїкера. Дорослі антилопи важать 12–14 кг. Як підказує назва, у рудобокого дуїкера помаранчево-руда шерсть і сіро-чорна смуга від голови до хвоста. Смуга проходить по морді й доходить до блискучого чорного носа. Гомілки також чорні, ніби тварина вдягла шкарпетки. Така риса властива багатьом видам дуїкерів.

У самців роги виростають щонайбільше до 9,5 см. У самиць, якщо роги є, вони вдвічі коротші. Як і всі види Cephalophus, дуїкери Cephalophus rufilatus мають виступи біля очей. У цих мішечках, позначених чорними смугами, розташована передочна залоза, що виділяє рідину для мічення території. Серед усіх дуїкерів саме в рудобокого дуїкера ці залози найбільші.

Одна з характерних рис цього виду – відсутність соціального грумінгу. Хоча догляд за шерстю одне одного типовий для роду Cephalophus, рудобокі дуїкери цього не практикують.

Раціон рудобокого дуїкера

Їхній раціон подібний до раціону інших дуїкерів: листя, плоди, квіти, пагони й гілки. Зазвичай вони годуються на висоті до 1 м від землі. Деякі види дуїкерів дістаються вище, стаючи на задні ноги й спираючись на стовбури дерев. Ці антилопи відіграють важливу роль у поширенні насіння. Вони їдять плоди інжиру, диких слив, персиків, фініків та інших плодових дерев, а насіння розносять через травну систему.

Середовище існування і тривалість життя рудобокого дуїкера

Рудобокі дуїкери живуть у Центральній і Західній Африці. У середньому вони живуть близько 5 років, хоча окремі особини можуть доживати до 10. Їм загрожують леопарди, орли та пітони, але найнебезпечнішою залишається людина. Полювання заради м'яса суттєво впливає на чисельність виду. Люди використовують сітки й гучні звуки, щоб заганяти полохливих тварин. Попри скорочення популяції, охоронний статус виду в дикій природі визначають як «найменший ризик». Це пов'язано зі здатністю рудобоких дуїкерів пристосовуватися до змін і заселяти нові лісові ділянки подалі від зон вирубування.

Занзібарський дуїкер

Дуїкер Адерса – унікальна африканська антилопа, таксономію якої переглянули у 2022 році. Її перенесли з роду Cephalophus до нового окремого роду Leucocephalophus. Відтоді наукова назва виду – Leucocephalophus adersi. Префікс «leuco-», тобто «білий», вказує на характерну білу смугу під рудувато-бурими боками дуїкера, що тягнеться до задніх ніг.

Звичайна назва й друга частина наукової назви вшановують В. Менсфілда Адерса. Він був біологом із Занзібару й першим надав зразок нового виду для опису. Вид трапляється на Занзібарському архіпелазі та у 2 лісових районах трохи північніше, на океанському узбережжі Кенії, тож його вважають напівендеміком Занзібару. Занзібар – це група островів в Індійському океані біля узбережжя Східної Африки, що входить до складу Танзанії.

Спочатку цей вид вважали зникаючим. Однак у Кенії виявили нову популяцію, після чого для цих тварин започаткували природоохоронну програму. Наприкінці 20 століття науковці нараховували лише близько 600 особин. Сьогодні популяцію оцінюють у 14 000. Попри зростання чисельності, статус дуїкера Адерса залишається «вразливий». У межах природоохоронної програми частину антилоп із більших островів, зокрема Унгуджі та Пемби, переселили на менші – Чумбе, Тумбату й Мнембу. Спостерігачі відзначили, що ця популяція з часом змогла зрости.

У межах тієї самої програми відновлюють і місцеву популяцію блакитного дуїкера. Йдеться про популяцію, притаманну лише островам Пемба, Унгуджа та Мафія – найбільшим островам Занзібару.

Що поєднує дуїкера Адерса з іншими лісовими дуїкерами? Вони живуть у мангрових заростях на узбережжі, мають рудий чубчик на голові й роги завдовжки до 6 см. Це денні тварини, що живуть поодинці або групами по 2–3 особини. Їх вважають травоїдними, особливо вони полюбляють ягоди та квіти. Лісові дуїкери часто доповнюють раціон пагонами, стеблами й листям. Мавпи, зокрема занзібарський червоний колобус і білогорлі мавпи, допомагають їм знаходити ягоди: годуються високо на деревах і скидають плоди на землю.

Дані про розміри істотно різняться. У більшості джерел цих антилоп описують як відносно малих, до 32 см у холці. Водночас є інформація про особин заввишки до 44 см. Середня маса дуїкера Адерса – 9 кг, максимальна – 12 кг.

Отже, крім специфічного середовища існування та виразної білої ділянки шерсті, дуїкер Адерса є типовим представником цієї групи антилоп.

Зебровий дуїкер

Це один із найцікавіших дуїкерів, помітно відмінний зовні від усіх інших видів. На світло-помаранчевій спині в нього багато чорних смуг. Саме тому його так називають у різних мовах і навіть у науковій спільноті – Cephalophula zebra. Смуг у нього від 12 до 16.

Така родова класифікація суперечлива, адже більшість учених традиційно відносить цього дуїкера до Cephalophus. Історія тут подібна до дуїкера Адерса: через значні відмінності зебрового дуїкера виділили в окремий рід.

Середня висота зебрового дуїкера в холці – 45 см, хоча окремі особини можуть виростати до 50 см. Ці тварини важать до 20 кг. Як і в більшості дуїкерів, самиці зазвичай більші за самців. Так само, як і в інших дуїкерів, роги можуть бути не лише в самців. Проте в самців вони довші, до 5 см.

Побачити цих дуїкерів можна лише на невеликій території – в одному регіоні Західної Африки. Вони живуть у рівнинних лісах Ліберії, Гвінеї, Кот-д'Івуару та Сьєрра-Леоне.

Зеброві дуїкери травоїдні: вони харчуються плодами, листям і пагонами. Як і інші чубаті антилопи, вони ходять за мавпами, птахами й кажанами, що випадково скидають плоди на землю. У них також спостерігали цікаву поведінку: завдяки потовщенню лобової кістки зеброві дуїкери здатні розбивати тверду шкаралупу плодів.

На жаль, фрагментована популяція зебрових дуїкерів скорочується. Сьогодні залишилося менше 10 000 особин, а статус виду – «вразливий». Тим болючіше читати радісні звіти мисливців, які пишаються вбивством красивих зебрових дуїкерів. Найбільшу загрозу для виду становить діяльність людини: полювання та вирубування лісів.

Гнідий дуїкер

Основне забарвлення тіла в цих дуїкерів рудувато-буре, звідси й назва. Уздовж усієї спини, від хвоста до голови, проходить помітна чорна смуга, у самців вона ширша.

Ці дуїкери виростають до 45–50 см у висоту в плечах. Вони більші за зебрових дуїкерів і можуть важити до 23 кг. Самиці, як зазвичай, трохи більші за самців. Роги є в обох статей, але в самців вони довші й сягають максимум 8 см. Найдовші зафіксовані роги мали 12 см. Кінці рогів у дуїкерів досить гострі.

Гніді дуїкери живуть лише в Західній Африці, у рівнинних тропічних лісах поблизу океанського узбережжя. Водночас є дані, що вони трапляються і в країнах Центральної Африки. У повідомленнях ідеться про досить великі території, аж до району Великих Африканських озер. Проте ці дані стосуються Cephalophus castaneus, який раніше вважався підвидом нашого гнідого дуїкера (Cephalophus dorsalis). Їхні ареали на карті розділяє дуже широка смуга. Тому в нових класифікаціях їх розглядають як різні види.

Гнідий дуїкер – нічна тварина. Удень він воліє відпочивати в затишних місцях із густою рослинністю. Як і інші антилопи, він їсть фрукти, особливо манго та джекфрут. Раціон доповнюють листя, трава, бруньки й пагони. Відомо також, що гніді дуїкери можуть їсти пташині яйця, комах, зокрема термітів і жуків, а також падаль – наприклад, мертвих дитинчат мангустів і їжаків. Ба більше, зафіксовано випадки цілеспрямованого полювання на дрібних птахів. Цікаво, що крила й ноги антилопа не їсть.

А хто полює на цих дуїкерів? Звісно, леопарди, а також орли, сови, пітони, варани й крокодили. Та найбільша загроза знову походить від людини. Браконьєрство і знищення середовища існування – головні ризики для цього виду, що наближається до вразливого статусу. Щоб ці красиві тварини збереглися у природних місцях існування, ці загрози необхідно стримувати.

Чагарниковий дуїкер

Якщо перейти від малих дуїкерів до більших, наступним варто уважніше розглянути чагарникового дуїкера (Sylvicapra grimmia). Багато представників споріднених видів дуже схожі між собою й відрізняються лише деталями зовнішності та ареалом. Тому про кожен із них окремо говорити не будемо. Наприклад, блакитний дуїкер дуже нагадує дуїкера Максвелла та дуїкера Волтера. Фактично всі 3 належать до одного роду. А ось наш наступний дуїкер не схожий на жодного іншого.

Чагарниковий дуїкер отримав свою назву недарма. Це єдиний дуїкер, що обирає для життя відкриті простори савани. Йому достатньо кущів і високих трав'янистих заростей, щоб залишатися непоміченим. Усі інші дуїкери – суто лісові мешканці, яким потрібніше густе укриття. Ще одна зовнішня відмінність чагарникового дуїкера від інших – у спокійному стані він тримає спину рівно. В інших дуїкерів вона постійно вигнута дугою.

Звичайний дуїкер і чагарниковий дуїкер – 2 назви одного й того самого виду. Це дуже поширена антилопа, яку можна зустріти майже по всій Африці на південь від Сахари.

Чагарникові дуїкери живуть на відкритих луках і в саванах із невисокими деревами та кущами. Їх також можна побачити в горбистій місцевості й у горах, де немає густих лісів. Цікаво, що серед усіх копитних Африки чагарникові дуїкери відомі здатністю жити на одних із найбільших висот. Їх помічали високо в горах, куди інші антилопи не заходять.

Чагарникові дуїкери в середньому виростають до 50–60 см. Вони важать від 12 до 25 кг. За такої маси ці тварини вже становлять інтерес для людей як здобич. Окрім м'яса та шкіри, в Африці використовують і роги цих антилоп. Із них виготовляють прикраси. У минулому підвіски з рогів цих тварин носили як талісмани.

Усі самці чагарникового дуїкера мають роги. У самиць їх наявність залежить від середовища існування. Водночас у самиць роги коротші. Найдовші зафіксовані роги звичайного дуїкера сягали 18 см. У середньому їхня довжина становить близько 11 см. Знаходили мертвих скельних пітонів, шлунки яких були проколоті гострими рогами звичайних дуїкерів, проковтнутих цілими.

У чагарникового дуїкера багато підвидів, тому забарвлення шерсті варіює від світло-сірого до темно-сірого, часто з бурими відтінками. Цікаво, що колір залежить від умов у місцях проживання. У посушливих районах переважають світло-сірі відтінки, у вологих – темно-сірі. Є й цілком логічна закономірність: що вище в горах живе дуїкер, то довша в нього шерсть.

Чагарникові дуїкери переважно нічні мешканці, активні в темну пору доби, рано-вранці або пізно ввечері. Удень вони воліють відпочивати в безпечних лігвах.

Цих дуїкерів вважають всеїдними. Окрім листя, пагонів, квітів і плодів, вони їдять комах та іншу здобич. Наприклад, мурах, гусінь, а також ящірок, різних гризунів і навіть птахів. Ми знаємо, що блакитні дуїкери іноді випадково їдять комах і пташині яйця. Натомість чагарникові дуїкери цілеспрямовано полюють на дрібних тварин і не уникають падалі.

Цікаво й те, що чагарникові дуїкери активно використовують копита, щоб викопувати з ґрунту бульби та корені, якими теж охоче ласують. Людям це не подобається, тож їх вважають шкідниками. Проникаючи на сільськогосподарські землі, дуїкери викопують картоплю, арахіс та інші культури.

Хто, крім людей, загрожує чагарниковим дуїкерам? Це орли, леопарди, гепарди, леви, шакали, крокодили та вже згадані пітони. Якщо дуїкеру вдається вчасно сховатися від загроз і швидко пірнути в кущі, він може прожити 8–11 років. Саме такою є природна тривалість життя чагарникового дуїкера в дикій природі.

У неволі або в штучно безпечному середовищі, як і інші тварини, звичайні дуїкери живуть довше – до 14 років. Ми в Altezza врятували осиротіле дитинча чагарникового дуїкера. Ми виходили його й випустили в напівдикі умови. Сподіваємося, вона проживе довге й повноцінне життя.

У 2022 році, досить несподівано для нас, під нашу опіку потрапила маленька антилопа, ще зовсім дитинча. Місцеві мешканці принесли її до офісу Altezza Travel при Aishi Machame Hotel. Нам довелося багато вивчати потреби чагарникових дуїкерів, щоб не нашкодити їй і підготувати до самостійного життя. Це зайняло кілька місяців.

Читайте повну історію нашої маленької Ньясі, чагарникового дуїкера з Танзанії, у нашому блозі. Там багато фото й цікавих подробиць про дорослішання звичайного дуїкера.

Танзанійський дуїкер (дуїкер Еббота)

Рухаємося далі й коротко розглянемо дуїкера, якого в деяких мовах, зокрема болгарській і російській, часто називають танзанійським дуїкером. Це виправдано, адже тварина є ендеміком Танзанії. Вона мешкає лише в кількох розрізнених гірських зонах країни.

Наукова назва цього дуїкера – Cephalophus spadix. В англомовному та німецькомовному середовищі поширеніша назва дуїкер Еббота. Вона вшановує видатного американського натураліста Вільяма Луїса Еббота. У 1880-х роках він подорожував територією тодішньої ТанганьїкиМатерикова частина Танзанії до 1964 року називалася Танганьїкою – на честь великого озера, що межувало з країною на заході й відділяло її від решти африканського материка. і навіть піднімався на Кіліманджаро. Саме там він відкрив новий вид антилопи.

Може здатися, що минуло вже понад 100 років, але ми досі знаємо про цього дуїкера відносно мало. Наприклад, перша його фотографія з'явилася лише у 2003 році, а результати перших генетичних досліджень танзанійських дуїкерів опублікували тільки у 2014 році. Вид класифікують як такий, що перебуває під загрозою зникнення. Чисельність дуїкерів Еббота скорочується, залишилося лише близько 1 500 особин. Їм загрожує полювання, зокрема пастки. Ще одна серйозна загроза – вирубування лісів у місцях їхнього існування.

Дуїкери Еббота мешкають лише в 5 місцевостях Танзанії: на горі Кіліманджаро, у Південному нагір'ї, Західних Усамбарах, Рубехо та горах Удзунгва. Саме в Удзунгві зосереджена найбільша популяція цього виду. В усіх цих регіонах вони живуть у високогірних лісах на висоті від 1 300 до 2 800 м над рівнем моря. Є повідомлення, що іноді вони піднімаються до 4 000 м. Також їх помічали в низинних лісах на висоті 300 м над рівнем моря.

У середньому дуїкери Еббота виростають приблизно до 65 см у плечах. Відомі й особини заввишки до 74 см. Вони важать близько 55–60 кг. У них коротка буро-коричнева шерсть – від горіхового до темно-бурого відтінку. Цих антилоп легко відрізнити від усіх інших дуїкерів за видовженою мордою. На голові вони мають великий чуб червоного або навіть яскраво-помаранчевого кольору. Описи тварини майже повністю ґрунтуються на кадрах фотопасток, встановлених у густих гірських лісах.

Дуїкери Еббота вважаються одним із найневловиміших видів дуїкерів і, безперечно, одним із найрідкісніших. Навіть дослідники рідко зустрічають їх у природному середовищі. Вони ведуть нічний спосіб життя, що ускладнює спостереження.

Відомо, що дуїкери Еббота харчуються не лише квітами, травами, мохами й плодами, а й дрібними тваринами, наприклад жабами. На них, своєю чергою, полюють леопарди, пітони, вінценосні орли, а в горах Удзунгва – леви та плямисті гієни. Є повідомлення про випадки, коли під час самозахисту вони переходили від втечі до агресивної оборони й навіть убивали переслідуючих домашніх собак. Імовірно, йдеться про собак невеликого розміру, адже в Танзанії великих собак небагато.

Про соціальне життя, розмноження та інші аспекти поведінки дуїкерів Еббота відомо дуже мало. Ця антилопа залишається загадковою твариною й викликає значний інтерес у науковців.

У Танзанії з 2002 року діє програма захисту цього зникаючого виду. Досліджують місця існування, підраховують чисельність популяцій, охороняють лісові коридори, що дають гірським антилопам змогу розширювати ареал. Пастки, встановлені браконьєрами, прибирають. Для місцевих громад проводять лекції та інші заходи, щоб підвищити обізнаність про цих тварин і залучити молодих танзанійців до охорони виду.

Суахілі, офіційною мовою Танзанії, цей вид антилопи називають minde. Для дітей створено природоохоронні клуби Minde Wildlife Clubs. Захисники природи в Танзанії активно залучають дітей до освітніх програм, адже цей підхід дуже ефективний: діти не лише самі отримують знання, а й передають їх старшим родичам удома.

Хочеться вірити, що вжиті заходи допоможуть зберегти популяцію цих чудових танзанійських дуїкерів.

Дуїкер Єнтінка

У більшості західних мов ця антилопа відома як дуїкер Єнтінка – на честь нідерландського зоолога Фредерікуса Єнтінка. Назву Cephalophus jentinki антилопі дав плідний британський зоолог Томас Олдфілд. Він присвятив життя систематизації ссавців і описав понад 2 000 нових видів і підвидів.

Тепер переходимо до найбільших представників дуїкерів. Дуїкер Єнтінка може виростати до 80 см і важити майже 80 кг. Цей вид вважають одним з останніх великих ссавців, відкритих в Африці наприкінці 19 століття.

У цієї антилопи міцне тіло й відносно довгі роги, що сягають 21 см. Дуїкер Єнтінка має виразне забарвлення: більша частина тіла сіра, ніби зі сріблястим полиском, а голова темно-сіра або майже чорна. Голова й тулуб розділені білою смугою, що проходить через плечі й спускається вздовж передніх ніг. Здалеку це нагадує покривало на спині, схоже на кінське сідло.

Антилопа активна вночі, і це одна з причин, чому її рідко зустрічають у лісі. Наприклад, після відкриття перших самиць цього виду наприкінці 19 століття минуло 50 років, перш ніж науковці знайшли череп самця для дослідження.

Дуїкер Єнтінка полюбляє плоди, особливо паринарі та горіхи кола. У нього міцні зуби, що дають змогу розколювати тверду оболонку деяких плодів і діставатися поживної частини. Немає даних, чи харчується він птахами та дрібними ссавцями, адже ці дуїкери дуже потайні.

Вони живуть у деяких рівнинних лісах Західної Африки. На жаль, місцеві мешканці полюють на них заради м'яса, а туристи-мисливці – заради трофея. Це поширено, наприклад, у Ліберії, де процвітає комерційне полювання і немає законів, що захищали б тварин від людського втручання. Дуїкер Єнтінка – рідкісна тварина, тому мисливці з усього світу вважають його бажаним трофеєм.

У дикій природі їх залишилося лише близько 2 000. Вид вважається зникаючим. Крім людей, йому загрожують леопарди, пітони, сервали, шакали, хижі птахи та африканські цивети.

Жовтоспинний дуїкер

Звичайна назва: жовтоспинний дуїкер

Наукова назва: Cephalophus silvicultor

Клас: ссавці

Континенти: Африка

Тривалість життя: 10–12 років

Раціон: травоїдний

Висота: 70–80 см

Маса: 45–80 кг

Охоронний статус: NT, близький до загрозливого стану

Демографічна тенденція: популяція скорочується

За загальною згодою саме цей вид дуїкера є найбільшим. Він важить до 80 кг і сягає 80 см у плечах. Крім того, серед усіх антилоп у нього найбільший мозок відносно розміру тіла.

Ці масивні антилопи мають темний сіро-бурий відтінок і характерну жовто-буру пляму на нижній частині спини. Вона має трикутну форму й спускається до хвоста. Роги є і в самців, і в самиць, їхня довжина становить від 8,5 до 21 см.

Жовтоспинні дуїкери трапляються на широких просторах Центральної Африки, а також у західній частині континенту. Їхній дім – густі ліси. Серед дерев і кущів вони легко ховаються від хижаків та інших загроз.

На цих дуїкерів полюють гієнові собаки, леопарди й леви, а також місцеві мисливці. Через великі розміри вони приваблюють людей, що полюють заради м'яса. З тієї ж причини самим дуїкерам потрібно багато їжі, тож вони постійно шукають її і вдень, і вночі.

Ці антилопи люблять плоди, а також листя, пагони, насіння, бруньки й навіть кору. Їхні потужні зуби пристосовані до перетирання жорсткої кори та коренів. За допомогою копит і морди дуїкери розкопують ґрунт у пошуках їжі. Іноді вони вбивають і їдять птахів.

Цікаво, що жовтоспинні дуїкери конкурують із дуїкерами Єнтінка за територію. Через подібні розміри складно передбачити, хто переможе в сутичці. Жовтоспинних дуїкерів бачили зі зламаними рогами, що свідчить про участь у бійках.

За класифікацією Міжнародного союзу охорони природи (IUCN), жовтоспинний дуїкер (Cephalophus silvicultor) має статус «близький до загрозливого стану». Останні оцінки кінця минулого століття вказували на 160 000 особин. Однак популяція може швидко скорочуватися через зростання попиту місцевого населення на м'ясо. Разом із вирубуванням лісів це створює серйозну загрозу для виду.

Спосіб життя дуїкерів

Ми описали 9 видів дуїкерів, а загалом їх приблизно в 4 рази більше. Як бачимо, попри відмінності, зокрема в розмірах і забарвленні, у них багато спільного. Спробуймо узагальнити знання про дуїкерів, відповівши на головні запитання про те, як виглядають і як живуть ці африканські антилопи.

Де живуть дуїкери?

Усі дуїкери живуть виключно в Африці на південь від Сахари. Деякі види мешкають на островах на схід від континенту.

Переважно це лісові види, за винятком одного – чагарникового дуїкера, назва якого дуже влучна. Кущі й деревні зарості дають цим тваринам не лише необхідну їжу, а й захист від хижаків. У разі небезпеки дуїкери швидко й вправно стрибають у зарості, іноді видаючи пронизливий крик. Деякі види обирають рівнинні ліси. Інші селяться у високогірних лісах, зокрема в багатих на рослинність зонах найвищої гори Африки – Кіліманджаро. Такі види, як чорнолобий дуїкер, часто фіксують поблизу боліт або річок.

Як виглядають дуїкери?

Дуїкери – невеликі антилопи, висота яких у плечах не перевищує 80 см. Найменші виростають лише до 30 см. Колір шерсті варіює від кремового до темно-бурого, майже чорного. У забарвленні також трапляються руді, червонувато-бурі, сірі та білі відтінки.

У лісових дуїкерів спина вигнута навіть у стані спокою. Лише чагарниковий дуїкер, що живе на відкритих просторах савани, тримає спину рівно. Тонкі довгі ноги деяких видів забарвлені в чорний колір, ніби на них високі панчохи. Роги мають самці й багато самиць, хоча в самиць вони коротші.

У всіх дуїкерів є 2 характерні ознаки:

• пучок шерсті на голові між рогами;
• передочні залози, що виділяють речовину й позначені чорними смугами, які проходять під очима до носа.

У дуїкерів також є залози між роздвоєними копитами. Вони мітять територію виділеннями, коли труться мордою об гілки та стовбури дерев. Для тієї самої мети використовують і екскременти, залишені на межах своїх ділянок.

Як дуїкери взаємодіють між собою?

Це поодинокі тварини, що не допускають чужинців на свою територію. Зустрівши представника свого виду, дуїкер захищатиме ділянку. Виняток – період розмноження, коли самець і самиця тимчасово утворюють моногамну пару. Також можливі невеликі групи з 2–3 особин.

Коли представники різних видів дуїкерів живуть в одному лісі й мають приблизно однаковий розмір, вони мирно ділять простір: обирають різні місця проживання та різний час активності. Одні види активні вдень, інші – вночі. Виняток – жовтоспинний дуїкер, активний і вдень, і вночі.

Що їдять дуїкери?

Дуїкери переважно травоїдні. Вони їдять листя, траву, пагони, квіти, насіння, бруньки, гриби й опалі плоди. Їжу знаходять на землі або на невеликій висоті, куди можуть дотягнутися мордою.

Цікаво, що дуїкери ходять за птахами, кажанами й мавпами, які годуються у верхній частині дерев. Вони користуються плодами, що ці тварини випадково скидають на землю. У сезони дощів багатьом дуїкерам часто не потрібна питна вода: усю необхідну рідину вони отримують із плодів і рослин.

Для багатьох видів дуїкерів є свідчення, що ці антилопи можуть бути й м'ясоїдними. Окрім випадкового поїдання комах і пташиних яєць, вони іноді полюють на дрібних птахів, жаб і гризунів. Деяких дуїкерів спостерігали за поїданням падалі.

Хто полює на дуїкерів?

Головний ворог цих антилоп – людина. Особливо страждають представники більших видів, адже їх полюють заради м'яса. Усі види втрачають середовище існування через вирубування лісів, розширення сільськогосподарських угідь і поступову урбанізацію.

Серед природних ворогів дуїкерів – леопарди та інші котячі, пітони, варани, крокодили, шакали, гієнові собаки, мавпи й хижі птахи.

Де побачити дуїкерів у природному середовищі?

Познайомитися з цими невеликими антилопами й поспостерігати за ними можна на сафарі. Чагарникового дуїкера майже напевно вдасться зустріти в будь-якому національному парку Танзанії, якщо вирушити в тур з Altezza Travel.

До речі, у нас є цікава традиція – ми називаємо сафарі-програми на честь різних антилоп. Усі програми «включають» африканських антилоп від крихітного дікдіка до велетенської канни. Що довша й насиченіша програма, то більша антилопа дала їй назву.

Є й чудова сафарі-програма під назвою «Дуїкер». Вона охоплює візит до Національного парку озера Маньяра та природоохоронної зони Нгоронгоро – одного з найкращих місць у Танзанії, де за короткий час можна побачити багато тварин. Досить імовірно, що вам трапиться і звичайний дуїкер. Водночас ми не обмежуємо вас 2-денним туром: можна обрати будь-яку програму. Досліджувати дику природу Африки на власні очі справді дуже цікаво.

Хочете дізнатися більше про подорожі Танзанією?

Зв'яжіться з нашою командою. Ми добре знаємо всі головні напрямки Танзанії. Наші консультанти з подорожей, що працюють біля Кіліманджаро, поділяться практичними порадами й допоможуть спланувати вашу подорож.

Більше цікавих статей