Звіт про сходження на гору Меру

Гора Меру

Гора Меру – найвиразніша домінанта Національного парку Аруша, її висота сягає 4 566 м. Цей згаслий вулкан колись майже дорівнював за розмірами Кіліманджаро, але виверження, що сталося приблизно 8 000 років тому, зруйнувало його верхівку й залишило на вершині величної гори вражаючий кратер завширшки 5 км.

Гора Меру менш відома, ніж величний Кіліманджаро, але як самостійний трекінговий маршрут вона дарує альпіністам дуже сильне сходження. Меру часто вважають технічно складнішою за Кіліманджаро; дехто навіть стверджує, що зійти на вершину Меру важче, ніж на Кіліманджаро.

Сходження на Меру можна пройти за 3 або 4 дні, тоді як на Кіліманджаро зазвичай потрібен приблизно тиждень. Тому мандрівникам з обмеженим часом варто розглянути сходження на гору Меру. Частина альпіністів піднімається на Меру для акліматизації перед Кіліманджаро – це розумний спосіб підготуватися до великої висоти. Інші, більш досвідчені гості, використовують можливість поєднати піше сафарі в Національному парку Аруша з гірським трекінгом; така комбінація можлива лише під час сходження на Меру. Якою б не була причина, це захопливий маршрут, доступний тільки в Танзанії.

Звіт про сходження на гору Меру

День 1: від воріт Momella Gate до хиж Miriakamba Huts (10 км, висота: 2 514 м)

Наша невелика команда прибула до воріт Momella Gate у Національному парку Аруша незадовго до обіду. Тут ми зʼїли запаковані ланчі й чекали, доки нам призначать рейнджера.

Кожну групу на сходженні обовʼязково супроводжує озброєний рейнджер парку: значна частина маршруту проходить територією, де мешкають дикі тварини

Тут же ми зареєструвалися в офіційному журналі, і я з гордістю поставила свій підпис як справжня учасниця сходження на Меру. Незабаром наша команда вирушила на 10-кілометровий похід високогірʼям Національного парку Аруша.

Спершу ми йшли дорогою, доки не дісталися до Strangling Arch. Це вражаюче дерево має природну арку посеред стовбура – настільки широку, що крізь неї міг би проїхати невеликий автомобіль. Біля цього природного утворення виходять чудові фотографії. Після Strangling Arch ми звернули з дороги на вузьку лісову стежку, і саме тоді я відчула, що наш гірський трекінг справді розпочався.

Йти в тіні дерев було свіжо й приємно. Дорогою ми бачили багато птахів і кілька видів мавп – колобусів та блакитних мавп. Наш рейнджер помітив газель, що стрибала між деревами, а я побачила ще й дікдіка. Прогулянка була легкою, і до виходу з лісу я майже не відчувала набору висоти. Та коли дерева розступилися й перед нами відкрилися травʼянисті високогірні схили, ми отримали нагороду – вражаючий краєвид на Національний парк Аруша. Лише опинившись над усім цим простором, я зрозуміла: ми справді піднялися значно вище й були вже близько до табору.

До Miriakama Huts ми прибули на початку вечора. Довгі хижі на кшталт спільних спалень були підготовлені: чисті двоярусні ліжка, двері із замками для приватності й безпеки. Поруч розташовані вбиральні, а для зручності мандрівників є освітлення на сонячних батареях.

І все ж не варто забувати, що ви залишаєтеся серед дикої природи Африки. Тієї ночі, коли всі вже безпечно розійшлися по кімнатах, у середину табору зайшов африканський буйвіл. Було неймовірно спостерігати, як така масивна тварина спокійно пасеться лише за кілька метрів від нас.

День 2: від Miriakamba Huts до Saddle Hut (5 км, висота: 3 570 м)

Я прокинулася рано й вийшла на оглядовий балкон одразу за обідньою зоною. Піднявшись кількома сходинками, я опинилася на платформі з ідеальним видом на Національний парк Аруша й простір за його межами. Панорама була справді прекрасна: рожево-фіолетовий світанок над верхівками дерев, а Кіліманджаро велично піднімався з золотистих хмар. Під час сходження на гору Меру варто прокинутися в Miriakamba Huts раніше, щоб побачити цей світанок – один із найвеличніших ранків, які мені доводилося зустрічати.

Після ситного сніданку наша команда була готова вирушати. Другий день коротший за дистанцією, але схил тут крутіший, тож сил потрібно більше, ніж напередодні. Виходити рано – розумне рішення, адже наступного дня на вас чекає нічний підйом.

+ Якщо можете, уникайте кофеїну. Так буде легше подрімати пізніше цього дня.
+ Обовʼязково подбайте про захист від сонця. На висоті прохолодніше, але сонце в горах усе одно дуже активне.

Маршрут був мальовничим і різноманітним від початку до кінця: ми пройшли від високогірного лісу до сухих травʼянистих просторів вище лінії дерев. Високогірні рослини й незвичайний світ птахів постійно привертали увагу, тож до Saddle Hut я прийшла без відчутної втоми. Ми встигли на гарячий обід і трохи відпочили перед підйомом на Little Meru. У цьому короткому акліматизаційному виході важливо взяти участь, але він вартий зусиль і через краєвиди: з вершини Little Meru вони перехоплюють подих. Звідти ми побачили частину маршруту, що чекала попереду. Було корисно роздивитися її при денному світлі, адже вночі, під час підйому, такого огляду вже не буде.

День 3: від Saddle Hut до вершини Меру (9 км / 18 км в обидва боки. Висота: 4 565 м)

Ми прокинулися трохи після опівночі й щільно перекусили перед підйомом. Я була настільки схвильована, що прокинутися й одразу зібратися в такий пізній час виявилося зовсім неважко. Біля Saddle Hut стало значно холодніше, і я була вдячна за кожен шар одягу, коли ми рушили до фінальної вершини. Перший відрізок до Rhino Point був нескладним. Було цікаво побачити рідкісні кістки носорога, що лежать на такій висоті. Далі рельєф став камʼянистим, із великими валунами, і незабаром ми дісталися до наступного орієнтира – The Chains. Ця частина сходження надзвичайно крута, тому для безпеки в скельну стіну закріплено низку ланцюгів. Альпіністи тримаються за них, щоб зберігати рівновагу й рухатися далі. Це також створює відчуття справжнього технічного сходження – дуже захопливе.

Після ланцюгів почалася ділянка вулканічного піску. Тут я особливо оцінила трекінгові палиці: пісок був слизький, і палиці допомагали не сповзати назад після кожних кількох кроків. Саме стежка через чорний пісок виявилася для мене найважчою. На щастя, довкола було темно й тихо, і я могла рухатися вперед рівно, крок за кроком.

Коли небо почало світлішати, ми вийшли до краю кратера. Ліворуч уже можна було розгледіти неймовірно різкий урвистий схил, а нижче – обриси Ash Cone, нагадування про те, що гора Меру є згаслим вулканом із усіма слідами давніх вивержень. Великі піки попереду ставали видимішими з кожною хвилиною, і кожен крок уперед підтверджував: фінальна мета вже близько.

Після 45 хвилин підйому валунами, від одного невеликого піка до наступного, попереду майнув прапор Танзанії, і я зрозуміла: ми нарешті нагорі. Цей вид дав нові сили, і я продовжила дертися вперед, доки не дісталася до знака: «Mt Meru, the Fifth Highest Mountain in Africa». Яке це було відчуття.

Ми прийшли саме на світанку, і він був по-справжньому грандіозним. Сонце освітило всю гору й пейзажі довкола, а хмари спалахнули барвами ранку. Попереду могутньо стояв Кіліманджаро – настільки близько, що здавалося, ніби можна простягнути руку й торкнутися його. Позаду тінь гори Меру лягла на землю, накривши ландшафт унизу. У той момент я відчула тихий трепет від усвідомлення, що стою на найвищій точці цього великого вулкана.

Спуск із гори при денному світлі сприймався зовсім інакше. Коли ми поверталися ділянкою вулканічного попелу, тепер уже вниз, я відчула різкий приплив енергії, а на крутих скелях знову трималася за ланцюги.

Ми повернулися до Saddle Hut і мали заслужений відпочинок, перш ніж зібрати речі й спуститися до Miriakamba Hut (5 км). Якщо ваша команда проходить 3-денну програму, на цьому етапі ви йдете одразу до воріт Momella Gate. Я була вдячна за наш 4-й день: пройти весь довгий спуск за 1 день було б дуже важко для моїх утомлених колін.

День 4: від Miriakamba Hut до Momella Gate (5 км, висота: 1 387 м)

На спуску Miriakamba Huts сприймалися зовсім інакше: назустріч ішли нові групи мандрівників, що піднімалися вгору, а навколо відкривалися красиві пейзажі. Цей шлях коротший за маршрут підйому – приблизно вдвічі – і робить спуск більш різноманітним.

Ми вирушили вранці, з кожним кроком почуваючись легше, і насолоджувалися прохолодним повітрям у тіні дерев. Улюблена частина фінального дня для всіх без винятку – похід до водоспаду Tulusia та піше сафарі.

Тут важливо триматися близько до озброєного рейнджера, адже є високі шанси побачити африканських буйволів. Ми безпечно пройшли повз стадо цих прекрасних тварин, що паслися на заболочених ділянках. Вони підозріло поглядали на нас і навіть позували для чудових фотографій, але близько не підходили. Далі, на відстані, ми побачили кількох жирафів, які обідали листям акації, і стадо зебр, що рухалося разом. Біля водоспаду Tulusia ми кілька хвилин відпочивали під прохолодними бризками потужного водоспаду й згадували все, що прожили за попередні 4 дні.

Коли ми залишили водоспад і наближалися до фінальної точки, Momella Gate, нам трапилося маля жирафа, що спало в тіні. Воно прокинулося й з цікавістю подивилося на нашу команду. Для всіх нас це стало приємним нагадуванням про те, наскільки рідкісною є можливість так близько відчути природу Африки. Лише трекінг на горі Меру дозволяє побачити Національний парк Аруша так глибоко: піднятися на вулкан, спостерігати захопливі краєвиди й зустріти неймовірних диких тварин Африки.

Це було бездоганне завершення чудового сходження.

Нотатки про сходження на гору Меру

Рейнджери

Для більшості сходжень у Танзанії присутність рейнджерів є обовʼязковою. Команди піднімаються в межах національних парків, де справді живуть дикі тварини: це захоплива пригода, але ризики потрібно враховувати. Саме тому кожній групі призначають озброєного рейнджера парку. Наш рейнджер Джуліус став частиною команди й протягом усього сходження сприймався майже як друг. Він навіть допоміг нести рюкзак утомленому учаснику й підтримував мене, коли я відчувала втому.

На щастя, під час трекінгу ми не зустріли небезпечних тварин зблизька. В останній день ми бачили стадо африканських буйволів на безпечній відстані, але було спокійніше знати, що рейнджер поруч на випадок, якщо він знадобиться.

Гід

Підніматися на гору Меру можна лише з кваліфікованим гідом. Фінальний вихід на вершину відбувається вночі, і самостійно знайти шлях у темряві ви точно не зможете. Частина підйому проходить ланцюгами, закріпленими на скельній стіні гори; такий технічний відрізок необхідно проходити під наглядом справжнього гірського гіда.

Хижі

Під час сходження всі команди ночують у стаціонарних хижах. Перші хижі – Marikamba Huts (2 514 м), а другу ніч групи проводять у Saddle Hut (3 570 м). Це комфортне розміщення з дверима, що зачиняються на замок, для приватності й безпеки. У хижах є матраци та освітлення на сонячних батареях.

Хижі допомагають зберегти природне середовище гори Меру й водночас дають командам доступ до найважливішої зручності – води. Завдяки цьому не потрібно нести на гору запас води чи намети.

Команда сходження

До вашої команди сходження входять гід, рейнджер, кухар і портери. Кухар готує всі прийоми їжі та перекус для фінальної ночі виходу на вершину. Портери несуть усе необхідне спорядження й запаси вгору. У Танзанії діють правила, що захищають права портерів; зокрема, жоден портер не має нести понад 25 кг. Більшості команд потрібно 2–3 портери на кожного учасника сходження, адже вони піднімають на гору всі продукти, туристичну плиту й пальне, а також ваш багаж. Для сходження на Меру зазвичай потрібно менше портерів, ніж для сходження на Кіліманджаро, оскільки немає наметів і сам маршрут триває менше днів.

Кількість днів

Є 2 варіанти сходження на гору Меру, хоча маршрут угору лише один: 3 або 4 дні. Кількість днів підйому однакова; різниця тільки у спуску. Ті, хто обирає 3-денну програму, проходять дуже довгий спуск усією горою за 1 день, до того ж після мінімальної кількості сну. Це особливо навантажує коліна й сильно виснажує, адже того самого ранку команда вже піднімалася на вершину Меру.

4-денна програма, навпаки, дає більше часу на відпочинок після вершини, а потім передбачає частковий спуск. Команди проводять додаткову ніч у Miriakamba Huts і завершують маршрут униз наступного ранку в спокійнішому темпі. Це також відкриває можливість для чудового пішого сафарі та походу до красивого водоспаду Tululusia в Національному парку Аруша.

Ми рекомендуємо 4-денний трекінг: він легший для колін, розділяє маршрут понад 33 км на 2 дні й включає піше сафарі в найкращий час доби.

Хочете дізнатися більше про подорожі Танзанією?

Зв'яжіться з нашою командою. Ми добре знаємо всі головні напрямки Танзанії. Наші консультанти з подорожей, що працюють біля Кіліманджаро, поділяться практичними порадами й допоможуть спланувати вашу подорож.

Більше цікавих статей