Перша жінка на Кіліманджаро: історія сміливості

Історії жінок у перших експедиціях на Кіліманджаро справді варті уваги. Ці сміливі альпіністки проходили крізь сувору погоду, нестачу спорядження й висоту найвищої вершини Африки. У цій статті ми розповідаємо про їхні маршрути, рішучість і слід, який вони залишили в історії гори.

Хто була першою жінкою, що піднялася на Кіліманджаро?

Першою жінкою, яка піднялася на найвищу вершину Кіліманджаро, була Шейла Макдональд. Вона дісталася піку Кайзера ВільгельмаНайвища точка гори Кіліманджаро й усього Африканського континенту, розташована на вулкані Кібо на висоті 5 895 метрів. У 1962 році, через 1 рік після здобуття Танзанією незалежності, цю вершину перейменували на пік Ухуру. Нова назва походить від слова суахілі «Uhuru», що означає «свобода». у 1927 році й увійшла в історію як перша жінка, якій це вдалося. Її сходження відкрило шлях наступним поколінням жінок в альпінізмі.

Чи була Шейла Макдональд першою альпіністкою на Кіліманджаро?

Хоча саме Шейла першою з жінок піднялася на пік Ухуру, у різних джерелах часто згадують також імена Гертруди Бенгам, Клари Рукетешелль-Трюб та Естелли Летем. Чому їх нерідко називають першими жінками, які піднялися на «дах Африки»? У цій статті ви познайомитеся з цими першопрохідницями й дізнаєтеся про їхню сміливість, наполегливість і внесок в історію сходжень на найвищу вершину Африки.

Чи була Гертруда Емілі Бенгам першою жінкою, яка дісталася піку Кайзера Вільгельма?

Головна вершина Кіліманджаро – Ухуру – здіймається на 5 895 метрів над рівнем моря. Уявіть 19 Ейфелевих веж або 7 хмарочосів Бурдж-Халіфа, поставлених один на одного: така висота найвищої гори Африки. Для сходження потрібні не лише сила й витривалість, а й відповідне спорядження. На початку XX століття спеціального одягу та взуття для такого трекінгу ще не існувало. До того ж тодішній ландшафт гори суттєво відрізнявся від сучасного: значна частина Кіліманджаро була вкрита снігом і льодовиками, тому підйом був значно небезпечнішим, ніж сьогодні.

Попри всі перешкоди, піднятися на найвищу вершину Африки прагнули не лише сильні й сміливі чоловіки. Виклик приймали й відважні жінки. Однією з перших була Гертруда Бенгам.

Гертруда народилася в Лондоні й була наймолодшою з 6 дітей у родині майстра-металіста Фредеріка Бенгама та його дружини Емілі. З дитинства вона супроводжувала батька в літніх поїздках до Альп, а вже до 20 років стала досвідченою альпіністкою: за її плечима було понад 130 сходжень, зокрема на Монблан і Маттергорн. Гертруда була й безстрашною мандрівницею: вона пройшла пішки від Вальпараїсо в Чилі до Буенос-Айреса в Аргентині та майже всю довжину Африки. Дорогою вона створювала численні замальовки, які згодом використовували для картографування різних країн.

У 1916 році Бенгам стала членкинею Королівського географічного товаристваКоролівське географічне товариство – британське наукове товариство, засноване в 1830 році як Географічне товариство Лондона з метою розвитку географічної науки. Воно було створене під патронатом короля Вільгельма IV.. Та ще до цього вона була серед перших жінок, які наважилися на серйозну спробу піднятися на Кіліманджаро. На думку багатьох дослідників, її сходження 1909 року мало б забезпечити їй місце в книгах рекордів. Проте в історії сходжень на Кіліманджаро її імʼя згадують нечасто.

У 1909 році Гертруда Бенгам вирушила до Африки. Прибувши до Брокен-Гілла, нині Кабве в центральній Замбії, вона пройшла пішки 900 кілометрів до Аберкорна, сучасної Мбали в Замбії. Звідти мандрівниця продовжила шлях до Уганди й Кенії. У Найробі, столиці Кенії, вона сіла на поїзд до міста Вої, а далі через Національний парк Цаво дісталася Моші, де знайшла гідів для сходження на Кіліманджаро. 

Гертруду супроводжували 5 портерів, 2 гіди та кухар. Перший табір вони поставили на висоті 3 050 метрів, одразу за межею лісу. Залишивши більшу частину багажу в наметі, Бенгам із командою рушила далі.

Портери несли дрова й ковдри, доки через 2 години не натрапили на скелети 2 учасників попередньої експедиції – очевидно, ті загинули від переохолодження. Моторошна знахідка справила на команду сильне враження. Місцеві гіди, переконані, що це знак злих духів, відмовилися продовжувати підйом. Бенгам намагалася переконати їх аргументами, погрозами й грошима, але вони не змінили рішення. Тоді вона взяла частину речей на себе й вирушила далі. За нею пішли лише кухар і 2 портери, решта залишилася стерегти табір.

Гертруда дісталася снігової лінії й знайшла крижану печеру – саме там стояв табір попередньої експедиції. Один із портерів набрав трохи снігу, маючи намір показати його друзям і родині вдома. Та коли сніг миттєво розтанув від тепла вогню, гіди ще більше переконалися, що мають справу з чаклунством. Цього разу всі вони відмовилися йти далі.

Провівши ніч у крижаній печері, наступного ранку Бенгам продовжила шлях сама. Вона піднялася до висоти 4 880 метрів і опинилася на льодовику, вкритому заметеним снігом. До 14:00 вона дісталася краю кратера. Обережно зазирнувши всередину, Гертруда намагалася ступати по каменях, а не по снігу, який міг бути нестійким.

За її власним описом, вершина Кіліманджаро була трохи «ліворуч». Однак виразної різниці у висоті вона не побачила, а сніговий схил був надто крутим, тому Гертруда вирішила повертатися. Вона йшла за компасом крізь густий туман, орієнтуючись за власними позначками, і зрештою успішно повернулася до табору в крижаній печері.

Хоча Гертруда Бенгам була першою альпіністкою, яка здійснила настільки високе сходження на Кіліманджаро, до головної вершини вулкана Кібо – піку Кайзера Вільгельма – вона не дійшла. За словами її біографа Реймонда Джона Гаугего, Бенгам піднялася на вершину Мавензі, другу за висотою вершину Кіліманджаро. Саме тут починаються серйозні розбіжності.

Проблема в тому, що головним джерелом інформації про сходження Бенгам на Кіліманджаро є праця Гаугего A ‘Very Quiet and harmless traveller’: a biography of Gertrude Emily Benham 1867-1938. За цією книгою, Гертруда дісталася краю кратера Кібо – точки, яку згодом назвали Гілманс-Пойнт. Звідти найвища вершина Кіліманджаро справді могла бути видна трохи «ліворуч».

Твердження Гаугего про те, що Бенгам піднялася на Мавензі, очевидно, є помилковим. Імовірно, це неточне припущення виникло через незнання автором розташування другої за висотою вершини щодо Кібо. Він міг не орієнтуватися в місцевому рельєфі й тому не розпізнав, що описаний маршрут зовсім не схожий на сходження на Мавензі.

Хто була другою жінкою, яка дісталася Гілманс-Пойнт?

Клара Трюб, також відома як Клара Рукетешелль-Трюб, була швейцарською майстринею декоративно-прикладного мистецтва та скульпторкою. Вона вийшла заміж за Вальтера фон Рукетешелля, і в 1914 році вони разом піднялися на Кіліманджаро.

Клара народилася в Базелі, а в 1904 році переїхала до Мюнхена разом із сестрою Маргарет. Вона навчалася в школі Дебшица – Навчально-експериментальних майстернях прикладного й образотворчого мистецтва – і працювала керамісткою та скульпторкою. Саме там Клара познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Вальтером, і невдовзі пара одружилася.

У листопаді 1913 року подружжя Рукетешеллів вирушило до Німецької Східної Африки разом зі своїм товаришем із мюнхенського коледжу, швейцарським художником Карлом фон Залісом. 13 лютого 1914 року Рукетешеллі разом із Залісом піднялися на одну з вершин Кібо – головного кратера Кіліманджаро.

Подружжя дісталося кратера на східному схилі, піднявшись до місця, яке нині відоме як Гілманс-Пойнт. Так Клара стала однією з перших жінок, які успішно дісталися краю Кібо. Це важлива зупинка на шляху до вершини: тут альпіністи можуть перепочити й оглянути навколишній рельєф. Через цю точку проходять маршрути Marangu та Rongai, а до вершини звідси приблизно 2 години ходу.

Як Стелла-Пойнт отримала свою назву?

Стелла-Пойнт – одна з найвищих точок на краю кратера Кібо, розташована між вершиною, нині відомою як Ухуру, і Гілманс-Пойнт. Це остання зупинка для тих, хто прямує до вершини, до якої звідси ще приблизно 1 година. Цікаво, що історична позначка Стелла-Пойнт не збігається з нинішнім місцем інформаційного знака. Різниця у висоті між ними становить 11 метрів.

На знаку вказано висоту 5 756 метрів, і це правильно. Водночас фактична скеляста вершина Стелла-Пойнт розташована трохи нижче – на висоті 5 745 метрів.

Героїня цієї історії, Естелла Летем – або Стелла, як вона сама воліла називатися, – народилася в ірландському місті Йол у 1901 році. Після ранньої смерті батьків її виховувала сестра Кетлін. Що ж спонукало цю жінку піднятися на Кіліманджаро, і який її звʼязок зі Стелла-Пойнт?

Захоплення садівництвом привело Стеллу до Південної Африки, де вона познайомилася з агрономом Кінгслі Летемом – своїм майбутнім чоловіком. Разом вони переїхали до ТанганьїкиРеспубліка Танганьїка існувала з 1961 до 1964 року й була розташована між Індійським океаном та найбільшими Великими Африканськими озерами: озером Вікторія, озером Малаві й озером Танганьїка. Раніше, з 1885 до 1919 року, ця територія входила до колонії Німецька Східна Африка. Сьогодні вона становить материкову частину Танзанії., де Кінгслі працював державним службовцем у Департаменті сільського господарства. Він також був членом Гірського клубу Південної Африки, мав досвід сходжень і дуже прагнув піднятися на вершину Кіліманджаро.

Попри очевидні небезпеки й труднощі нічного штурму, Стелла погодилася приєднатися до амбітної експедиції чоловіка, хоча її тривога була цілком зрозумілою. У липні 1925 року вони зібрали місцевого гіда, кухаря та кількох портерів і вирушили в дорогу.

..цитує свою матір Стеллу її син Джим Летем у своєму блозі.

Ганс Меєр, який першим піднявся на вершину Кіліманджаро в 1889 році, йшов сучасним маршрутом Marangu. Летеми ж обрали крутішу стежку, відому як Maua, – нині це маршрут Kilema. Сьогодні він веде напряму до Horombo Camp.

Таке рішення не було випадковим: подружжя хотіло оминути спалах віспи, що стався на нижчих висотах уздовж маршруту Marangu.

..писала Стелла у своєму щоденнику.

Стелла описувала шлях у щоденнику, завдяки чому ми можемо краще зрозуміти труднощі, з якими подружжя зіткнулося під час спроби піднятися на найвищу вершину Африки. Вона писала про пронизливий холод біля вершини й про те, як зусилля зігрітися лише забирали сили. Також Стелла згадувала серйозну навігаційну помилку, через яку вони витратили багато цінної енергії.

Стелла й Кінгслі пройшли через хатину ЙоганнесаКурт Йоганнес із 1896 року очолював військову станцію в Моші, розташовану в регіоні Кіліманджаро. У 1898 році він успішно піднявся на Кіліманджаро й дістався кратера Кібо, скориставшись розривом у льодовому полі на східному боці кратера. Згодом Ганс Меєр назвав це місце Johannes Notch на його честь., розташовану на висоті 2 900 метрів. Там вони чекали, доки розсіється туман, і лише наступного дня продовжили шлях. До Pieters Hut, на місці якої нині стоять Horombo Huts, вони дісталися на висоті 3 650 метрів. Тут пара вирішила ненадовго зупинитися для акліматизації. За спогадами Стелли, саме тоді Кінгслі почав почуватися справді зле.

Попри труднощі, Стелла й Кінгслі змогли дійти до точки трохи вище сучасного Гілманс-Пойнт. Остання частина маршруту була особливо важкою для Кінгслі: у нього паморочилося в голові, йому було важко дихати. Попри це подружжя залишило портерів на останньому місці відпочинку й спробувало йти далі засніженим краєм кратера до виступу, який вони вважали найвищою точкою. Проте вони подолали лише половину шляху, після чого стан Кінгслі погіршився настільки, що продовжувати було неможливо.

На той момент подружжя дійшло до невеликої скелі. Перед поверненням вони зібрали сили, піднялися на неї й залишили коротку записку про своє сходження в скляній банці. Мужність Стелли так зворушила Кінгслі, що в записці він запропонував назвати це місце на її честь. Так зʼявилася назва Стелла-Пойнт, а сама Стелла посіла своє місце в історії сходжень на Кіліманджаро. У залишеній ними записці було сказано:

Повернувшись з експедиції, Кінгслі зареєстрував назву «Stella Point» у Гірському клубі Південної Африки. Сьогодні на цьому місці встановлено знак на висоті 5 756 метрів – точніше, трохи вище. Стеллу згадують як тендітну жінку невисокого зросту, приблизно 150 сантиметрів. Однак експедиція Летемів показала її надзвичайну внутрішню силу й стійкість характеру.

Шейла Макдональд – перша жінка, яка успішно піднялася на Кіліманджаро

Попри всі попередні жіночі спроби дістатися головної вершини Кіліманджаро, першою це зробила 22-річна Шейла Макдональд. 30 вересня 1927 року The Guardian повідомила:

Шейла Макдональд народилася в Австралії й була донькою Клода Макдональда, віцепрезидента Alpine Club. Вона вивчала сучасні мови в Кембриджі й, за словами сучасників, чудово веслувала. Шейла здійснювала сходження в Шотландії та Альпах, а також піднімалася на Етну й Стромболі. The Guardian описувала її як «високу, міцно складену дівчину з коротким волоссям, яка винятково добре займається спортом і їздить верхи».

У статті про сходження Шейли на Кіліманджаро було сказано:

Звісно, роль шампанського в цій історії суттєво перебільшена – це стає очевидним після прочитання власних спогадів Шейли. Водночас слова журналістів The Guardian справді передають її витривалий і безстрашний характер. Її сходження читається як справжня пригодницька історія, сповнена несподіваних поворотів.

У 1927 році Макдональд відпливла до Африки, де планувала відвідати свого кузена, капітана Арчі Річі, головного рейнджера Кенії. Вона збиралася поїхати на сафарі й відвідати бал. Сходження на Кіліманджаро не входило до її початкових планів, але обставини склалися інакше.

На кораблі вона познайомилася з містером Вільямом К. Вестом. Помітивши, що він носить краватку Alpine Club, Шейла вирішила підійти й представитися:

Так Шейла дізналася про плани Веста піднятися на Кіліманджаро. Вільям розповів, що вже намагався дістатися вершини в 1914 році, але його спробу перервала війна. Потім він показав їй фотографії гори, і Шейлу вразили її колосальні розміри та масштаб. Саме тоді Вест запропонував їй приєднатися до експедиції, і після короткого вагання Шейла погодилася:

Ще один пасажир корабля, майор Леннокс-Браун, також виявив бажання приєднатися до експедиції. Хоча досвіду в альпінізмі він не мав, майор наполіг, що Шейла, як незаміжня молода жінка, не повинна йти в гори наодинці з чоловіком. Так Леннокс-Браун став її супроводжувачем у цій пригоді.

Цікавий факт: у Шейли не було відповідного одягу для такого важкого сходження. У спогадах вона розповідала, як зібрала собі штани, шкарпетки й светр, позичені в різних пасажирів на борту. Уже на березі їй залишалося купити лише черевики. Ця деталь дуже точно передає її авантюрний характер.

Діставшись суші, група вирушила до Марангу, де Макдональд уперше побачила Кіліманджаро на власні очі:

У Марангу група зустрілася з вождем народу чагга, який мав надати для експедиції 14 портерів. Шейла згадувала, що вождь дав їм яйця, молоко й довгоногу курку, а також дозволив поставити табір перед своїм будинком. Він особисто організував портерів, відправивши свого «королівського глашатая» – колоритну постать у картатому кілті, який скликав племʼя рогом, зробленим з антилопʼячого рогу.

Наступного ранку група розпочала сходження. Однак перед тим, як вирушити до головної вершини Кіліманджаро – піку Вільгельма II, – команда спершу піднялася на гору Мавензі. Підйом був не лише фізично важким, а й поставив перед учасниками певні етичні питання:

Спочатку експедиція планувала йти з Мавензі безпосередньо до Кібо. Проте згодом вирішили спуститися до Pieters’ Hut, щоб як слід відпочити між сходженнями. Варто зазначити, що це рішення було повʼязане передусім із погіршенням стану Веста на великій висоті. Трійця спустилася з вершини Hans Meyer Peak, найвищої точки Мавензі, о 17:00 і дісталася Pieters’ Hut лише о 20:00.

Наступного ранку група знову вирушила в дорогу. Діставшись плато, вони попрямували до підніжжя Кібо. Спершу мандрівники планували заночувати в печері Ганса Меєра, але після прибуття портери не змогли її знайти. Тому вирішили провести ніч у невеликому укритті, яке згодом назвуть «печера Шейли».

Вест спочатку хотів почати підйом опівночі, щоб дістатися вершини на світанку, доки сніг не став надто мʼяким. Однак зʼясувалося, що йти в повній темряві лише з 1 ліхтарем просто неможливо.

Лише наступного ранку команда розпочала штурм головної вершини Кіліманджаро:

У якийсь момент Леннокс-Браун заявив, що більше не може продовжувати підйом. Шейла згадувала, що Вест не виявив до супутника жодного співчуття. Замість підбадьорливих слів він насварив його й відправив назад до печери. Тож Макдональд і Вест залишилися самі й продовжили важкий шлях:

Пізніше Шейла з теплотою згадувала кратер. Вона описувала його як величезну крижану чашу з велетенськими крижинами на внутрішній стіні, 2 великими зеленкувато-блакитними крижаними озерами на дні, а також глибокими тріщинами й крижаними сераками по краях. Через холод Шейла й Вест не могли залишатися там довго: вони зробили кілька фотографій і повернулися до краю кратера. Уже за кілька тижнів імʼя Шейли зʼявилося в газетах у різних країнах світу – як першої жінки, яка успішно піднялася на Кіліманджаро.

Чи встановлювали інші жінки рекорди на Кіліманджаро?

Кожна історія сходження має власний характер і свою напругу. Та імʼя Шейли Макдональд справедливо вважають знаковим в історії найвищої гори Африки. Ця молода, амбітна й безстрашна жінка зробила те, чого не вдалося її попередницям. Водночас ми знаємо й інших жінок, які наважилися піднятися на Кіліманджаро й залишили свої імена в історії гори.

Хочете дізнатися більше про подорожі Танзанією?

Зв'яжіться з нашою командою. Ми добре знаємо всі головні напрямки Танзанії. Наші консультанти з подорожей, що працюють біля Кіліманджаро, поділяться практичними порадами й допоможуть спланувати вашу подорож.

Більше цікавих статей