У чому різниця між гімалайськими шерпами та портерами на Кіліманджаро?

Мандрівники, які намагаються піднятися на вершину Кіліманджаро за прискореною програмою, ставлять під загрозу здоров'я і життя всіх учасників експедиції, зокрема команди супроводу. Щороку на найвищій горі Африки гине до 10 портерів через ускладнення висотної хвороби або нещасні випадки. Саме ці люди несуть спорядження, намети й харчі, допомагають гідам під час штурму вершини та відповідають за те, щоб групі було комфортно в таборах. 

Їх часто помилково порівнюють із шерпами – гідами й портерами на Евересті та інших гімалайських вершинах. Шерпи поколіннями жили на великій висоті, тому мають природжену акліматизацію. У портерів Кіліманджаро її немає. Чому це важливо під час вибору програми сходження на «дах Африки», пояснює Altezza Travel.

Шерпи: коли висота закладена в генах

Шерпи – етнічна група з долини Кхумбу в Непалі. Їхні предки переселилися в цей регіон зі Східного Тибету кілька сотень років тому. Життя багатьох поколінь на висотах від 2 000 до 5 200 м над рівнем моря сформувало природну адаптацію до високогір'я.

Сучасний образ шерпів сформувався після експедиції 1953 року, коли новозеландський альпініст Едмунд Гілларі та шерпа Тенцинг Норгей стали першими людьми, що зійшли на вершину Евересту. Згодом інші шерпи також здобули світову відомість. Показовий приклад – Анг Ріта: у грудні 1987 року він став першою людиною в історії, яка зійшла на Еверест узимку без додаткового кисню. Загалом він здійснив 10 сходжень на найвищу вершину світу.

Коли дослідники намагалися зрозуміти майже «надлюдські» можливості шерпів, вони виявили унікальні генетичні особливості. У середовищі з низьким вмістом кисню рівень гемоглобіну в шерпів не зростає різко, тож знижується ризик згущення крові й набряків, пов'язаних із висотною хворобою. Їхні легені та серце ефективно доставляють кисень, а м'язи витрачають його ощадно. Завдяки цьому вони витримують значні фізичні навантаження в розрідженому повітрі. 

Але навіть це не робить їх невразливими. За даними Himalayan Database, з 1950 до 2019 року на восьмитисячниках загинуло понад 290 шерпів. Основними причинами були падіння, лавини та обвали льодовиків. 22 смерті спричинила висотна хвороба. Для багатьох західних альпіністів ризик може здаватися частиною пригоди, але для шерпів це просто небезпечна робота. 

Танзанійські портери: від передгір'їв до вершини Кіліманджаро

На відміну від шерпів, портери не мають природженої акліматизації. Більшість живе навколо Кіліманджаро на висотах до 1 500 м, а багато хто приїжджає з південної та центральної Танзанії, де висоти ще нижчі. Під час високого сезону (з кінця грудня до початку березня та із середини червня до кінця жовтня) портери можуть здійснювати до 2 сходжень на місяць. За такої частоти підйом дається легше. У низький сезон, коли в Танзанії йдуть сильні дощі й на маршрутах менше мандрівників, зазвичай відбувається лише 1 експедиція на місяць або жодної. Після таких перерв портери потребують акліматизації так само, як і всі інші учасники. Водночас вони виконують фізичну роботу протягом усього сходження: несуть спорядження, встановлюють намети, приносять воду й займаються щоденними завданнями в таборі.

На жаль, не всі оператори створюють безпечні умови праці. Багато хто не видає належного спорядження або 3-разового харчування, не проводить медичних оглядів під час експедицій і не допомагає портерам спускатися, коли ті хворіють. Унаслідок цього щороку на Кіліманджаро гине до 10 портерів через висотну хворобу або нещасні випадки.

В експедиціях Altezza Travel не було жодного летального випадку. Водночас у 2024 році нам довелося організувати 3 евакуації гелікоптером для наших портерів. Страхові поліси не покривають гірські команди, тому всі витрати ми оплачуємо самостійно.

І це за умов, що ми використовуємо лише якісне спорядження, готуємо поживні страви, щодня проводимо медичні перевірки та маємо для команд 2 типи медичних аптечок і доступ до понад 500 кисневих систем. Ми робимо робоче середовище настільки безпечним, наскільки це можливо, але навіть нашим портерам іноді потрібна евакуація.

На жаль, не всі оператори ставляться до своїх команд відповідально. Іноді наші гіди зустрічають виснажених портерів з очевидними симптомами висотної хвороби, надають першу допомогу, дають ліки й допомагають організувати евакуацію.

Швидке сходження – ризик для всієї команди.

Деякі мандрівники хочуть піднятися на найвищу точку Африки якнайшвидше – за 3, 4 або 5 днів замість рекомендованих 6 – 8. Під час вибору програми важливо врахувати кілька моментів:

• Кіліманджаро вважають оптимальною горою для непрофесіоналів. Технічне альпіністське спорядження й попередній досвід у горах не потрібні. На маршруті немає технічних ділянок, і сходження по суті є трекінгом із ночівлями в таборах. Найскладніша частина – штурм вершини, для якого потрібна добра фізична форма.
• Пік Ухуру, найвища точка вулкана, розташований на висоті 5 895 м. Щоб безпечно піднятися на таку висоту, потрібна поступова акліматизація з повільним і стабільним набором висоти. Це стосується всіх учасників експедиції, зокрема команди супроводу. Без належної акліматизації може розвинутися висотна хвороба, а у важких випадках – набряк легень або мозку.

Саме тому мандрівникам, які хочуть скоротити програму сходження, ми пояснюємо 2 важливі речі:

• Швидке багатоденне сходження – невиправданий ризик для всієї команди. Найшвидший підйом на пік Ухуру належить швейцарсько-еквадорському скайранеру Карлу Еглоффу: 6 годин 42 хвилини разом зі спуском. Такі сходження ніколи не входять до звичайної туристичної програми. Це ретельно сплановані експедиції за участю професійних спортсменів із належною акліматизацією та великим досвідом.
• Скорочена програма позбавляє учасників самого змісту сходження. Це не лише довгі переходи між таборами, а й вражаючі краєвиди, розмови з гідом про місцеві племена, рослини й тварин, вечері на висоті після повного дня трекінгу. Під час швидкісного підйому вся увага буде зосереджена на самопочутті.

Безпека й комфорт альпіністів та гірської команди – абсолютні пріоритети для Altezza Travel. Але деякі мандрівники обирають місцевих операторів, які погоджуються на будь-який запит. На жаль, іноді це закінчується трагедією – смертю портера. Група може про це навіть не дізнатися. Портера можуть таємно евакуювати вночі або залишити в наметі до ранку, коли група переходить до наступного табору. Так роблять, щоб не «зіпсувати» клієнтам враження від експедиції.

Чому портери йдуть на такий ризик?

Танзанія – країна, що розвивається, а робота портером є одним із небагатьох способів мати стабільний дохід. У сфері сходжень також є кар'єрні можливості. Вивчивши англійську, портер з часом може стати гідом із доброю зарплатою. Заради такого шансу молоді чоловіки готові братися за будь-яку роботу.

Чи можна швидко піднятися на вершину без ризику для гірської команди?

Так. Якщо ви досвідчений альпініст і впевнені у своїх силах, можна організувати безпечну експедицію за скороченою програмою. У таких випадках ми рекомендуємо залучати 2 команди супроводу, щоб акліматизація проходила без зривів. Перша команда йде попереду, повільно піднімається до штурмового табору і чекає там на альпіністів. Друга супроводжує групу до цього табору, але не виходить на вершину. Так усі проходять належну акліматизацію, і нікого не наражають на ризик. Єдиний недолік – така логістика збільшує вартість експедиції приблизно на 50 %.

Саме тому ми радимо надійне й просте рішення: обирати класичні маршрути Кіліманджаро з поступовою акліматизацією. Особливо рекомендуємо маршрут Лемошо на 7 або 8 днів, а також маршрути Ронгай і Мачаме на 7 днів.

Хочете дізнатися більше про подорожі Танзанією?

Зв'яжіться з нашою командою. Ми добре знаємо всі головні напрямки Танзанії. Наші консультанти з подорожей, що працюють біля Кіліманджаро, поділяться практичними порадами й допоможуть спланувати вашу подорож.

Більше цікавих статей