Сходження на Кіліманджаро з інвалідністю: реальні історії та підготовка експедицій

Незрячі мандрівники, люди на кріслах колісних і альпіністи без нижніх кінцівок піднімалися на вершину Кіліманджаро; дехто завершував сходження, пересуваючись лише за допомогою рук. Їхні досягнення показують: найвища вершина Африки доступна тим, хто готовий прийняти серйозний виклик.

У цій статті ми розповідаємо реальні історії учасників сходжень, які піднялися на вершину попри фізичні обмеження, і говоримо з Дмитром, керівником департаменту сходжень в Altezza Travel, про те, як такі експедиції ретельно планують і проводять.

5 надихаючих історій альпіністів з інвалідністю на Кіліманджаро

Незрячі альпіністи: від перших спроб до світових рекордів 

Лютий 1969 року: 7 незрячих мандрівників у супроводі 4 гідів і портерів здійснили історичне сходження на Кіліманджаро. Це була перша експедиція такого типу, а підготовка команди тривала лише кілька тижнів.

Сувора погода не дала їм піднятися на найвищу точку, пік Ухуру (5 895 метрів). Утім, вони дісталися вершинного плато й однієї з проміжних точок: у різних джерелах згадують або Стелла-Пойнт (5 756 метрів), або Гілманс-Пойнт (5 685 метрів). Піднятися на таку висоту без сучасного спорядження, у сильний холод і без змоги бачити навколишній рельєф — справді виняткове досягнення.

Через 40 років, у 2009-му, ще одна команда з 8 незрячих альпіністів за підтримки 17 помічників успішно зійшла на вершину Кіліманджаро й установила 2 світові рекорди. Перший — за найбільшу групу альпіністів із порушеннями зору, що піднялася на найвищу вершину Кіліманджаро. Другий належить 13-річному Максу Ештону, який став наймолодшим незрячим альпіністом, що зійшов на «дах Африки».

Бернард Гузен — перший чоловік на кріслі колісному на Кіліманджаро

Південноафриканець Бернард Гузен народився з церебральним паралічем. У 2003 році він успішно піднявся на пік Ухуру, і це стало одним із найкраще задокументованих прикладів сходження на Кіліманджаро на кріслі колісному. Ще більш вражаюче те, що у 2007 році він повторив підйом і скоротив свій попередній час із 9 днів до 6.

Тоді південноафриканська платформа Mail & Guardian Thought Leader не лише висвітлювала його сходження, а й дала змогу стежити за ним онлайн.

Гузен користувався спеціально сконструйованим кріслом колісним із посиленою рамою, що дозволило йому самостійно пройти більшу частину маршруту.

Фінальний ривок до вершини — одна з найскладніших ділянок. Вона важка навіть для досвідчених альпіністів, а рельєф там не придатний для крісла колісного. На цьому відрізку йому допомагали гід і портер.

Еріка Девіс — перша паралізована нижче пояса жінка на Кіліманджаро

У 2005 році, у віці 23 років, в Еріки Девіс діагностували захворювання хребта, через яке її паралізувало нижче пояса. Вона не дозволила цьому зупинити себе: активно займалася спортом, брала участь у велогонках і марафонах. У 2009 році Challenged Athletes Foundation (CAF) запросив її приєднатися до експедиції на Кіліманджаро.

Підготовка Еріки до сходження на Кіліманджаро тривала 3,5 місяця. Для підйому компанія Colours Wheelchairs спеціально виготовила крісло з посиленими колесами й рамою. Разом з Ерікою вирушили її подруга й спортсменка Тара Бутчер, якій ампутували ногу нижче коліна, а також 3 гіди та 33 портери. Щодня команда проводила на маршруті до 12 годин.

Більшу частину шляху Еріка пройшла самостійно; команда підтримки допомагала на крутіших ділянках. Експедиція піднялася на пік Ухуру 31 січня 2010 року. Згодом її шлях ліг в основу документального фільму Through the Roof.

Кайл Мейнард піднявся на вершину без протезів

Кайл Мейнард народився у США в 1986 році з вродженим станом, що впливає на розвиток кінцівок. Попри це, він став борцем, займався CrossFit і відкрив власний спортивний зал. Його автобіографія No Excuses: The True Story of a Congenital Amputee Who Became a Champion in Wrestling and in Life стала бестселером New York Times.

У 2010 році він здійснив першу спробу сходження в Джорджії. У межах підготовки учасники мали пройти 1 000 метрів на гребному тренажері, а потім ривком піднятися на вершину гори Стоун-Маунтін, висота якої становить 512 метрів. Більшість проходила дистанцію за 25 хвилин, Мейнарду знадобилися 1 година 46 хвилин. Пізніше він згадував:

У 2011 році Кайл вирушив на сходження на Кіліманджаро без протезів. Під час тренувань він використовував індивідуальні модулі з велосипедних шин і захисні накладки, закріплені армованою стрічкою. Згодом Orthotic Specialists створила для нього спеціальні пристрої з підошвами Vibram, сформованими під його кінцівки. З ними він піднявся на пік Ухуру без крісла колісного й милиць.

Спенсер Вест пройшов більшу частину маршруту на руках

Американець Спенсер Вест народився в 1981 році з тяжким вродженим станом, через який у 5-річному віці йому ампутували ноги нижче таза. У червні 2012 року він вирушив на сходження на Кіліманджаро разом із друзями. Експедиція підтримувала проєкт Redefine Possible, метою якого було зібрати 750 000 доларів США для розширення доступу до чистої води у Східній Африці.

Близько 80% маршруту Вест подолав на руках, а решту 20% — на кріслі колісному. На найскладніших ділянках йому допомагали друзі.

За словами Веста, шлях був важким від самого початку: спека, нерівний рельєф і дедалі сильніший вплив висоти. У його друзів почали зʼявлятися симптоми висотної хвороби, зокрема запаморочення, слабкість і нудота. Попри ці труднощі, уся команда піднялася на вершину через 7 днів.

Сходження для людей з інвалідністю з Altezza Travel

Altezza Travel організовує сходження на Кіліманджаро понад 10 років і провела багато турів для людей з інвалідністю. У команді працюють професійні ліцензовані гіди, навчені першої допомоги в умовах дикої природи. Вони завжди мають із собою додатковий кисень, Diamox для контролю симптомів висотної хвороби, а також рації та супутникові телефони для постійного звʼязку з центром підтримки турів і службами екстреної допомоги.

Підготовка туру

Серед мандрівників з інвалідністю найчастіше трапляються люди з ампутаціями, а також із порушеннями зору чи слуху. У підготовці таких турів немає універсального шаблону: кожен випадок розглядають окремо. Гіди оцінюють ризики й адаптують щоденний режим та технічні аспекти сходження, пояснює Дмитро, керівник департаменту сходжень в Altezza Travel.

Альпіністам з ампутаціями потрібна спеціальна підготовка, оскільки стандартні протези не розраховані на гірський рельєф. Існують спеціалізовані спортивні протези, які підбирають індивідуально. Перед спробою піднятися на Кіліманджаро ми радимо почати з простішого трекінгу, щоб наростити силу й перевірити протез.

Те саме стосується крісел колісних: стандартні моделі не придатні для гірської місцевості, тому використовують спеціалізовані крісла велосипедного типу. В обох випадках альпіністів завжди супроводжують помічники.

На шляху до вершини

Тури проходять стандартними маршрутами сходження на Кіліманджаро, і формальних обмежень немає, хоча певні особливості слід враховувати. Наприклад, альпіністам, які користуються спеціалізованими кріслами колісними, зазвичай краще підходить велосипедний маршрут Kilema. Для тих, хто використовує протези, маршрут Ронгай часто вважають доступнішим. На ньому менше технічно складних ділянок, як-от стіна Барранко, хоча підйом триває довше, ніж на маршрутах Лемошо, Мачаме чи Умбве.

Незалежно від маршруту, учасникам потрібна підтримка команди, тому остаточний вибір варто робити з урахуванням особистих побажань. Крім того, супровід команди є вимогою Національного парку Кіліманджаро для всіх альпіністів.

Хочете дізнатися більше про подорожі Танзанією?

Зв'яжіться з нашою командою. Ми добре знаємо всі головні напрямки Танзанії. Наші консультанти з подорожей, що працюють біля Кіліманджаро, поділяться практичними порадами й допоможуть спланувати вашу подорож.

Більше цікавих статей