Проф. Карл Фляйшманн про пластикове забруднення, мікропластик, зміну клімату та зникнення льодовиків Кіліманджаро

Світове виробництво пластику сягнуло вражаючих масштабів, а майже 80 % пластикових відходів досі залишаються без належного поводження. Вони накопичуються в океанах і ґрунтах, розпадаються на мікроскопічні частинки, а потім потрапляють в організми тварин, людей і навіть рослин. В Африці проблему ускладнюють імпорт відходів із Європи та Північної Америки, зростання споживання пластику, глобальне потепління і ширший тиск людини на довкілля.

Редакція Altezza Travel поговорила про це з професором Карлом Фляйшманном. Він пояснив, як мікропластик може впливати на здоров'я, чому виробництво їжі дедалі більше опиняється під загрозою і як зникнення льодовиків Кіліманджаро позначається на більших екосистемах. 

Про пластик

У 2019 році світове виробництво пластику сягнуло близько 460 млн тонн. За оцінками експертів, до 2060 року обсяги пластикових відходів можуть майже потроїтися. Які цифри, на вашу думку, найкраще показують масштаб проблеми?

Від початку виробництва пластику в 1950 році було виготовлено приблизно 12 млрд тонн – це маса, співмірна з 2 087 Великими пірамідами Гізи. Лише близько 9 % цього пластику було перероблено, ще приблизно 12 % – спалено.

З часом він розпадається на мікро- та нанопластикМікропластик – це дрібні пластикові частинки розміром приблизно від 0,001 до 5 мм., що становить серйозну загрозу для здоров'я.

Що завдає більшої шкоди: видимі сміттєзвалища пластику чи мікропластик? Чи можете навести авторитетні дослідження щодо цього?

І те, й інше шкідливе, але по-різному.

Видимі скупчення пластику створюють негайні проблеми. Вони закупорюють водотоки, сприяють підтопленням, стають осередками поширення хвороб і виділяють токсичні добавки під час розкладання пластику.

Мікропластик підступніший, оскільки поширюється через воду, ґрунт і харчові ланцюги та накопичується в живих організмах. Він також може переносити хімічні добавки в тканини рослин, тварин і людей, зокрема в мозок, кров, легені й навіть плаценту (Environment International, 2022; Science of the Total Environment, 2021). Лабораторні дослідження й досліди на тваринах вказують на зв'язок такого впливу з посиленим запаленням, оксидативним стресом, ризиком раку та порушеннями ендокринної системи. Окреме занепокоєння викликає те, що деякі пластикові добавки можуть поводитися як гормони, наприклад естроген, адже клітини не завжди відрізняють їх від природних гормонів.

Проведено й пряме порівняння на клітинах ембріональної нирки: клітини, залишені без втручання протягом 72 годин, порівняли з клітинами, що протягом 72 годин зазнавали впливу мікро- та нанопластику. У групі, яка зазнала впливу, дослідники зафіксували загибель 75 % клітин.

Крім того, екологічні дослідження повідомляють про зниження росту, розмноження та виживаності морських організмів. У рослин фотосинтетична активність може падати на 18 %, що загрожує сільському господарству та продовольчій безпеці (Nature Reviews Earth & Environment, 2021). Довгострокові наслідки для здоров'я людини залишаються невизначеними, але занепокоєння достатньо серйозне, щоб Всесвітня організація охорони здоров'я закликала до термінових досліджень.

Які країни стикаються з найкритичнішими проблемами пластикових відходів? Чи є серед них африканські країни?

Більшість «неконтрольованих» пластикових відходів походить із Південної та Південно-Східної Азії, зокрема з таких країн, як Філіппіни, Індонезія, В'єтнам, Індія та Пакистан. Проблему посилює висока щільність населення в поєднанні зі слабкими або фактично відсутніми системами поводження з відходами.

Африканські країни, зокрема Танзанія, Нігерія, Єгипет, ПАР, Алжир і Марокко, також роблять свій внесок – переважно тому, що значна частка пластику опиняється поза належним контролем через обмежені системи офіційного збору та переробки. Водночас Африка загалом утворює значно менше пластикових відходів, ніж Азія.

Роками Африку часто зображували як напрямок експорту пластикових відходів із заможніших країн. Чи покращилася ситуація?

Якщо коротко, певний поступ є, але Африка все ще перебуває під значним тиском імпортованих пластикових відходів, особливо із заможніших країн.

Багато африканських держав посилили контроль через міжнародні договори (Базельську та Бамакську конвенціїЙдеться про 2 ключові міжнародні угоди. Базельська конвенція 1989 року має на меті запобігти експорту небезпечних відходів із розвинених країн до країн, що розвиваються й не мають безпечних технологій переробки та захоронення. У 1991 році африканські країни підписали Бамакську конвенцію, яка повністю забороняє імпорт будь-яких небезпечних відходів на континент.), національні заборони та зростання обізнаності про явище, яке часто називають «сміттєвим колоніалізмом».

Видно й певні покращення: посилення правової бази, обмеження на окремі види пластику та дедалі більший суспільний тиск.

Однак імпорт триває через прогалини в законодавстві, слабке правозастосування та обмежену інфраструктуру переробки. Водночас внутрішнє використання пластику зростає, і це додає навантаження.

Дехто стверджує, що пластикові відходи можна спалювати для виробництва енергії. Чи дає це реальну економічну користь у таких країнах, як Танзанія?

Спалювання пластику може мати короткострокову економічну користь, наприклад виробництво електроенергії на місці та зменшення обсягів відходів на полігонах. Але в таких країнах, як Танзанія, недоліки часто переважують вигоди.

Під час спалювання пластику можуть виділятися токсичні речовини, зокрема діоксини та інші шкідливі сполуки, що створює серйозні ризики для здоров'я. Інфраструктура, потрібна для безпечного контрольованого спалювання, коштовна, а багато об'єктів не можуть працювати без субсидій. На практиці користь для місцевих громад часто невелика порівняно з витратами, пов'язаними із забрудненням повітря та довгостроковими наслідками для здоров'я.

Про зміну клімату

Поговорімо про кліматичні проблеми за межами пластику. Ви працювали над проєктами відновлення лісів, зокрема над екосистемною адаптацією до зміни клімату на Сейшельських островах. Навколо Кіліманджаро ліси теж скорочуються. Наскільки серйозна ця проблема на місцевому рівні?

Навколо Кіліманджаро втрата лісів, спричинена землеробством і заготівлею дров, є серйозною місцевою проблемою. Вона зменшує стік річок і запаси води, від яких залежать громади, сільське господарство та гідроенергетика.

Крім ролі у водному балансі, ці ліси мають ключове екологічне значення. Вони є осередками біорізноманіття, поглиначами вуглецю та природними регуляторами опадів і стійкості ґрунтів. Їхнє скорочення вже сьогодні загрожує джерелам існування людей і підриває довгострокову екологічну стійкість.

На всій планеті зростають температури, змінюється режим опадів, частішають посухи й повені. Що становить більшу загрозу для саван і національних парків: зміна клімату чи людська діяльність, зокрема браконьєрство й руйнування середовищ існування?

І зміна клімату, і тиск людини є серйозними чинниками, але їхній вплив різний.

Зміна клімату – підвищення температур, зміщення режиму опадів, частіші посухи й повені – створює стрес для екосистем, висушуючи водопої та змінюючи характер рослинності.

Людський тиск, зокрема браконьєрство, розширення сільського господарства, випасання худоби та вирубування лісів, спричиняє негайну втрату середовищ існування і скорочення чисельності видів. У Танзанії тиск людини зараз є гострішою загрозою, але зміна клімату посилює ці стреси й у довгостроковій перспективі може стати головним рушієм змін екосистем.

З початку XX століття льодовики Кіліманджаро зменшилися приблизно на 85–90 %. Чи це екологічна криза? Які її причини та наслідки?

Середня температура на вершині Кіліманджаро (пік Ухуру, 5 895 м) протягом року становить приблизно від −7 °C до −5 °C. Тож льодовиковий лід не тане у звичному розумінні. Кількість льоду зменшує процес, що називається сублімацією: лід або сніг переходить безпосередньо у водяну пару, не встигаючи розтанути.

Так, це екологічно значуща криза. Вона скорочує високогірні запаси води. Історично вода, пов'язана з льодовиками, живила річки, струмки та водоносні горизонти, на які місцеві громади спираються для пиття, зрошення й утримання худоби. Коли льодовики відступають, сезонні потоки стають мінливішими, а водний стрес зростає, особливо в сухі періоди.

Є й наслідки для екосистем. Відступ льодовиків і багаторічної мерзлоти може порушувати роботу високогірних заболочених ділянок, зміщувати рослинні пояси та загрожувати ендемічним видам. Він також здатен дестабілізувати ґрунти, посилюючи ерозію та накопичення наносів нижче за течією.

Крім локальних наслідків, льодовики Кіліманджаро є помітним символом зміни клімату в тропічних горах. Вони вказують і на регіональну нестачу води, і на ширші тенденції глобального потепління.

Хочете дізнатися більше про подорожі Танзанією?

Зв'яжіться з нашою командою. Ми добре знаємо всі головні напрямки Танзанії. Наші консультанти з подорожей, що працюють біля Кіліманджаро, поділяться практичними порадами й допоможуть спланувати вашу подорож.

Більше цікавих статей