Потворна пʼятірка Африки: антигерої тваринного світу

Якщо ви коли-небудь цікавилися сафарі в Африці, то напевно чули про Велику пʼятірку: слона, лева, носорога, леопарда й буйвола. Щороку тисячі мандрівників і поціновувачів дикої природи вирушають до Танзанії, сподіваючись побачити цих знакових тварин у природному середовищі.

Та поза Великою пʼятіркою є ще одна група, якій дістається значно менше уваги, – менш відома добірка під назвою Потворна пʼятірка.

У цій статті ми придивимося до кількох найбільш, звісно ж субʼєктивно, непривабливих мешканців савани, яких можна зустріти в національних парках Танзанії. Знайомтеся: Потворна африканська пʼятірка.

Бородавочник

Потворну африканську пʼятірку відкриває представник родини свиневих, що став знаменитим завдяки «Королю Леву», – бородавочник, відомий широкій аудиторії як милий Пумба.

Бородавочники отримали свою назву через характерні нарости на морді, схожі на бородавки. Їхнє тіло вкрите рідкою щетиною, тому здалеку тварини здаються майже безшерстими. Найпомітніші ділянки шерсті – гребінь уздовж спини, а також пучки на морді й хвості.

Самці бородавочників зазвичай більші за самок і мають виразніші «бородавки» на морді. У них також помітні великі ікла, що можуть сягати 65 см завдовжки. У самок ікла теж є, але вони значно менші.

Хоча бородавочники можуть поїдати дрібних гризунів, птахів і безхребетних, основу їхнього раціону становить рослинна їжа. Одна з найцікавіших рис їхньої поведінки – спосіб живлення: вони часто стають на передні коліна, згинаючи суглоби так, ніби спираються на лікті, коли пасуться, пʼють або риють землю.

Бородавочники поширені в саванах, на відкритих травʼянистих рівнинах і в рідколіссі на південь від Сахари. У Танзанії їх можна побачити в національних парках, зокрема Серенгеті, Тарангіре та Аруша, а також у природоохоронній зоні Нгоронгоро й інших заповідних територіях. Бородавочники доволі полохливі й напрочуд швидкі: вони розганяються до 50 км/год. Така спритність допомагає їм рятуватися від леопардів, левів, гієн та інших великих хижаків.

Перед сафарі в Танзанії варто переглянути наш список речей для поїздки. Ми підготували докладний чекліст усього, що може знадобитися під час подорожі та спостереження за тваринами в савані. Його можна завантажити й зберегти у зручному PDF-форматі.

Плямиста гієна

Хоч гієни й можуть нагадувати собак, вони належать до родини хижих ссавців із підряду котовидих. Їхні предки зʼявилися близько 22 млн років тому, в епоху міоцену, і жили в лісах Євразії. Цікаво, що багато ранніх видів котовидих тоді переважно мешкали на деревах.

В Африці живе 4 види гієн, а найпоширеніша серед них – плямиста гієна, яку часто називають «сміхотливою». Свою назву вона отримала через плямисте хутро, а прізвисько – через характерні гучні крики, схожі на сміх. Їх чути на відстані до 13 км.

Плямисті гієни – дуже розумні тварини. Вони живуть великими кланами зі строгою матріархальною структурою, де домінують самки. Зазвичай самки гієн більші, сильніші й наполегливіші за самців. Лідерство в клані найчастіше переходить від матері до доньки, підтримуючи тісну жіночу ієрархію.

Самки залишаються у своєму рідному клані на все життя, разом полюють і вирощують дитинчат без допомоги самців. Самці, навпаки, залишають клан, у якому народилися, коли досягають підліткового віку. Знайшовши нову групу, вони починають із найнижчого щабля соціальної драбини – нижче за всіх місцевих самців. Навіть найвпливовіший самець у групі поступається статусом кожній самці й часто підкоряється навіть молодим самкам.

Більше про унікальну динаміку кланів гієн – у відео нижче.

Серед інших дивовижних особливостей гієн – їхня унікальна репродуктивна анатомія. Самки плямистих гієн мають зовнішні статеві органи, дуже схожі на чоловічі. Те, що на вигляд нагадує пеніс, насправді є видовженим клітором, який часто називають псевдопенісом і який водночас слугує родовим каналом. Кліторальний канал відносно вузький, тому пологи нерідко призводять до його розривів і можуть закінчуватися загибеллю і матері, і дитинчати.

На північному заході Танзанії, зокрема серед народу сукума, частини тіла гієни досі використовують у практиках традиційної медицини. Засоби з мʼяса, шкіри й навіть фекалій гієни вважають помічними проти різних хвороб, зокрема туберкульозу.

Плямисті гієни також присутні в місцевому фольклорі. Одна танзанійська легенда стверджує, що вони служать відьмам, які їздять на них верхи, наче на конях. У регіоні Мтвара дехто вірить: дитина, народжена в ніч, коли чути сміх гієни, може вирости злодієм або злочинцем.

І хоча гієн часто сприймають як падальників, така репутація не розповідає всієї історії. Насправді від 66 до 90% їхнього раціону становлять тварини, яких вони вполювали самі.

Марабу

Марабу, великий болотяний птах, часто трапляється поблизу людських поселень. Він має репутацію завсідника сміттєзвалищ, де шукає падло й дрібних гризунів – одну зі своїх улюблених пожив. Через виразну зовнішність його іноді називають «птахом-трунарем»: темні крила й спина спадають на тіло, наче плащ, а знизу простягаються довгі тонкі ноги.

Цей вражаючий птах може виростати до 1,5 м заввишки й важити від 9 до 10 кг.

Уперше марабу науково описав у 1831 році французький натураліст Рене Лессон. Вважається, що назва «Marabou» походить від арабського слова «murābit», яке приблизно перекладається як «тихий» або «відлюдник».

Марабу часто живляться падлом. Лиса голова й довга оголена шия допомагають їм залишатися чистішими, коли вони занурюються глибоко в туші. Проте їхній раціон не обмежується падлом: марабу також полюють на інших птахів, зокрема голубів, пташенят пеліканів, бакланів і навіть фламінго.

Вухатий гриф

Як і попередній представник Потворної пʼятірки Африки, вухатий гриф – добре відомий падальник на континенті. Його потужний гачкуватий дзьоб легко розриває шкіру й мʼязи, швидко даючи раду тушам. Завдяки дуже кислому шлунку цей гриф безпечно перетравлює мʼясо, що розкладається, навіть якщо воно заражене небезпечними речовинами на кшталт ботулотоксину, холери чи сибірки. Поїдаючи падло разом із небезпечними бактеріями та вірусами, вухатий гриф відіграє важливу роль у підтриманні здоровʼя екосистеми, недарма його називають головним санітаром савани.

Сьогодні існує 23 види грифів, і один із найпоширеніших в Африці – бурий гриф. Як і марабу, він має оголену голову, що допомагає птахові залишатися відносно чистим під час живлення. Ця риса також важлива для терморегуляції. Коли грифові холодно, він втягує голову в плечі й накривається крилами. У спеку, навпаки, витягує шию, щоб охолодитися.

Крім того, бурий гриф може знижувати температуру тіла, випорожнюючись сечею на ноги. Цей процес, відомий як урохідроз, не лише охолоджує птаха, а й допомагає нейтралізувати бактерії та паразитів, що можуть залишатися після контакту з тушами.

Вухаті грифи рідко полюють на здорових тварин, частіше обираючи поранену або хвору здобич. Щоб знаходити такі цілі, птахи обмінюються між собою спеціальними сигналами. З великої висоти важко помітити нерухому тушу далеко внизу. Але щойно хоча б один гриф її знаходить, він починає кружляти над місцем, подаючи іншим сигнал, що поблизу є їжа.

Команда Altezza Travel організовує цікаву програму – сафарі за грифами. Її варто побачити, особливо якщо вас захоплюють незвичні птахи: у Танзанії мешкає понад 1 150 видів. Найголовніше – ця подорож дає рідкісну нагоду зблизька спостерігати одного з найвпізнаваніших пернатих мешканців Африки.

Гну

Завершує Потворну африканську пʼятірку найвідоміший представник родини антилоп – гну. Цей вид відіграє центральну роль в одній із найвражаючих і найдраматичніших подій природи: Великій міграції, найбільшому переселенні наземних тварин на планеті. Рік за роком, протягом сотень тисяч років, мільйони гну разом із зебрами та газелями йдуть тим самим маршрутом у пошуках корму, утворюючи безперервне коло.

Починаючи з кенійської Масаї-Мари, стада переходять до танзанійського Національного парку Серенгеті, а потім дістаються природоохоронної зони Нгоронгоро. Звідти вони рухаються за годинниковою стрілкою вздовж західного боку й повертають на північ, до кордону з Кенією. Упродовж усієї цієї дороги їм доводиться постійно уникати хижаків, що стежать за переміщенням стад.

Найнапруженіший і найдраматичніший момент настає під час переходу через річку Мара, просто на кордоні між 2 країнами. У річці живуть голодні крокодили, і ця переправа часто стає смертельно небезпечною здобиччю для хижаків.

Іншу назву гну – «gnu» – часто перекладають з африкаанс як «дикий звір», «дикий бик» або «дика худоба». Інші джерела повʼязують її з мовою койкойКойкой – одна з найпоширеніших небанту мов серед окремих етнічних груп Південної Африки. Відома різноманіттям клацальних звуків, раніше вона належала до койсанської мовної групи, але нині така класифікація вважається застарілою., де вона походить від слова «tʼgnu».

На завершення

Вони можуть не зʼявлятися в глянцевих туристичних брошурах і не ставати зірками документальних фільмів про природу, але кожна з цих тварин відіграє важливу роль в екосистемі. Потворна пʼятірка Африки нагадує: у природі справжня цінність визначається не зовнішньою красою, а внеском кожного виду в підтримання рівноваги життя. І, можливо, саме в їхній «непривабливості» відкривається щира, непригладжена краса дикої природи.

Хочете дізнатися більше про подорожі Танзанією?

Зв'яжіться з нашою командою. Ми добре знаємо всі головні напрямки Танзанії. Наші консультанти з подорожей, що працюють біля Кіліманджаро, поділяться практичними порадами й допоможуть спланувати вашу подорож.

Більше цікавих статей