Сервали. Красиві дикі коти Африки

У цій статті ми розповідаємо про сервалів: їхню зовнішність, спосіб життя та відмінності від інших котячих, зокрема гепарда. Чи підходять сервали для утримання вдома? Де вони живуть у природному середовищі та як їх побачити? Відповіді на ці запитання ви знайдете в матеріалі Altezza Travel.

Хто такі сервали?

Сервал – дикий кіт, що походить із саван і лісів Африки. Ті, хто не дуже добре розрізняє диких котячих, іноді плутають сервала з гепардом, ягуаром, леопардом або плямистими котами Південної Америки роду Leopardus, наприклад оцелотом. Подібність пояснюється плямистим забарвленням, характерним для багатьох видів. Водночас серед диких котів найближчим родичем сервала, за науково підтвердженими даними, є африканський золотий кіт. Разом із каракалом сервал і золотий кіт належать до однієї еволюційної лінії: їхній предок був першим із котячих, що оселився в Африці.

Насправді сервала легко відрізнити від усіх інших котячих за вухами – незвично великими, схожими на 2 будиночки на краю пагорба. Сервал відомий і своїм винятковим слухом: він здатен почути навіть рух гризунів під землею. Щойно хижак вловлює вібрацію, він швидко розриває ґрунт гострими кігтями. Кілька секунд – і здобич уже в лапах сервала. Жодна миша не сховається під землею, якщо поруч голодний сервал із величезними вухами, що шукає вечерю.

Ще одна характерна риса сервала – довгі сильні ноги. На відміну від гепарда, він не може довго переслідувати здобич, зате швидко рухається на коротких дистанціях. Такі ноги допомагають коту стрімко залазити на дерева й ловити деревних даманів або високо стрибати, збиваючи птаха в польоті. За висоти 60 сантиметрів у холці сервал може підстрибнути більш ніж на 2 метри! А з невеликим розгоном – стрибнути на 4 метри в довжину.

Побачити цих красивих тварин можна в Африці, на південь від Сахари. Колись вони траплялися й на півночі континенту, але через полювання людини в Північній Африці сервали нині перебувають під загрозою зникнення. Натомість у Центральній і особливо Східній Африці цей вид досить поширений: наприклад, уся територія Танзанії входить до ареалу сервала.

Побачити сервалів у дикій природі на власні очі можна під час будь-якої з сафарі-програм Altezza Travel. Усі ці тури включають відвідування національних парків, де сервали живуть у природному середовищі. Під час сафарі попросіть свого гіда звертати увагу на цих тварин і, якщо можливо, заїхати в місця їхнього проживання, де шанси побачити красивих диких котів вищі. Найкраще обирати кінець сухих сезонів: лютий і першу половину березня, а також вересень–жовтень, коли трава не така висока. Після дощів вона стає густою й високою, тому помітити сервала значно складніше.

Цікаві факти про сервалів

Сервали охоче селяться в саванах або рідколіссі, де багато високої трави – ідеального середовища для полювання на гризунів і захисту від ворогів. Відомі й випадки, коли цих котів бачили на значній висоті, зокрема в трав'янистих афро-альпійських луках Кіліманджаро на 3 800 метрах.

Цікаво, що забарвлення підвидів, які живуть на рівнинах, відрізняється від забарвлення сервалів лісових місцевостей. Мешканці савани світліші й мають більше плям, тоді як у сервалів, що живуть серед дерев, сформувався особливий камуфляж: шерсть ближча до коричневої, а смуги переважають над плямами.

Якщо придивитися, на задньому боці вух сервала можна побачити по 1 білій смузі, обрамленій чорними плямами зверху й знизу. Такий візерунок зазвичай називають «фальшивими очима». Науковці сперечаються про призначення цієї особливості забарвлення, але сходяться на тому, що вона відіграє важливу роль у комунікації. Логічним видається припущення, що завдяки «фальшивим очам» коти стримують хижаків від нападу ззаду.

Попри вправність у полюванні, ці граційні дикі коти не захищені від небезпек Африки. На сервалів полюють гієни, африканські дикі собаки, леопарди та бойові орли. Відомі також випадки нападів левів і нільських крокодилів. Кошенята сервала можуть стати здобиччю змій, хижих птахів, медоїдів і мангустів. Самі ж сервали віддають перевагу дрібним гризунам: пацюкам, мишам і землерийкам. До їхнього раціону також входять рептилії, птахи та комахи. Іноді сервали полюють на більшу здобич – наприклад, невеликих антилоп на кшталт дуїкерів, зайців і великих птахів, зокрема фламінго. Вони люблять жити поблизу водойм, тому часом урізноманітнюють раціон жабами й навіть рибою. Цікаво й те, що сервали люблять воду: як ягуари й тигри, вони не бояться намокнути. А на відміну від більшості інших котячих, можуть просто гратися у воді й робити це з очевидним задоволенням.

Ці граційні коти полюють, низько припадаючи до землі й повільно рухаючись крізь зарості бамбука або трави. Знайшовши здобич, вони починають наближатися до неї тихо й обережно. Як справжні дикі коти, сервали дуже терплячі: вони можуть завмерти на 15 хвилин, не рухаючись, щоб не сполохати жертву. Коли до здобичі залишається приблизно 3 метри, сервал робить різкий стрибок, спираючись на потужні задні лапи. Передніми лапами кіт б'є здобич, оглушуючи або навіть убиваючи її – у тварини розміром із пацюка шансів майже немає.

Сервали зазвичай полюють уночі, проходячи за раз до 4 кілометрів. Вони можуть бути активними й удень, хоча, як багато хижаків в Африці, у найспекотніші години воліють відпочивати в затінку. Сервали – дуже результативні мисливці: вони ловлять здобич у 50–60% спроб. Під час спостережень у Нгоронгоро з'ясувалося, що за 24 години цей кіт у середньому вбиває 15–16 тварин.

Найвпізнаваніші риси сервалів – звісно, довгі ноги й вуха, найдовші відносно тіла серед усіх котячих. Довгі ноги роблять їх дивовижними стрибунами й додають поведінці певної грайливості. За спостереженнями, під час полювання сервали можуть стрибати на 4 метри у висоту й збивати птаха з висоти 3 метрів. Крім того, ці коти часто залазять на дерева просто задля розваги. Довгі широкі вуха, що здатні незалежно повертатися на 180 градусів, допомагають їм успішніше полювати й уникати інших хижаків. Їхня виняткова здатність ловити здобич помітно впливає на чисельність гризунів. Убиваючи до 4 000 гризунів на рік – у перерахунку на 1 сервала – ці коти контролюють їхню популяцію, а отже стають корисними сусідами для людини.

Де живуть сервали?

Сьогодні північна межа ареалу сервала обмежена пустелею Сахара. Вони також не трапляються біля басейну Конго на заході континенту та в південно-західній Африці. Колись сервали були поширені на північ від Сахари, але нині вважається, що в Алжирі вони зникли, а в Марокко їхня присутність достеменно не підтверджена: є лише поодинокі повідомлення про невелику кількість тварин. У Тунісі сервали зникли, однак невелику популяцію було завезено до Національного парку Фейджа. Найсумніша історія сервала пов'язана з Південно-Африканською Республікою. Саме там європейці вперше побачили й описали сервала, але сьогодні підвиди, що жили в цьому регіоні, повністю зникли внаслідок винищення.

У Східній Африці, як і на більшій частині свого ареалу, сервал доволі численний. Наприклад, у Танзанії науковці часто спостерігають цих котів у кратері Нгоронгоро. Саме там дослідники вивчали успішність полювання сервалів, а також періоди їхнього парування – для Нгоронгоро це кінець сухого сезону, тобто вересень–листопад. У цей час народжуються кошенята сервала. Цікаво, що батьки іноді облаштовують лігва в норах, залишених дикобразами й трубкозубами. Частіше гніздо ховається просто в траві, тому під час відвідування національних парків на позашляховиках важливо дотримуватися правил і не з'їжджати з визначеного маршруту, щоб випадково не наїхати на новонароджених кошенят.

Сервали мешкають і в інших національних парках Танзанії, зокрема в Серенгеті, Національному парку озера Маньяра та інших. Ці коти віддають перевагу рівнинним трав'янистим територіям поблизу боліт, озер і річок. Саме там їх варто шукати насамперед.

Чи потребують сервали захисту?

Строго кажучи, цей вид не потребує спеціальних заходів людини для захисту від зникнення. У Червоному списку видів під загрозою зникнення МСОП сервал має статус «найменший ризик», а його популяція залишається стабільною. На межі зникнення перебувають лише дуже малі й ізольовані популяції Північної Африки.

Певну загрозу для виду можуть становити осушення водно-болотних угідь і розширення пасовищ. Обидва процеси призводять до зменшення кількості гризунів, що становлять 80–97% раціону сервала. Проте й тут критичних змін не відбувається. Навпаки, є дані про повернення сервалів у райони, звідки їх раніше витіснили.

У деяких африканських країнах на сервалів досі полюють, хоча й не у великих масштабах. На місцевих ринках цих котів цінують за красиву шкуру, схожу на леопардову. Окремі частини тіла, наприклад зуби й кігті, іноді використовують у ритуальних практиках і так званій традиційній медицині. Усе це стосується деяких країн Західної Африки й не є явищем у масштабі всього континенту.

Значно більше занепокоєння викликає утримання сервалів у людських домівках. Ці коти красиві, граційні й дивовижно віддані тим, до кого звикають. Водночас вони зберігають риси диких тварин і стають складними домашніми улюбленцями, що створює багато проблем і для людей, і для самого сервала.

Чи підходять сервали як домашні улюбленці? Які є альтернативи?

Маленькі кошенята сервала неймовірно милі. Вони грайливі, допитливі й ласкаві. Саме тому багато людей хочуть заводити сервалів як домашніх улюбленців і тримати їх у будинку.

У дикій природі сервали в середньому живуть близько 10 років, а в неволі тривалість їхнього життя зазвичай зростає до 20 років. Однак це переважно стосується випадків, коли за сервалами професійно доглядають у відповідних умовах. У звичайному домашньому середовищі сервал схильний до хвороб через контакт з іншими видами тварин, а також через життя в дуже неприродному для нього просторі. Частою проблемою стає й нездатність власників забезпечити дикому коту всі ветеринарні та харчові потреби.

Цікаво, що саме сервал дав початок гібридній породі, яка стала однією з найбажаніших і найдорожчих серед домашніх котів. Йдеться про породу саванна. Перші кошенята народилися в 1986 році від самця сервала й домашньої кішки. Породу ретельно розвивали багато років, а в 2001 році її офіційно визнали.

Котів породи саванна вважають спокійними, здатними до навчання, адаптивними й дуже відданими. Вони добре ладнають з іншими домашніми тваринами й навіть можуть конкурувати із собаками у відданості своїм власникам. Багато хто погодиться, що для домашньої кішки це рідкісна риса.

Водночас саваннам потрібно багато простору, щоб задовольняти потребу в активності й дослідженні нових місць. Постійно тримати їх у будинку неможливо. Крім того, як і їхні дикі предки, вони дуже люблять воду та різні ігри з нею. Для деяких власників саванн це навіть стає проблемою: миску з водою ці коти сприймають як захопливу іграшку.

Сьогодні саванна й досі залишається найдорожчою породою домашніх котів. Якщо ви чули про породу ашера, яку називали найрідкіснішою й надзвичайно дорогою, варто знати: це все та сама саванна, яку шахраї видавали за унікальну нову породу. Домашні коти, виведені за участі сервалів, є значно кращою альтернативою самим сервалам, яких безпідставно намагаються тримати вдома.

Сервали: краще в дикій природі, ніж у неволі

Намагатися тримати сервала вдома – погана ідея. Насамперед це шкодить самій тварині, якій потрібні простір і всі умови природного середовища. Без цього сервал почуватиметься погано й може захворіти. Купувати дикого кота й обмежувати його межами людського житла неетично. У багатьох країнах, зокрема в Канаді та США, принаймні в більшості провінцій і штатів, утримання сервала є незаконним. В інших регіонах для цього часто потрібно отримати ліцензію.

Відлов сервалів у дикій природі незаконний, а отже будь-яка купівля сервала напряму підтримує браконьєрство. Це приблизно те саме, що купити ріг носорога, бивень слона або шкуру леопарда. Усе це означає, що десь в Африці браконьєр убив або покалічив красиву вільну тварину, найімовірніше залишивши її родину чи стадо без захисту й підтримки. Це також означає, що він робитиме це знову й знову, бо на чорному ринку є попит на екзотичну тварину або частину її тіла. Саме за такою схемою браконьєрство процвітає в бідних країнах: люди з грошима й дивними примхами підштовхують нужденних до злочинів, від яких страждають тварини.

Вимушене й тривале перебування в замкненому просторі неминуче спричиняє поведінкові проблеми в дикої тварини, особливо такої розумної та активної, як сервал. За одну ніч сервалові потрібно пройти й дослідити 2–4 км території, чого жоден мешканець мегаполіса забезпечити не зможе. Ці коти майже не піддаються дресируванню, а отже поводитимуться так, як у природі: мітитимуть територію й розриватимуть кігтями землю або все, що її нагадує, наприклад м'які меблі.

Догляд за такою твариною та забезпечення спеціального раціону, що майже на 100% складається із сирого м'яса, також стане серйозним викликом. Чи кожен готовий щодня діставати 15 свіжих тушок пацюків для свого улюбленця? До того ж для нормального травлення сервал має їсти гризунів цілими – зі шкірою й шерстю. Не варто забувати й про мисливський інстинкт дикого кота: і власники, і їхні гості та сусіди можуть зіткнутися із серйозними проблемами.

Спроби перетворити екзотичних диких тварин на домашніх улюбленців рідко завершуються добре. Найчастіше це закінчується нещасними випадками, втручанням влади й поліції або тим, що тварину, яка розчарувала безвідповідального власника, просто викидають на вулицю. Тоді кіт наляканий, загублений, страждає від нападів собак та інших тварин і часто гине від голоду, не маючи змоги добувати їжу й виживати поза звичним середовищем. Дикий кіт відточував навички й інстинкти виживання в африканських саванах, лісах і водно-болотних угіддях. Міське середовище для сервала чуже й дуже небезпечне.

Очевидно, що сервал – вид, не пристосований до неволі. Значно краще спостерігати за ним у дикій природі. Якщо вам цікаво побачити цих граційних котів із довгими ногами й великими вухами, схожими на тарелі, приїжджайте до Африки, вирушайте на сафарі й спостерігайте за ними в савані. Так у вас залишаться спогади на все життя, а їхнє життя не буде порушене.

Ми виступаємо проти будь-якого жорстокого поводження з тваринами. Етичний туризм – це перебування поруч із місцями проживання диких тварин на спеціально облаштованих територіях, спостереження за ними та їхнім життям за правилами національних парків, розповіді й факти від вашого гіда, а також чудові світлини, що залишаться з вами надовго. Оберіть будь-який сафарі-тур Altezza Travel, наприклад велике 7-денне сафарі в Тарангіре, Нгоронгоро та Серенгеті, і побачте дивовижних сервалів у дикій природі – у їхньому домі.

Хочете дізнатися більше про подорожі Танзанією?

Зв'яжіться з нашою командою. Ми добре знаємо всі головні напрямки Танзанії. Наші консультанти з подорожей, що працюють біля Кіліманджаро, поділяться практичними порадами й допоможуть спланувати вашу подорож.

Більше цікавих статей