Історія Занзібару: як невеликий архіпелаг став символом свободи у Східній Африці

Занзібар – це не один острів, а архіпелаг біля узбережжя материкової Танзанії. Сьогодні він має статус напівавтономного регіону країни, проте так було не завжди. Довгий час островами правили арабські султани, пізніше вони опинилися під контролем португальців. Занзібар став одним із головних центрів работоргівлі в регіоні, згодом перетворився на британський протекторат, а рух до незалежності почався лише після Другої світової війни. Пізніше Занзібар пережив антиарабську революцію. Саме тут відбулася й найкоротша війна в зафіксованій історії – вона тривала лише 38 хвилин. У цій статті розглядаємо найважливіші віхи в історії Занзібару.

Банту, афро-перси та арабський вплив

Розташування Занзібару значною мірою визначило його історію. Острови лежали на важливому торговому шляху Індійського океану й стали воротами до Східної Африки для мореплавців і купців з Аравії та Південної Азії. Проте першими жителями були африканці, зокрема народи банту. За даними сучасних істориків, групи бантуБанту – це народи, що живуть в Африці на південь від екватора й розмовляють мовами банту. Вважається, що й сьогодні цими мовами користуються понад 300 мільйонів людей. Банту – одна з найбільших мовних сімей у світі. почали переселятися на Занзібар із внутрішніх районів материка ще в 6 столітті. Вони переважно займалися рибальством і розвивали торгівлю між островами та материковим узбережжям.

Найбільшого розквіту місцева торгівля досягла між 8 і 10 століттями. У цей період занзібарські купці постачали товари не лише громадам на материку, а й перським та арабським торговцям. Особливо цінувалися спеції, зокрема гвоздика, мускатний горіх і кориця.

У 10 столітті на островах почали селитися перси. Вони швидко інтегрувалися й поступово стали частиною місцевого суспільства. Значна частина населення стала афро-перською: люди прийняли іслам і називали себе «ширазі», посилаючись на Шираз – давнє перське князівство.

Паралельно з перським розселенням міцнішали й торговельні зв'язки з арабськими купцями. Фактично араби перетворили Занзібар на важливий торговий центр і ключову зупинку для своїх мореплавців. У цю епоху торгівля вийшла далеко за межі спецій: до неї додалися слонова кістка, золото й навіть поневолені люди.

Особливо помітну роль у політичному розвитку Занзібару відіграли араби з Оману. Поступово вони осідали на островах і формували аристократичні династії торговців та землевласників. З часом вони встановили жорсткий контроль над найважливішими соціальними й економічними системами островів. Саме вони керували морською торгівлею, контролювали вирощування спецій і запровадили податки для місцевих жителів.

Португальський вплив

Початок європейської присутності пов'язують із прибуттям Васко да Гами. У 1498 році він зупинився на Занзібарі, коли, оминаючи південний край Африки, прямував до Індії. За кілька років португальський капітан Руй Лоренсу Равашку Маркіш висадився на островах і отримав данину від місцевого правителя, який сподівався зберегти мир і уникнути військового захоплення. Наслідком цієї домовленості стало офіційне проголошення Занзібару португальською територією.

Показово, що португальці здебільшого не втручалися в щоденне управління. Вони утримували невелику торгову факторію, тоді як адміністративна влада залишалася в султана. Коли в 1591 році на острови прибули британські відвідувачі, їх, за переказами, здивувала відсутність форту й гарнізону на головному острові. Перший форт збудували лише в 1635 році, після повстання в Момбасі, на північ від Занзібару, на території сучасної Кенії.

Португалія справді претендувала на контроль над частинами східноафриканського узбережжя, зокрема Момбасою, а також над окремими ділянками узбережжя Аравії. Та для португальців комерційний прибуток важив більше, ніж довготривале політичне панування. Коли після 17 століття португальська могутність почала занепадати, на островах залишилося порівняно мало слідів першого колоніального періоду.

У 1631 році султан Момбаси вбив португальських поселенців. Після цього європейці перейшли до жорсткішої політики й почали призначати власних губернаторів. Місцеві купці одразу це відкинули та стали готувати плани вигнання чужинців.

У 1698 році занзібарські купці переконали султана Оману допомогти вигнати португальців, пообіцявши йому натомість владу над островами. Оманські війська досягли успіху, і невдовзі Оман став головним суперником Португалії в регіоні. Уздовж східноафриканського узбережжя розгорнулася низка династичних конфліктів, а тодішній султан Оману, Саїд бін СултанСаїд бін Султан (1791–1856) був султаном Маскату, Оману та Занзібару з 1806 до 1856 року. Він зробив Занзібар провідною державою Східної Африки й великим торговим центром, а Стоун-Таун перетворив на столицю своїх володінь., зрештою переніс столицю з Маската до Стоун-Тауна на Занзібарі. Португальська епоха завершилася, і почався новий розділ історії.

Незалежний Занзібарський султанат і центр работоргівлі

Наприкінці 18-го та на початку 19-го століть работоргівля на Занзібарі стрімко зростала через дедалі більший попит на примусову працю в Північній і Південній Америці. Масове вивезення поневолених людей на плантації зробило Занзібар важливою ланкою цих жорстоких маршрутів. Водночас продовжувала зростати торгівля слоновою кісткою, кокосами, гвоздикою та іншими спеціями. Саїд бін Султан підтримував і вирощування спецій, і використання рабської праці.

У 1856 році султан помер, і між його синами розгорнулася гостра боротьба за спадкоємність. Територію було поділено, а на островах поставав незалежний Занзібарський султанат, уже не під владою Оману. Маджид бін Саїд, один із синів Саїда, став першим офіційним султаном островів.

Боротьба Європи за Занзібар і британський протекторат

Наприкінці 19 століття Німеччина та Велика Британія дедалі активніше заявляли про себе на східноафриканському узбережжі. Європейці бували тут і раніше, але до 1800-х років західний вплив здебільшого залишався обмеженим і непрямим.

Наступні десятиліття увійшли в історію як «боротьба за Африку»: Німеччина, Велика Британія та Франція ділили території й будували колоніальні імперії. Деякі дослідники вважають, що саме ця епоха підготувала ґрунт для Першої світової війни, яка почалася через кілька десятиліть. До 1914 року приблизно 90% Африки опинилося під європейським колоніальним пануванням.

Повернімося до Занзібару. За султана Баргаша бін СаїдаБаргаш бін Саїд (1834–1888) був султаном Занзібару з 1870 до 1888 року; його часто описують як правителя, прихильного до Великої Британії. Після його правління володіння зрештою поділили між Німеччиною та Великою Британією., який правив з 1870 до 1888 року, Німеччина й Велика Британія дедалі активніше змагалися за вплив на островах.

У 1890 році Німеччина та Велика Британія підписали договір, за яким Занзібар переходив під повний британський контроль. Протекторат проіснував понад 70 років. Владу султана істотно обмежили, а работоргівлю припинили. Багато років місцеві правителі співпрацювали з Британією – до 1896 року, коли Халід бін Баргаш захопив трон після смерті свого дядька Хамада бін Тувайні, правителя, якого підтримувала британська колоніальна адміністрація.

Британія планувала поставити на престол свого кандидата, але Халід зірвав ці плани. Йому висунули ультиматум: зректися влади до 9:00 27 серпня 1896 року або зіткнутися з військовою силою. Халід відмовився, і почалася англо-занзібарська війна.

Найкоротша війна у світовій історії

25 серпня 1896 року, у день смерті султана Хамада бін Тувайні, його племінник Халід бін Баргаш здійснив переворот, імовірно за підтримки Німеччини. Британія відреагувала майже одразу. До берегів Занзібару підійшли військові кораблі, а Халіда попередили: якщо він не зречеться престолу до 9:00 27 серпня, британці атакують. Попри беззаперечну перевагу Британії на морі, новий султан обрав бій – рішення, що виявилося катастрофічним.

Британці обстріляли палац і потопили єдиний корабель султана всього за 38 хвилин. Цей короткий бій широко відомий як найкоротша війна в зафіксованій історії. Після поразки Халіда султаном поставили Хамуда бін Мохаммеда, якого підтримувала Британія.

Велика Британія зберігала Занзібар як протекторат до 1963 року. Після Другої світової війни деколонізація прискорилася й привела до того, що Занзібар став незалежною монархією. Тодішнім султаном був Джамшид бін Абдулла, але при владі він залишався недовго. Уже за місяць спалахнула Занзібарська революція, і було проголошено соціалістичну Народну Республіку Занзібар.

Занзібарська революція

Події 1964 року стали драматичним поворотним моментом. Жорстка антиарабська революція повалила султана та арабський уряд. Потім Занзібар і Пемба об'єдналися з Танганьїкою, яка вже здобула незалежність, – цей крок зрештою привів до створення нової держави, Танзанії.

Напруга між африканською більшістю островів і урядом, очолюваним арабською елітою, наростала багато років. Султани та інші заможні араби широко експлуатували місцеві громади. Коли Занзібар і Пемба стали британськими територіями, рабство формально скасували. Однак британська адміністрація часто заплющувала очі на подальшу експлуатацію та нерівний розподіл влади.

За оцінками істориків, до початку 1900-х років арабські работорговці продали в рабство до 18 000 000 жителів Східної Африки. Докладніше про цей трагічний розділ східноафриканської історії можна дізнатися у відео нижче.

Коли 10 грудня 1963 року Занзібар став незалежною монархією, давні расові й соціальні суперечності швидко вибухнули. Африканське населення, що становило більшість на архіпелазі, не було готове миритися з подальшим домінуванням арабської еліти. Менш ніж за місяць почалося повстання.

12 січня 1964 року Джон Окелло, іммігрант з Уганди й діяч, пов'язаний з Афро-ширазійською партією, зібрав близько 800 повстанців. Вони здолали поліцію та повалили султана. Після повстання почалися жорстокі репресії проти людей арабського походження.

За деякими джерелами, загинуло близько 17 000 людей, а тисячі втекли з островів до Оману та інших країн. Серед тих, хто виїхав, був Фаррух Булсара, згодом всесвітньо відомий як вокаліст гурту Queen. Сьогодні на Занзібарі працює Музей Фредді Мерк'юрі в будинку, де колись жила його родина. Якщо ви будете у Стоун-Тауні, це одна з найцікавіших пам'яток острова.

Хоча спершу повстання очолював Окелло, контроль швидко перейшов до поміркованіших політичних сил. Було сформовано новий уряд на чолі з Абейдом Амані Каруме, який став першим президентом Занзібару.

Республіка Танганьїка і Танзанія

Соціалістична республіка Занзібар теж недовго існувала як окреме утворення. За час свого правління Абейд Амані Каруме демонтував расово дискримінаційні практики, пов'язані зі старим порядком, і провів земельну реформу. Водночас сукупне населення Занзібару й Пемби ледве сягало 100 000 людей, що ускладнювало побудову сильної незалежної економіки.

Щоб зміцнити нову державу, Абейд Амані Каруме почав тісно співпрацювати з лідерами сусідньої Танганьїки. Зрештою правлячі партії дійшли згоди, що настав час об'єднати Занзібар із материковою Танганьїкою, і це сталося 26 квітня 1964 року. Нова країна отримала назву Об'єднана Республіка Танганьїки і Занзібару. Через 6 місяців, 29 жовтня, її перейменували на Танзанію.

Занзібар сьогодні

Сьогодні Занзібар входить до складу Об'єднаної Республіки Танзанія, зберігаючи напівавтономний статус. Острови мають власний парламент, але зовнішня політика залишається відповідальністю національного уряду Танзанії.

Сучасний Занзібар – великий туристичний напрям, відомий у світі білими піщаними пляжами, бірюзовими водами Індійського океану та чудовими умовами для дайвінгу, снорклінгу, серфінгу й інших водних видів спорту. На самому Занзібарі, на Пембі та сусідніх островах є багато комфортних сучасних готелів і бунгало серед пишної тропічної зелені, часто з прямим виходом до пляжів.

Якщо після сафарі в Танзанії або сходження на Кіліманджаро хочеться спокійного відпочинку, цей архіпелаг вартий уваги. Занзібар вирізняється не лише красою: у його містах і досі виразно відчутні сліди колоніальної епохи.

Хочете дізнатися більше про подорожі Танзанією?

Зв'яжіться з нашою командою. Ми добре знаємо всі головні напрямки Танзанії. Наші консультанти з подорожей, що працюють біля Кіліманджаро, поділяться практичними порадами й допоможуть спланувати вашу подорож.