13 знакових тварин дощових лісів

Дощові ліси належать до найдавніших екосистем Землі: їхня історія сягає приблизно 60 млн років. За даними Всесвітнього фонду природи (WWF), вони займають лише близько 6–7% суходолу планети, але в них мешкає орієнтовно 80% видів рослин і тварин. Нижче розповідаємо про кількох найяскравіших і найупізнаваніших мешканців дощових лісів.

Що таке дощовий ліс?

Дощові ліси – це густі багатоярусні ліси поблизу екватора, де протягом усього року тепло й волого. Найбільший дощовий ліс – Амазонія в Південній Америці, площею близько 5,5 млн км². У її межах могли б уміститися Німеччина, Франція, Іспанія, Італія та Велика Британія разом узяті. 

Понад половина Амазонії лежить у Бразилії, решта простягається територіями Перу, Колумбії, Еквадору, Болівії та інших сусідніх країн. Другий за площею – дощовий ліс басейну Конго, що займає 3,7 млн км². Він охоплює Демократичну Республіку Конго, Камерун, Центральноафриканську Республіку, Республіку Конго, Габон та Екваторіальну Гвінею.

Дощовий ліс має 4 яруси:

• Верхній ярус: окремі високі дерева, що здіймаються над основним пологом лісу
• Полог лісу: густий зелений «дах», де живе більшість тварин
• Підлісок: темні вологі зарості, куди майже не потрапляє сонячне світло
• Лісова підстилка: найнижчий ярус, де розкладаються листя, гілки й усе, що падає згори

Разом ці яруси створюють умови для життя тисяч видів ссавців, птахів і рептилій. Багато з них ендемічні, тобто не трапляються більше ніде у світі.

Тварини тропічних дощових лісів: від Амазонії до Танзанії

13 тварин дощових лісів, яких можна побачити під час подорожей

1. Окапі

• Раціон: листя, бруньки, пагони, гриби, фрукти, іноді кора й деревне вугілля, рідко – гуано кажанів.
• Характерна риса: єдиний сучасний родич жирафи, хоча смугастий візерунок на ногах нагадує зебру.
• Ареал: Демократична Республіка Конго.

Окапі воліють ховатися в густій рослинності, часто поблизу річок, де є щільний підлісок і захист від прямого сонця. На перший погляд тварина може нагадати невелику жирафу або зебру. Голова й тулуб зазвичай темно-коричневі, а боки морди світліші. Найпомітніша деталь – чорно-білі смуги на задній частині тіла, особливо виразні на стегнах і нижній частині ніг.

Дорослі особини сягають близько 2 м завдовжки та 1,5–2 м заввишки. Самиці зазвичай трохи більші за самців. Особливо цікава риса окапі – довгий хапальний язик, гнучкий і дуже рухливий. За даними Берлінського зоопарку, його довжина може сягати 35 см. Він допомагає окапі діставати листя на високих гілках і доглядати за собою, зокрема облизувати вуха й очі.

2. Ягуар

• Раціон: каймани, капібари, олені та риба.
• Характерна риса: найпотужніший укус серед великих котів.
• Ареал: Центральна й Південна Америка (Бразилія, Перу, Колумбія, Венесуела).

Ягуари живуть у густих дощових лісах і на сезонно затоплюваних рівнинах. Вони полюють на суходолі, вистежуючи здобич у заростях, і в річках – пірнають по рибу або нападають на кайманів. На відміну від леопардів, ягуари рідко затягують здобич на дерева, адже в їхньому середовищі майже немає конкуренції. Серед великих котів саме ягуар має найпотужніший укус: під час полювання він здатен пробити череп каймана або розколоти панцир річкової черепахи.

Самці ягуара виростають до 2 м завдовжки й можуть важити до 95 кг. Вони живуть поодинці, за винятком періоду розмноження, що триває до 20 днів. У цей час самець охороняє самицю, але після зачаття йде. Через 3 місяці народжується до 4 дитинчат, які залишаються з матірʼю ще приблизно 2 роки.

За останніми оцінками, у дикій природі залишилося близько 173 000 ягуарів. Основні причини скорочення популяції – вирубування лісів і браконьєрство.

3. Трипалий лінивець

• Раціон: листя, бруньки, пагони, іноді фрукти.
• Характерна риса: надзвичайна повільність і зеленуватий наліт водоростей на шерсті. Він допомагає маскуватися серед листя, а коли тварина його злизує, може давати вітаміни й мінерали.
• Ареал: Центральна й Південна Америка.

Трипалий лінивець майже все життя проводить на деревах, рухаючись зі швидкістю близько 0,24 км/год. Ці тварини сплять до 20 годин на добу й спускаються на землю приблизно 1 раз на тиждень, щоб випорожнитися.

На відміну від двопалих лінивців, які можуть їсти комах, пташині яйця й навіть пташенят, трипалі лінивці рослиноїдні та живляться лише рослинною їжею. Попри такий раціон, вони досить сильні й мають потужний хват. Разом із довгими вигнутими кігтями це дозволяє їм годинами висіти донизу головою.

Вони виростають до 60 см завдовжки, важать до 5 кг і живуть поодинці. Самиця зазвичай народжує 1 маля після 6 місяців вагітності, а потім носить його на спині ще близько 6 місяців. Тривалість життя в дикій природі становить приблизно 20–30 років.

4. Леопард

• Раціон: ссавці середнього розміру, птахи, рептилії.
• Характерна риса: затягує здобич на дерева, щоб уберегти її від конкурентів.
• Ареал: Азія (Індонезія), Африка (ДР Конго, Камерун, Центральноафриканська Республіка, Габон). Також леопарди живуть у рідколіссях і саванах Танзанії – у Серенгеті, Нгоронгоро, Тарангіре та біля озера Маньяра.

Леопард – нічний хижак. Він легко рухається крізь густу рослинність дощового лісу й безшумно вистежує здобич. Після вдалого полювання леопард затягує тушу на дерево, щоб захистити її від левів, гієн та інших конкурентів. Така поведінка дуже характерна для цього виду.

В одному дослідженні згадується леопард, який зміг підняти на дерево тушу молодої жирафи вагою близько 125 кг – у 2–3 рази важчу за самого хижака – на висоту приблизно 5,7 м. Ця здатність належить до адаптацій, що допомагають леопардам успішно конкурувати в місцях, де поруч живуть інші великі хижаки.

5. Чорно-білий колобус

• Раціон: молоде листя, квіти, недостиглі плоди, насіння.
• Характерна риса: здатність перетравлювати й засвоювати токсичні рослини.
• Ареал: Африка (Уганда, Кенія, ДР Конго, Камерун, Габон, Ефіопія). У Танзанії їх легко побачити в гірських лісах Аруші, Кіліманджаро, Улугуру та Удзунгва.

Чорно-білий колобус – відносно рідкісний вид приматів, що живе переважно у верхівʼях дерев. Він рідко торкається землі й добре пристосований до життя в лісовому полозі. Чорна шерсть із білими ділянками на плечах, спині, морді та хвості допомагає йому зливатися з листям.

Одна з цікавих рис – недорозвинений великий палець. У більшості приматів він є, але в колобусів зведений до маленького горбика. Саме цей «дефект» дав тварині назву: грецьке слово «kolobos» означає «покалічений». Для самої мавпи це нормальна еволюційна ознака.

Колобуси живуть групами до 15 особин, зазвичай з 1 домінантним самцем. Дорослі тварини сягають 50–70 см завдовжки без урахування хвоста й важать приблизно 7–14 кг. Самиця народжує 1 маля на рік. Дитинча тісно тримається біля матері й залишається в групі 4–5 років, доки не досягне статевої зрілості. Після цього самці зазвичай ідуть, щоб розмножуватися в іншій групі.

6. Карликовий галаго

• Раціон: комахи, зокрема жуки, молі й гусінь; іноді жаби, а також фрукти та молоде листя.
• Характерна риса: може стрибати на відстань до 2 м.
• Ареал: Західна й Центральна Африка – від Сьєрра-Леоне та Сенегалу до Уганди, ДР Конго, Габону й Камеруну. У Танзанії трапляються в регіоні Кіліманджаро та в Удзунгва.

Галаго, яких також називають bushbabies, – невеликі примати вагою до 155 г. Вони віддають перевагу лісистим місцям із великою кількістю гілок і густим підліском, де можна сховатися від хижаків. Завдяки видовженим заднім лапам і довгому хвосту галаго стрибають між деревами на 2 м, змінюють напрямок у повітрі й точно приземляються на тонкі гілки. Великі очі та вуха допомагають їм орієнтуватися за слабкого освітлення.

Галаго – нічні тварини. Удень вони зазвичай відпочивають у дуплах дерев або густому листі, а активними стають лише після заходу сонця. Між собою спілкуються клацанням і високими звуками. Вони також мають добру памʼять: легко знаходять їжу, яку сховали раніше, і повертаються до місць, де колись було багато корму.

7. Гірська горила

• Раціон: листя, стебла, фрукти, іноді комахи.
• Характерна риса: кожна горила має унікальний «відбиток носа», за яким дослідники розпізнають окремих особин і відстежують родинні групи.
• Ареал: Африка (Уганда, Руанда, ДР Конго).

Гірські горили живуть у густих дощових лісах Центральної Африки на висоті до 3 500 м. Групи можуть налічувати від 5 до 30 особин і займати території площею до 20 км². Постійного «дому» в них немає: щодня вони шукають нове місце для ночівлі й будують гнізда з гілок.

За характером горили спокійні й стримані, спілкуються жестами та тихими звуками. Виняток – домінантний самець, срібноспинний, названий так через сріблястий полиск шерсті на спині. Він захищає групу й відганяє загрози, гучно бʼючи себе в груди. Цей звук чути на відстані 500–800 м.

Горили, як і шимпанзе, вважаються одними з найближчих родичів людини. Їхня ДНК збігається з людською приблизно на 98%. Вони можуть користуватися простими знаряддями – наприклад, гілкою, щоб перевірити глибину річки або перейти заболочену ділянку.

Завдяки природоохоронним заходам їхня чисельність за останні десятиліття зросла в кілька разів: у 1980-х роках налічувалося близько 240 особин, а до 2018 року – вже 1 063. Водночас горили й далі перебувають під загрозою через втрату середовища існування, браконьєрство та ризик хвороб, зокрема грипу, під час контакту з людьми.

8. Африканський лісовий слон

• Раціон: листя, гілки, кора, насіння та фрукти.
• Характерна риса: найбільший мешканець дощового лісу.
• Ареал: ДР Конго, Габон, Камерун, Центральноафриканська Республіка. У Танзанії трапляються лише саванні слони – у Тарангіре, Серенгеті, Нгоронгоро та Руасі.

Африканський слон – найбільша наземна тварина й рекордсмен Книги рекордів Гіннеса. Саванний слон може сягати 4 м заввишки, а його вага перевищувати 6 т – приблизно як 3 автомобілі.

Лісові слони менші: зазвичай важать до кількох тонн. У них також трохи менші вуха й тонші бивні, спрямовані майже вертикально вниз. Ці фізичні відмінності є пристосуванням до життя в лісі.

Довгий час науковці вважали обох підвидами одного африканського слона. Проте дослідження 2010 року показало, що саванні й лісові слони – окремі види, а їхні еволюційні лінії розійшлися 2,5–5 млн років тому.

Поведінка теж відрізняється. Стада лісових слонів зазвичай значно менші й часто складаються лише з кількох особин. Для порівняння, саванні слони формують групи від 10 до 70 тварин і більше.

9. Тукан

• Раціон: фрукти, ягоди, рідше комахи, жаби та пташині яйця.
• Характерна риса: великий яскраво забарвлений дзьоб.
• Ареал: тропічні ліси Центральної та Південної Америки.

Тукани живуть високо в густому полозі дощового лісу й літають зигзагами, маневруючи між листям. На відміну від багатьох птахів, вони не будують гнізд, а займають дупла в деревах. Більшу частину часу тукани шукають свіжі плоди, іноді спускаючись за комахами або жабами. Великий яскравий дзьоб завдовжки до 20 см допомагає діставати плоди на важкодоступних гілках. У спеку він також охолоджує тіло, відводячи зайве тепло.

Довжина тіла птаха становить близько 50–60 см, вага – до 850 г. Самиця відкладає 2–4 яйця й висиджує їх 16–18 днів. Пташенята вилуплюються сліпими, з маленьким слабким дзьобом, тому залишаються в дуплі, а батьки годують їх приблизно 2 місяці. Нині виду не загрожує зникнення: популяція може сягати 500 000 особин, однак чисельність поступово скорочується через вирубування лісів.

10. Капібара

• Раціон: трава, водні рослини, кора, фрукти.
• Характерна риса: найбільші гризуни на Землі. Іноді поїдають власні фекалії, щоб ефективніше перетравлювати їжу.
• Ареал: тропічні ліси й савани Південної Америки.

Капібари пасуться біля річок, озер і боліт, зʼїдаючи до 3 кг трави на день. Вони живуть групами до кількох десятків особин, спілкуються бурчанням і короткими свистами, а в разі небезпеки пірнають у воду, де можуть залишатися до 5 хвилин. 

Капібари відомі спокійним, миролюбним характером. Вони не конфліктують між собою, з іншими тваринами чи з людьми. Якщо виростають у неволі поруч із людьми, можуть навіть дозволяти себе гладити.

Дорослі капібари важать 35–60 кг і сягають близько 1,3 м завдовжки. Самиця виношує потомство приблизно 5 місяців і може народити до 8 малят, які одразу здатні самостійно харчуватися. Уся група допомагає їх виховувати: навчає взаємодіяти, дотримуватися ієрархії та залишатися в безпеці.

11. Дворогий хамелеон Кіліманджаро

• Раціон: коники, сарана, таргани, жуки, павуки.
• Характерна риса: пара несправжніх «рогів» на голові самців, завдяки яким вид і називають дворогим.
• Ареал: гірські ліси Східної Африки – східні й південні схили Кіліманджаро та територія навколо гори Меру в Танзанії.

Цей вид хамелеонів віддає перевагу густому листю й уникає відкритих ділянок, тому більшість часу проводить у верхівʼях дерев. Доросла особина сягає 24 см завдовжки, а забарвлення варіюється від сіро-зеленого до коричневого. У самців на носі є 2 пласкі «роги». У самиць вони слабко виражені або відсутні.

Достеменної інформації про функцію цих виростів у цього виду поки немає. Проте в інших хамелеонів роду Kinyongia вони зазвичай слугують візуальним сигналом для інших самців або самиць, вказуючи на розмір, силу й загальний стан здоровʼя.

За поведінкою та способом полювання дворогий хамелеон Кіліманджаро подібний до інших деревних видів. Він ловить комах довгим язиком і може змінювати забарвлення від зеленого й жовтого до коричневого та майже чорного. Це допомагає маскуватися, регулювати температуру тіла й спілкуватися з представниками свого виду.

12. Африканський скельний пітон

• Раціон: гризуни, птахи, рідше невеликі ссавці – кроти, мавпи, дитинчата антилоп.
• Характерна риса: найбільша змія Африки. Може ковтати здобич, що в кілька разів більша за нього.
• Ареал: дощові ліси й савани Африки.

Цей вид пітона трапляється по всій Танзанії – від прибережних лісів до саван і боліт. Він віддає перевагу місцям із густою рослинністю, де можна сховатися, і доступом до води, адже добре плаває. Водночас пітон переважно живе на землі, лише іноді піднімаючись на низькі гілки – це зручно і для полювання, і для відпочинку.

Дорослі особини мають 3–5 м завдовжки, а винятково великі пітони можуть важити понад 90 кг. Візерунчасте жовтувато-коричневе забарвлення допомагає їм зливатися з листям і стовбурами дерев. Ця змія не отруйна. Під час полювання вона стискає жертву, а потім ковтає її цілою. Пітони потайні й найактивніші в темний час доби, коли прохолодніше, а здобич рухливіша.

13. Зелена анаконда

• Раціон: риба, птахи, капібари, каймани.
• Характерна риса: найважча змія у світі. Після спарювання самиці іноді поїдають самців.
• Ареал: тропічні дощові ліси Південної Америки (Бразилія, Венесуела, Колумбія).

Зелена анаконда – одна з найбільших змій у світі. Самиці можуть перевищувати 9 м завдовжки й важити понад 250 кг, хоча більшість особин менші. Вона живе в річках і болотах дощового лісу, часто підстерігаючи здобич із води. Очі й ніздрі анаконди розташовані у верхній частині голови, тому змія може стежити за жертвою, тримаючи над поверхнею лише голову. Під час атаки вона обвиває здобич, стискає її, а потім ковтає цілою.

Після 6–7 місяців вагітності самиця народжує 20–40 малят. Кожне має 60–90 см завдовжки й одразу може самостійно плавати та полювати. У рідкісних випадках самиця поїдає самця після спарювання. Канібалізм допомагає їй накопичити сили перед вагітністю.

Хочете дізнатися більше про подорожі Танзанією?

Зв'яжіться з нашою командою. Ми добре знаємо всі головні напрямки Танзанії. Наші консультанти з подорожей, що працюють біля Кіліманджаро, поділяться практичними порадами й допоможуть спланувати вашу подорож.