Усі президенти Танзанії з 1964 року: лідери, реформи та історія

Кожен із 6 президентів Танзанії відіграв важливу роль у перетворенні нової незалежної країни на стабільну державу з економікою, що зростає.

26 квітня 1964 року Танганьїка об'єдналася із Занзібаром, і на політичній мапі світу з'явилася нова держава – Об'єднана Республіка Танганьїка і Занзібар. Пізніше того ж року, 29 жовтня, країну перейменували на Об'єднану Республіку Танзанія. Сьогодні це одна з найстабільніших і найбезпечніших країн Східної Африки, яка щороку приваблює мільйони мандрівників з усього світу.

Від «батька нації» Джуліуса Ньєрере та його соціалістичних експериментів до сучасної політики відкритості, економічного зростання й розвитку туризму за Самії Сулуху Хассан – так змінювалася країна за різних президентів Танзанії.

Джуліус Ньєрере (1964–1985) – перший президент Танзанії. Незалежність і об'єднання

Джуліус Ньєрере, який починав кар'єру шкільним учителем, народився й жив у Танганьїці – на той час підопічній території ООН під управлінням Великої Британії. Фактично країною керувала британська колоніальна адміністрація. Вона контролювала уряд, економіку та ключові ресурси, а також проводила політику, що обмежувала права африканської більшості: сегрегацію, низьку оплату праці, обмежений доступ до освіти й політичної участі.

Природно, така політична ситуація була неприйнятною і для місцевого населення, і для самого Ньєрере. Після університетської освіти він у 1954 році організував політичну партію – Африканський національний союз Танганьїки (TANU). Її учасники прагнули повної незалежності від Великої Британії. Важливо, що рух діяв ненасильницькими методами: партія проводила масові мітинги й активно подавала петиції до ООН.

До грудня 1961 року рух досяг своєї мети – Танганьїка здобула незалежність, хоча британська монархиня формально залишалася королевою Танганьїки. За новою конституцією Ньєрере став прем'єр-міністром, а згодом – першим президентом країни.

У грудні 1963 року Занзібар також здобув незалежність і став конституційною монархією під владою свого султана. Однак африканське населення, що становило більшість жителів архіпелагу, не сприйняло подальшого правління арабських еліт. 12 січня 1964 року почалося повстання проти султана – знаменита Занзібарська революція.

Попри насильницький характер революції, контроль невдовзі перейшов до поміркованіших політичних сил. Зрештою після перевороту було сформовано новий уряд на чолі з Абейдом Амані Каруме, який став першим президентом Занзібару.

Майже одночасно з повстанням на Занзібарі, у січні 1964 року, почався армійський заколот. Солдати, переважно африканці, вимагали підвищення зарплат, усунення британських офіцерів і швидшої «африканізації» – заміни європейців місцевими кадрами. Повстанці захопили казарми в Дар-ес-Саламі й навіть спробували повалити уряд.

Для Джуліуса Ньєрере це стало серйозним ударом: власна армія, успадкована від колоніальної доби, вийшла з-під контролю уряду. Надійних сил для придушення бунту в нього не було, тому він знову звернувся по допомогу до британців. Ньєрере не хотів ризикувати подальшою нестабільністю, особливо на тлі революції на Занзібарі, яка могла перекинутися на материкову частину країни.

Британці відреагували швидко й до кінця січня висадили війська. Вони допомогли придушити заколот із мінімальними втратами, однак сама інтервенція показала, що незалежність не усунула британський вплив повністю. Після цих подій Ньєрере почав перебудовувати армію й зосередився на соціалістичних реформах, аби запобігти новим заворушенням.

У квітні 1964 року за цим послідувало об'єднання Танганьїки та Занзібару – частково як відповідь на ці події. Ньєрере прагнув стабілізувати регіон і створити єдину країну. Так постала Об'єднана Республіка Танзанія.

З часом британці відійшли від військових справ країни, хоча економічні зв'язки зберігаються й сьогодні – Танзанія досі є членом Співдружності націй. Джуліус Ньєрере став першим президентом нової країни й залишався на посаді до 1985 року, рівно 21 рік. Він керував довше за будь-якого іншого лідера в історії Танзанії, і його широко вважають «батьком нації» – Mwalimu, тобто «учитель» мовою суахілі.

Політика Ньєрере: уджамаа – африканський соціалізм

Центральною ідеєю політики Ньєрере була уджамаа – «родина» або «братерство» мовою суахілі, його версія африканського соціалізму. Суть полягала в поверненні до традиційних африканських цінностей, за яких громади живуть і працюють разом без приватної власності на ключові ресурси.

Ньєрере провів сільськогосподарську колективізацію. З 1967 року й протягом 1970-х мільйони танзанійців переселилися до невеликих сіл, де земля, знаряддя праці та врожаї належали всій громаді. Він також націоналізував банки, великі компанії й експортні галузі, запровадив безкоштовну початкову освіту, розширив медичну допомогу та боровся з корупцією.

До 1980-х років школа була в кожному селі Танзанії, а загальне охоплення початковою освітою сягнуло майже 100%. Дитяча смертність знизилася, а медична допомога стала доступною навіть у віддалених поселеннях.

Водночас примусова колективізація мала й негативні наслідки: люди втрачали мотивацію, а продуктивність сільського господарства падала. Виробництво кави, бавовни й чаю різко скоротилося, що сильно вдарило по експортних доходах. До середини 1970-х Танзанія зіткнулася з дефіцитом товарів і величезними зовнішніми боргами. У 1980-х економіка країни увійшла в глибоку кризу.

Чому Ньєрере пішов з посади президента?

У 1985 році, у віці 63 років, Ньєрере добровільно подав у відставку. Він відкрито визнав, що його соціалістична модель не спрацювала так, як він сподівався.

5 листопада 1985 року він передав владу своєму наступнику Алі Хассану Мвіньї, який раніше обіймав посаду президента Занзібару. Мвіньї одразу почав змінювати політичний курс країни в бік економічної лібералізації, приватизації та ширшого залучення іноземних інвестицій.

Президентство Алі Хассана Мвіньї (1985–1995): кінець уджамаа й початок лібералізації

Алі Хассан Мвіньї керував Танзанією рівно 10 років. До політичної кар'єри він був учителем, а згодом став державним службовцем, працював міністром і віцепрезидентом. Він помер 29 лютого 2024 року у віці 98 років. Його часто називали «Mr. Permission», адже він дозволив багато видів діяльності, які раніше були заборонені, зокрема приватний бізнес, імпорт і багатопартійну політику.

У 1986 році Алі Хассан Мвіньї за підтримки МВФ і Світового банку запровадив Програму економічного відновлення (ERP) . За цією програмою танзанійський шилінг кілька разів девальвували, ціновий контроль скасували, державні підприємства приватизували, а іноземні інвестиції почали заохочувати. Лібералізація торгівлі також прискорилася: влада дозволила приватний імпорт і скасувала державну монополію на експорт кави, чаю та бавовни.

У результаті зросли сільськогосподарське виробництво й експорт, товари знову з'явилися в магазинах, інфляція знизилася, а економіка стабілізувалася. Фактично Мвіньї заклав основу для майбутнього зростання країни. Хоча прогрес був поступовим, ВВП знову почав зростати – приблизно на 3–4% щороку наприкінці 1980-х і на початку 1990-х.

Однак реформи мали й недоліки. Скорочення соціальних видатків посилило нерівність, зросло безробіття серед працівників державного сектору, а доступ до безкоштовної медицини й освіти погіршився. Країна також знову стала економічно залежною від МВФ і Світового банку.

Попри це президентство Мвіньї заклало підґрунтя для подальшого демократичного розвитку країни. У 1992 році багатопартійність було запроваджено офіційно, а в 1995-му відбулися перші багатопартійні вибори. Сам Мвіньї поважав конституцію й не балотувався на третій термін, передавши владу Бенджаміну Мкапі.

Бенджамін Мкапа (1995–2005) – третій президент Танзанії. Прискорена лібералізація та економічне зростання

Бенджамін Мкапа обіймав посаду глави держави 2 п'ятирічні терміни. Він став першим президентом, обраним на багатопартійних виборах, хоча представляв правлячу партію CCMCCM (Chama Cha Mapinduzi) – Партія революції, домінантна правляча партія Танзанії від часу незалежності й одна з найдавніших політичних партій світу. Вона виникла після об'єднання TANU – партії Джуліуса Ньєрере, та ASP (Afro-Shirazi Party) – провідної партії Занзібару після революції 1964 року.. До приходу в політику він працював журналістом і дипломатом, а згодом був міністром закордонних справ за Мвіньї.

Мкапа прийшов до влади, коли країна вже вийшла з економічної кризи 1980-х завдяки політиці Мвіньї, але все ще розвивалася повільно. Він продовжив ринкові реформи за підтримки МВФ і Світового банку, посилив приватизацію державних підприємств і залучав іноземні інвестиції. У 1997 році він запровадив Закон про гірничодобувну промисловість 1998 року, який допоміг перетворити видобувний сектор – особливо золото й діаманти – на ключову експортну галузь.

Мкапа також домігся списання значної частини зовнішнього боргу країни, боровся з корупцією в державних інституціях, скорочував бюрократію та реформував податкову систему. Значну увагу він приділяв інфраструктурі: за його президентства активно будували дороги й порти, розширювався енергетичний сектор. Зростання ВВП стабілізувалося, інфляція знизилася, а рівень бідності скоротився.

21 грудня 2005 року Бенджамін Мкапа передав владу Джкаї Кіквете, який переміг на виборах як кандидат від CCM. Після відходу з посади колишній президент залишався активним у миротворчих ініціативах, написав мемуари й до своєї смерті у 2020 році був шанованою публічною постаттю.

Президентство Джкаї Кіквете (2005–2015): стабільність та інфраструктурний бум

Джкая Кіквете також керував Танзанією 2 п'ятирічні терміни. За освітою медик, він тривалий час був міністром закордонних справ за Мкапи. Згодом медіа дали йому прізвисько «Dr. Jakaya». Це був харизматичний і добре освічений лідер, який продовжив економічне зростання, багато інвестував в інфраструктуру й став важливим посередником у мирних процесах в Африці.

Політика Кіквете була зосереджена на зміцненні стабільності та залученні інвестицій. Наприклад, він започаткував Kilimo Kwanza 2009 – програму модернізації сільського господарства й перетворення його на успішний комерційний сектор. Він також прискорив розвиток видобувної промисловості й туризму та багато інвестував в інфраструктуру.

У підсумку економіка стала більш диверсифікованою, а Танзанія вийшла до числа економік Африки, що зростали найшвидше. Кіквете також зміцнив багатопартійну політику, хоча CCM залишалася домінантною партією.

Кіквете також намагався боротися з корупцією: він розширив перелік корупційних злочинів із 4 до 21 категорії й навіть відправив у відставку весь кабінет міністрів у 2008 році. Проте великі корупційні скандали й надалі виникали, підриваючи довіру суспільства до його уряду. Одним із найвідоміших став скандал Richmond (2006–2008), у якому фіктивна компанія отримала значні виплати за невиконаний контракт на постачання електроенергії.

Зрештою Кіквете не зміг викорінити корупцію, а опозиція використовувала ці скандали як ключовий аргумент проти партії CCM – зокрема тому, що гучні відставки часто замінювали реальне кримінальне покарання. У результаті четвертий президент Танзанії добровільно пішов з посади після завершення другого терміну. 5 листопада 2015 року він передав владу Джону Магуфулі – і, попри багатопартійність, новий президент знову був представником CCM.

Президентство Джона Магуфулі (2015–2021): жорстка боротьба з корупцією

Джон Магуфулі керував Танзанією до 2021 року – до своєї раптової смерті у віці 61 року. Він походив із бідної фермерської родини, працював учителем і хіміком, а згодом став міністром. Суспільство прозвало його «The Bulldozer» – спершу через жорстку антикорупційну політику, а пізніше через дедалі авторитарніший стиль управління.

У межах кампанії проти марнотратства Магуфулі скасував пишні святкування Дня незалежності, заборонив урядовцям літати бізнес-класом, урізав так звані «sitting allowances»Додаткові виплати, які в Танзанії та деяких інших африканських країнах отримують урядовці, депутати й члени комітетів за кожен день участі в нарадах, семінарах або парламентських засіданнях. та ліквідував інші непотрібні витрати. Ці заходи повернули до державного бюджету мільярди шилінгів і суттєво зменшили корупцію.

Магуфулі також переглянув контракти з іноземними гірничодобувними компаніями й стягнув мільярди додаткових податків і штрафів, збільшивши частку держави в природних ресурсах. Він продовжив – і навіть прискорив – великі інфраструктурні проєкти, зокрема будівництво залізниць, гідроелектростанцій та аеропортів. Крім того, він відродив національну авіакомпанію Air Tanzania.

Попри ці здобутки, стиль управління Магуфулі поступово ставав жорсткішим і авторитарнішим. Наприклад, він заборонив опозиційні мітинги й демонстрації, закривав критичні медіа та запровадив закон, що обмежував публікацію статистичних даних. Його переобрання у 2020 році супроводжувалося звинуваченнями у фальсифікаціях і насильстві.

Найвідомішим – і, можливо, найсуперечливішим – аспектом президентства Магуфулі став його підхід до пандемії COVID-19. Він заперечував серйозність вірусу, у квітні 2020 року припинив повідомляти про смерті від COVID-19, заборонив локдауни, маски й вакцини та заохочував молитву й традиційні засоби замість медичних заходів. Він помер 17 березня 2021 року, офіційно – від хвороби серця, хоча дехто припускав COVID-19. Після його смерті влада перейшла до першої жінки-президента Танзанії – Самії Сулуху Хассан.

Самія Сулуху Хассан (2021 – дотепер) – перша жінка-президент Танзанії: курс на демократизацію та розвиток туризму

Самія Сулуху Хассан, уродженка Занзібару, була переобрана на другий термін у жовтні 2025 року. Вона вивчала державне управління та економіку, зокрема в аспірантурі у Великій Британії, і будувала кар'єру в державних інституціях та парламенті. Її стиль лідерства часто описують як відкритий, дипломатичний і прагматичний.

Самія скасувала заборону на політичні мітинги, звільнила представників опозиції та відновила ліцензії раніше заборонених медіа – навіть організація Freedom HouseНезалежна американська неурядова організація (NGO), яка досліджує й підтримує демократію, політичні свободи та права людини в усьому світі. відзначила демократичний прогрес у 2021–2022 роках. Хоча напередодні виборів 2025 року в медіа з'являлися звинувачення в тиску на опозицію, ширший курс її політики допоміг відновити економічну стабільність і залучити інвесторів.

Самія Сулуху Хассан і сьогодні залишається президентом, а під її керівництвом економіка продовжує стабільно зростати. За даними Tanzaniainvest, реальний ВВП зріс на 5,6% у 2024 році та на 5,9% у 2025-му, а на початок 2026 року прогнозують 6,1%. Вона також залучила значні інвестиції в Танзанію та спрямувала мільярди шилінгів у вигляді кредитів для малого бізнесу. Сьогодні Танзанія залишається однією з економік Африки, що зростають найшвидше.

Після пандемії Самія особисто з'явилася в промоційних фільмах «The Royal Tour» та «Amazing Tanzania», створених, щоб показати світові природну красу й різноманіття країни. Завдяки її політиці кількість туристичних прибуттів зросла більш ніж на 130% у період з 2021 до 2024 року. У 2025 році Танзанія також отримала нагороду World's Leading Safari Destination на World Travel Awards.

Сьогодні Танзанія є безпечним напрямком, а туристичний сектор продовжує швидко розширюватися. По всій країні, зокрема на островах Занзібару, відкриваються преміальні курорти з високим рівнем сервісу, розкішні ресторани та глемпінги. Уряд залучає інвестиції для підтримки туроператорів, які організовують сафарі у всесвітньо відомих місцях, як-от Національний парк Серенгеті, кратер Нгоронгоро, Національний парк Аруша та Національний парк Тарангіре. Ще одна велика принада для мандрівників – Кіліманджаро, найвища гора африканського континенту заввишки 5 895 метрів.

Висновок

За трохи більше ніж 60 років незалежності 6 президентів Танзанії провели країну складним, але зрештою успішним шляхом – від соціалістичних ідеалів, популярних у 1960–1970-х роках, до економічного зростання й демократії. Сьогодні Танзанія – стабільна, мирна й безпечна країна з економікою, що зростає, та сильним фокусом на розвитку туризму.

Хочете дізнатися більше про подорожі Танзанією?

Зв'яжіться з нашою командою. Ми добре знаємо всі головні напрямки Танзанії. Наші консультанти з подорожей, що працюють біля Кіліманджаро, поділяться практичними порадами й допоможуть спланувати вашу подорож.