Загибелі на Евересті

Як і чому люди гинуть на Евересті

Де ви зараз читаєте цей текст? Найімовірніше, на висоті не більш ніж 500 м над рівнем моря. Європейські чи американські міста рідко піднімаються вище цієї позначки. На висотах, близьких до рівня моря, навіть у сильний холод організм має достатньо сил, щоб підтримувати тепло, а мозок отримує достатньо кисню для нормальної роботи.

На великій висоті все інакше. Таке середовище вороже для людини й вимагає неймовірних зусиль навіть для найпростіших дій. На Евересті та інших гімалайських вершинах висоти понад 8 000 м поетично й тривожно називають «зоною смерті». Але поезії там немає: тіло працює на межі можливостей. Трагічні випадки не дивують, коли альпіністи наважуються йти на такі висоти.

Скільки людей загинуло на Евересті?

Смертність на Евересті становить близько 2% від усіх альпіністів. На перший погляд ця цифра не видається шокуючою. Пропорційно справжні «гори-вбивці» забирають значно більше життів: наприклад, K2, де гине майже кожен 4 альпініст, або Канченджанга, що забирає життя кожного 5.

Втім, через популярність і відносну «доступність» Евересту кількість загиблих на ньому трагічно велика. Із понад 7 000 сходжень, без урахування повторних, гора стала фатальною для більш ніж 300 людей. А деякі тіла досі лежать поблизу вершини найвищої гори світу.

Який рік був найтрагічнішим на Евересті?

Люди гинуть під час спроб піднятися на Еверест майже щосезону, але окремі роки були особливо трагічними. У 1922 році під лавиною загинули 7 людей. У сезоні 1996 року – 15 альпіністів. У квітні 2014 року 16 людей загинули через обвал серакаСерак – це вертикальне льодове утворення на передньому краї льодовика.. Роком пізніше стався руйнівний землетрус, а спричинена ним лавина забрала життя 18 людей.

Загибель Джорджа Меллорі у 1924 році

Перше успішне сходження на Еверест відбулося лише у 1953 році, але спроби піднятися на вершину робили й раніше. Найвідомішими стали 3 британські експедиції 1921–1924 років.

Перша була потрібна для розвідки й підготовки – на відміну від сьогодення, тоді до гори не вела жодна інфраструктура. Під час другої експедиції команда піднялася на нечувану на той час висоту 7 770 м, а потім відступила, щоб наступного року повернутися до штурму вершини з новими силами.

Одним із лідерів британських альпіністів був 37-річний Джордж Меллорі. Архівні записи й листи свідчать: він повністю вжився в роль підкорювача Евересту й уже вважав вершину своєю. Водночас існує версія, що Меллорі усвідомлював неможливість успішного сходження у 1924 році. Він хотів розвідати маршрут, перевірити кисневе спорядження й закріпити за собою місце в команді для підйому на вершину наступного року. Але доля вирішила інакше.

Тіло Джорджа Меллорі знайшли через 75 років на висоті 8 155 м. Дискусії про те, чи були Меллорі та його напарник Ендрю Ірвін на вершині, тривають досі. Логіка підказує, що ні: з тогочасним рівнем спорядження й оснащення піднятися на вершину було неможливо. Але серед документів Меллорі, знайдених при ньому, не було фотографії дружини й британського прапора. Він обіцяв залишити їх на вершині… Тіло його напарника Ірвіна не знайдено й донині.

Трагедія 1996 року

Катастрофа, що розгорнулася на горі, призвела до загибелі 8 альпіністів. Події 10–11 травня 1996 року описані в кількох книжках і лягли в основу 2 художніх фільмів, зокрема відомого фільму «Еверест» 2015 року з Джошем Броліном і Джейком Джилленголом. Інтерес до цієї історії пояснюється не лише кількістю жертв, а й майже кінематографічною драматургією подій: непоправні помилки, героїзм, трагічна байдужість і справжнє диво.

Загибель експедицій, що піднімалися з Непалу

У середині 90-х популярність сходжень на Еверест почала зростати. Зʼявилося багато компаній, готових вести на вершину найвищої гори світу навіть недосвідчених альпіністів. Уряд Непалу водночас збільшив кількість дозволів на сходження.

9 травня 2 американські комерційні експедиції вирушили до вершини. Досвідчені гіди й керівники експедицій Роб Голл з команди Adventure Consultants і Скотт Фішер з експедиції Mountain Madness неформально змагалися між собою. Кожен прагнув успішного сходження. В обох командах були журналісти – один із них, Джон Кракауер, згодом напише світовий бестселер про події на горі.

Команди дотримувалися однієї стратегії: якщо до встановленого часу вершини не вдасться досягнути, потрібно повертатися. ШерпиШерпи – корінний народ гірських районів Непалу, відомий своїм досвідом у високогірному альпінізмі. Їх часто наймають гідами й портерами для експедицій у Гімалаях, особливо на Евересті. з обох експедицій працювали разом і мали провісити спільні мотузки на висоті 8 500 м. Однак через виснаження вони не змогли цього зробити. Пройти цю ділянку без мотузок неможливо, тож експедиції зупинилися на кілька годин.

Частина альпіністів повернула назад і безпечно спустилася до табору. Інші все ж піднялися на вершину, але були настільки виснажені, що сил на спуск уже не залишалося. Як згодом аналізували експерти, Роб Голл не зміг наполягти на відмові від вершини й дозволив підніматися навіть найслабшим учасникам. Його поступливість стала фатальною: підйом на вершину був легшою частиною. Справжня складність завжди починається на спуску.

Одним із тих, хто відчув цю правду на собі, був альпініст-аматор Бек Везерс. Не знайшовши свого намету, він знепритомнів поблизу табору. Двоє рятувальників оглянули його, але вирішили, що він уже мертвий. Неймовірно, але Бек вижив, хоча втратив праву руку, пальці лівої руки, кінчик носа й кілька фрагментів стоп. Він зʼявився у високогірному таборі з крижаною кіркою на обличчі та витягнутою вперед рукою без рукавичок. Альпіністи описували цю мить як сцену з фільму жахів.

Люди губилися. Видимість не перевищувала 2 м. Штормовий вітер і крайній холод забирали сили навіть у тих, хто міг би допомогти. Роб Голл загинув поблизу Південної вершини. Того дня під час сходження на Еверест загинули ще 3 учасники його команди. Скотт Фішер помер на Балконі південно-східного гребеня.

Єдиним героєм, який урятував 3 людей на межі смерті, став Анатолій Букреєв. Це стало можливим завдяки його багаторічному досвіду безкисневих сходжень і винятковій фізичній формі. На таких висотах майже ні в кого не залишається сил для рятувальної операції.

Ось як Петер Хабелер, партнер Райнхольда Месснера у першому безкисневому сходженні на Еверест, описує відчуття на великій висоті: «...Навіть за сприятливих обставин кожен крок на такій висоті потребує колосальної сили волі. Доводиться постійно змушувати себе тягнутися до кожної опори. Свинцева, смертельна втома весь час переслідує тебе... Кожен може покладатися лише на себе. Якщо з тобою щось трапиться, допомога не прийде. Усі роблять усе можливе, щоб вижити».

Книжки про трагедію 1996 року:

Джон Кракауер, «У розрідженому повітрі»

Анатолій Букреєв, «Сходження»

Бек Везерс, «Залишений помирати»

Метт Дікінсон, «Інший бік Евересту»

Загибель індійських альпіністів на північному маршруті

Водночас із трагедією на південному схилі Евересту події розгорталися і з північного боку. Тут індійські альпіністи зі складу військових сил здійснювали спробу піднятися на вершину.

Замість того щоб вийти рано вночі, вони почали підйом о 8 ранку – надто пізно для Евересту. За планом, близько 15:00 вони мали розпочати спуск незалежно від того, чи піднялися на вершину. Цього не сталося. О 18:30 троє учасників експедиції повідомили, що перебувають на вершині, і почали спуск. Однак шторм, втома й темрява завадили їм повернутися до штурмового табору. Вони так і не дісталися до нього, залишившись надто високо без наметів, їжі та запасів кисню.

Наступного дня, попри негоду, японська експедиція вирушила до вершини. Те, що сталося під час їхнього сходження, досі викликає суперечки й осуд в альпіністській спільноті. За однією з версій, японські альпіністи пройшли повз індійців, які помирали, і не надали допомоги. Пізніше японська команда ці звинувачення заперечувала.

Тіло одного із загиблих індійських альпіністів, Цеванга Палджора, досі лежить на маршруті. Його впізнавані зелені черевики навіть стали орієнтиром для альпіністів і згадуються в багатьох описах сходжень. Спроби забрати тіло й поховати його поки що виявлялися надто ризикованими для учасників таких операцій.

«Спляча красуня» Френсіс Арсентьєв

Американка Френсіс Арсентьєв була дружиною відомого російського альпініста Сергія Арсентьєва й сама була сильною спортсменкою: за її плечима було кілька успішних високогірних сходжень.

Їхнє спільне сходження на Еверест у 1998 році планувалося без використання кисню. Обоє хотіли піднятися на вершину в максимально «чистому» альпійському стилі. Френсіс прагнула стати першою американкою, яка зійде на Еверест без додаткового кисню. Ці амбіції зіграли з ними злий жарт – вершина коштувала обом життя.

Фатальним чинником стали 3 ночі на висоті 8 200 м в очікуванні погодного вікна. Повільно, але невідворотно ці ночі забирали сили. Зрештою подружжя піднялося на Еверест. Вони підкорили величну вершину й стали на ній небезпечно пізно ввечері. Але спуститися назад до штурмового табору вже не змогли. На них чекала 4 ніч на екстремальній висоті, цього разу «холодна» – без спальників, пальника й їжі.

На короткій відстані вони якимось чином загубили одне одного. Френсіс була змушена провести ще одну ніч сама, у напівпритомному стані. Альпіністи проходили повз і намагалися допомогти, але врятувати її не зміг ніхто. 9 років тіло Френсіс лежало поруч із маршрутом на вершину, доки учасники спеціальної експедиції не загорнули його в американський прапор і не спустили на нижчий гребінь. Тіло Сергія знайшли через рік – він загинув унаслідок падіння, намагаючись урятувати дружину.

Девід Шарп

У 2006 році альпіністський світ був шокований байдужістю, з якою 42 альпіністи пройшли повз англійця Девіда Шарпа, що помирав. Йому ніхто не допоміг, а знімальна група каналу Discovery, яка теж брала участь у сходженні, навіть намагалася взяти в нього інтервʼю, перш ніж залишити на самоті. Спробу піднятися на вершину Шарп здійснював сам, імовірно без належного спорядження. Він загинув за 250 м вище табору IV, у печері «Зелених черевиків», не маючи змоги спуститися.

Сходження на Еверест вимагає готовності залишитися там назавжди. Шукати допомоги в «зоні смерті» майже завжди марно. Про це найвиразніше свідчать тіла альпіністів, залишені в тих самих позах і на тих самих місцях, де їх наздогнала смерть. Повернути їх униз складно: за словами Анг Церінга Шерпи, колишнього президента Непальської асоціації альпінізму, тіло вагою 80 кг після замерзання стає ніби 150-кілограмовим. А з огляду на те, що воно поступово вмерзає в лід і засипається снігом, забрати його стає практично неможливо.

Трагічний сезон 2023 року

У 2023 році уряд Непалу видав рекордні 463 дозволи. Разом із шерпами, які супроводжують альпіністів, загальна кількість людей, що піднімалися на Еверест, наблизилася до 1 000.

Кількість загиблих також сягнула рекордного рівня. За минулий сезон померли 18 людей. Такий показник за 1 рік був лише у 2015-му, але тоді всі смерті спричинило стихійне лихо. 

Експерти вважають, що кількість смертей на Евересті не зменшуватиметься, адже надто багато недосвідчених альпіністів мріють зійти на вершину. До того ж змінюється клімат, погода стає нестабільною, а льодовик рухається швидше, змінюючи маршрут біля його основи.

Які головні небезпеки Евересту?

Технічно сходження класичним маршрутом не є складним. Якби цей маршрут проходив на 2 км нижче, він навряд чи був би настільки важким і небезпечним.

Висотна хвороба й залежність від кисню

Головна небезпека на великій висоті – висотна хвороба. Низький вміст кисню ускладнює дихання й впливає на всі системи організму. У цьому й полягає ключова небезпека «зони смерті». Висотна хвороба може призвести до станів, що загрожують життю: високогірного набряку легень і високогірного набряку мозку. Крім того, вона здатна спричиняти серйозні порушення психіки та галюцинації. Альпіністи на Евересті піднімаються повільно: зазвичай ідуть від базового табору до табору II, табору III, табору IV, а вже потім здійснюють спробу штурму вершини. Проте навіть правильна акліматизація допомагає лише частково, адже повністю пристосуватися до екстремальної висоти неможливо.

Кисень – це життя. На великій висоті ці слова набувають буквального значення. Альпіністи, що піднімаються на гімалайські вершини, зазвичай несуть із собою балони з додатковим киснем. Сходження без кисню – рідкість і справжнє спортивне досягнення. Райнхольд МесснерРайнхольд Месснер – один із найвидатніших альпіністів світу, лауреат «альпіністського Оскара» – премії Piolet d'Or – за особистий внесок і досягнення. Він першим піднявся на всі 14 восьмитисячників світу без додаткового кисню, одним із перших зійшов на 7 найвищих вершин континентів, а також дістався Північного й Південного полюсів. Він двічі піднімався на Еверест без кисню, зокрема здійснив одиночне сходження. описував свої відчуття під час безкисневого сходження так: «Дихання стало настільки серйозним зусиллям, що сил на ходьбу майже не залишалося». Він писав, що в ту мить мозок наче помер, і рух уперед тримався лише на силі волі. «Я був не більш ніж самотньою, важко дихаючою легенею, що пливла над туманами й вершинами», – згадував він.

Льодопад Кхумбу

Льодопад Кхумбу є частиною льодовика Кхумбу й найстрашнішою та найнепередбачуванішою ділянкою класичного південного маршруту до вершини. Він постійно рухається, утворюючи нові тріщини й зміщуючи брили льоду. Щоб дістатися табору I, альпіністи проходять крізь цю зону за допомогою закріплених драбин і мотузок. Рухатися горизонтальними драбинами в кішках, на висоті майже 6 000 м, коли під ногами лише порожнеча, – випробування, що потребує справжньої рішучості. 

У 2014 році на цій ділянці маршруту сталася трагедія. Обвал льодового серака миттєво забрав життя 16 людей. Усі вони були шерпами. Для непальських альпіністів сходження на Еверест – добре оплачувана робота, із заробітком приблизно у 50 разів вищим за середній у країні. Проте й ризики тут дуже високі.

Обмороження

На великій висоті кровообіг сповільнюється. Організм спрямовує всі сили на збереження життєво важливих органів, залишаючи периферію майже без захисту. Саме тому руки й ноги так швидко обморожуються. Першими ознаками можуть бути поколювання або оніміння шкіри. Обличчя також страждає: на ділянках, не закритих маскою чи балаклавою, шкіра може чорніти від жорсткого вітру й холоду. Багато досвідчених альпіністів переживали обмороження; на таких висотах це поширене явище.

Доброю погодою для сходження вважають мороз близько -20 °C. Якщо немає вітру, обмороження іноді вдається уникнути. Але значною мірою це питання удачі.

Величезний масштаб

Райнхольд Месснер казав: «У Гімалаях усе занадто велике. У цих гігантських горах негода триває довго. Відповідно, на погоду, придатну для сходження, доводиться чекати багато часу. Тут можливості людини гірші, ніж в інших горах. Сонце пече сильніше, шторми лютіші, а підходи довші. Тут усього надміру».

Страх невдачі

Вартість експедиції на Еверест починається від 50 000 доларів США. Лише за дозвіл на сходження, документ, який видає департамент туризму Непалу, потрібно сплатити 11 000 доларів США. До прямих витрат на організацію експедиції додаються підготовчі подорожі й сходження. Еверест не має бути першою вершиною в карʼєрі альпініста.

Часто саме понесені витрати штовхають до неправильних рішень. Повернути назад перед вершиною, у яку вкладено стільки сил і ресурсів, дуже важко. Але, як кажуть альпіністи: «Краще повернутися багато разів, ніж не повернутися зовсім». Тому досвідчені гіди рішуче розвертають учасників, якщо бачать загрозу для їхнього життя чи здоровʼя.

Чому люди й досі намагаються піднятися на Еверест?

«Тому що він існує!» – запевняв Джордж Меллорі.

Майже через століття йому вторить Олександр Абрамов, який 10 разів піднімався на Еверест і організував багато успішних комерційних експедицій на цю вершину. Він називає Еверест найвищою метою й сильною життєвою мотивацією. «Завдяки меті зійти на вершину люди щонайменше 3–4 роки живуть дуже цікавим життям. Вони починають робити те, чого ніколи не робили раніше. Починають ранкові пробіжки й подорожі. У житті зʼявляються гори – перед Еверестом потрібно піднятися на інші вершини. А саме сходження стає великим випробуванням себе: хто ти є і на що здатен».

Хочете дізнатися більше про подорожі Танзанією?

Зв'яжіться з нашою командою. Ми добре знаємо всі головні напрямки Танзанії. Наші консультанти з подорожей, що працюють біля Кіліманджаро, поділяться практичними порадами й допоможуть спланувати вашу подорож.

Більше цікавих статей